13 жовтня 2017, 13:46 | Рубрика: Пам`ять і шана, Творчість Версія для друку
471 переглядів
Вірш навіяний історією ікони під такою назвою, вирізьбленою на ящику з-під патронів (її автора поки що не вдалося встановити), яку я бачила в Арт-експозиції «Герої серед нас» в Уманському художньому музеї у серпні 2017-го.
Щебетала молодичка
над своїм синочком,
Вишивала первісточку
хрестиком сорочку.
Вишивала, промовляла:
«По цій сорочині
Я завжди тебе впізнаю,
мій коханий сину».
Мати вишила сорочку,
і другу, і третю,
А в четверту уплітала
оберіг від смерті.
Син у війську. Син воює
у дикому полі.
Мати нитки підбирає
на щасливу долю.
Повезла сорочку сину…
Та в полі чекала
Лиш порожня домовина
з чорним покривалом.
«Де мій син?!» – і їй принесли,
що змогли зібрати…
Вона чорний свиточок
стала одягати.
Положила шкарпеточки
Білесенькі-білі:
«Оце, щоб тобі, синочку,
ніжки не боліли».
Положила штани нові,
на Великдень шиті:
«Оце, щоб тобі у свято
було в чім ходити».
Положила вона сину
вишиту сорочку:
«Я тебе по ній впізнаю
на небі, синочку».
…………………………..
Все залили силіконом –
важка трунва стала.
Отак мати свого сина
у землю й поклала.
………………………….
«Не ридайте мене мамо,
я вже в Божій волі,
Одягну Вашу сорочку,
вийду в чисте поле
Сивим вітром, білим снігом,
колосом пшеничним…
Не ридайте мене, мамо,
бо я уже вічний».
Галина ПОРУЧНИК,
м. Надвірна.
27.08.2017-го – у день поховання учасника АТО з нашого міста Миколи Фурмана.