У Волосові вшанували легендарного сотника Армії Української Народної Республіки, Січового стрільця Франца Бориса

День 26 жовтня у с. Волосів ознаменований важливою подією – відкриттям меморіальної таблиці при вході до місцевого навчально-виховного комплексу у знак пам`яті односельчанина, славного командира кавалерійського дивізіону розвідки Січових стрільців Франца Бориса.

Відкрив урочистості Волосівський сільський голова Володимир Бариляк. Його шанобливі слова про видатного односельчанина, усіх героїв національно-визвольної боротьби українського народу та виконання Державного гімну України одразу налаштували присутніх на патріотичний настрій, на особливий пошанівок героїв усіх поколінь, котрі боролися за незалежність Української держави і нині захищають її територіальну цілісність.

Почесну місію відкриття меморіальної таблиці виконали керівники району Олександр Кеніз та Іван Гурмак, а освятив її місцевий парох о. Степан Лящун після відправлення панахиди і спільної молитви за упокій душі Франца Бориса і всіх Героїв-патріотів. А ще закликав взяти за приклад їх жертовність Україні і виконання Декалогу, який, зокрема, передбачає  здобути Українську державу або померти у боротьбі за її свободу і незалежність.

Важливою подією назвав вшанування пам`яті Франца Бориса голова райдержадміністрації Олександр Кеніз, адже мова йде про велику особистість серед Січового стрілецтва, котра залишила пам`ятний слід в історії. У лютому наступного року виповниться 75 років з дня його загибелі, нагадав керівник виконавчої влади району і провів паралелі із сьогоденням, коли триває війна з російським агресором. Тому важливо, що у Волосів прибули й учасники АТО, і військові ліцеїсти, як наслідники Франца Бориса і його побратимів.

Знаковою подією назвав урочистості у Волосові голова районної ради Іван Гурмак. Адже нещодавно ми відзначали 75-річчя створення УПА, вояки якої як і Січові стрільці боронили рідну землю, віддаючи за неї життя. А ми повинні все зробити для увіковічнення їх подвигу, щоб підростаюче покоління на своїй Богом даній землі могло вшановувати їхню пам`ять. Низький уклін адресував також воякам московсько-української війни, у т.ч. і сучасної і побажав усім перемоги над нашим одвічним ворогом – Московією.

Із шанобливим поклоном керівники району поклали кошик із квітами до меморіальної таблиці Францові Борису, на якій викарбувано: «Борис Франц Якович. 16.07.1896-28.02.1943. Сотник, командир кінного полку Армії Української Народної Республіки».

Ніжні квіти до свого прапрадіда у мармурі принесла і його наслідниця у четвертому поколінні Надія Кепещук із дочкою. З нагоди такої події вони разом заспівали авторську пісню-посвяту. А ще п. Надія – вчитель початкових класів місцевого НВК – зі своїми вихованцями-другокласниками підготували танцювальний подарунок. Як зазначила, для неї цей день – велике свято і горда тим, що в її жилах тече кров такої великої людини і подякувала всім, котрі долучилися до такого пошанівку.

Надовго запам`ятається цей день і спільними молитвами, і шанобливою хвилиною мовчання за полеглими героями, і щирими промовами, зокрема, про славний життєвий шлях героя, і маршем вихованців Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату. А ще концертною програмою, учасниками якої стали школярі, народний хор сільського клубу, ансамблі дівчат і хлопців. Ведучі свята – завідувач сільської бібліотеки Людмила Станчук та восьмикласниця НВК Іванна Котвицька, в образі України ефектно і зворушливо виступила Ірина Гикавець.

Франц Борис, напевно, пишався б такими талановитими односельчанами-нащадками.

***

Зініціював і організував встановлення меморіальної таблиці активний громадський діяч, краєзнавець Ігор Андруняк. За фінансового сприяння районної влади його задум втілив у мармурі скульптор, доцент Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Богдан Гладкий. Меморіальна таблиця виготовлена у формі вістря меча, на фоні козацького хреста вилито образ сотника, а внизу висічені вершники на конях.

Про деякі фрагменти життєпису Франца Бориса Ігор Андруняк розповів для наших читачів.

Франц Якович Борис народився у Станіславові. У складі австро-угорської армії брав участь у Першій світовій війні, потрапив до російського полону.

У січні 1918 р. вступив до Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців (СС), а з 1 березня – командир кінної розвідки 4-го (1-го) полку Січових стрільців. 30 квітня того ж року після розформування полку німцями залишився у Києві.

Наприкінці вересня 1918-го, отримавши дозвіл гетьмана Павла Скоропадського на формування Окремого пішого загону Січових Стрільців у Білій Церкві, повернувся до загону, сформував та очолив кінну розвідку, а з середини грудня став командиром кінного дивізіону Січових стрільців 1-ї Січової дивізії військ Директорії. У середині липня 1919-го дивізіон розгорнуто у кінний полк СС Дієвої армії Української Народної Республіки. Відіграв важливу роль у перемозі у бою під залізничною станцією Мотовилівка.

У жовтні 1919-го захворів на тиф та здав посаду командира полку своєму помічникові – сотникові Сергієві Байлу. З другої половини 1920-го-до жовтня того ж року – в. о. командира 5-го кінного полку 4-ї Київської дивізії Армії УНР, згодом – старшина для доручень штабу 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР. Брав участь в обороні м. Замостя (Польша) під командуванням генерала-хорунжого М. Безручка. Інтернований у м. Олександрів у Польщі.

Із 1921-го проживав у Волосові Надвірнянського району, де організував осередок товариства «Луг». Брав активну участь у побудові Народного дому, який став до ладу у 1935 р.

У 1939-му переїхав до с. Потуржин на Волині (пізніше Польща), де згодом його обрали війтом села. Загинув 1 лютого 1943 р. у с. Потуржин Грубешівського повіту під час польсько-українських сутичок.

Нагороджений Срібною медаллю хоробрості ІІ класу та військовим хрестом Карла.

Орися СПІВАК «Народна Воля».