Газета по-надвірнянськи
 

Володимир ЧЕРЛЕНЮК і його «Черлені пацьорки» – з вірою у перспективу

17 листопада 2017, 14:12 | Рубрика: Культура, Професійне, Свята Версія для друку Версія для друку 519 переглядів

Депутат районної ради двох демократичних скликань Володимир Черленюк із Делятина завжди має чітку громадянську позицію щодо всіх державотворчих процесів, особливо у галузі культури. А ще він – відомий керівник уславленого народного аматорського вокального ансамблю «Черлені пацьорки», який минулої неділі урочисто відсвяткував своє 20-річчя, під час якого колектив приймав численні гратулювання і нагороди. Зокрема, їх керівник отримав відзнаки «За заслуги перед Прикарпаттям» і «За заслуги перед Надвірнянщиною» та ін.

черлені

Сьогодні Володимир Черленюк розповідає про рідний ансамбль, ділиться думками про проблеми культури і художньої самодіяльності на теренах Надвірнянщини та про свою депутатську роботу.

– Володимире Юрійовичу, прийміть вітання від наших читачів із 20-річчям Вашого колективу «Черлені пацьорки».  Згадаймо 1997 рік: як виник задум створити цей гурт і яка подальша творча доля ?

– Дякую за вітання. Так, нам минуло вже 20 років. Тоді, у 1997-му, нас зібрала світлої пам’яті Людмила Данилко, аби заспівати у храмі Святу Літургію. Нам це вдалося, але захотілось розширити свою творчу діяльність і я підібрав для частини того церковного хору декілька творів пісенної класики. Коли ми їх розучили і декілька разів випробували на сцені,  то зрозуміли – нам треба чогось оригінального. Так з’явились мої обробки «Марічки» С. Сабадаша, «На долині туман» В. Біденка, а далі народні «Чиє ж то полечко», «Ой там на горі», «Ой під вишнею» та інші. І коли після звітного концерту Івано-Франківської області в палаці культури «Україна» у Києві у 2001 році, де наш колектив представляв Надвірнянський район, режисер концерту на обговоренні сказав: «Ніколи не думав, що у Делятині можуть співати «гуцульський джаз», нам стало дуже приємно.

За ці двадцять літ «Черлені пацьорки» взяли участь у більш як чотирьох сотнях концертів, у більше двадцяти міжнародних фестивалях, у двох Гуцульських, з яких отримали Гран-прі (Вижниця 2009, Путила 2013), а у всіх інших – виключно призові місця. Побували у творчих концертних поїздках у Румунії, Польщі, Словаччині.

Склад ансамблю постійно оновлюється, змінюється. За цей час через колектив перейшло більше майже півсотні осіб. Є і незмінні учасники, з якими ми співаємо від часу створення, це – Галина Черленюк та Ярослава Нищей.

– Знаємо Вас як самобутнього аранжувальника українських народних пісень та автора власних. Розкажіть, будь ласка, про свої аудіоальбоми.

– У репертуарі нашого ансамблю є понад 50 моїх обробок. Основна частина – це обробки народних пісень, але є обробки авторських пісень і мої власні пісні. Часто стимулом  для створення нового твору для ансамблю є самі його учасники. Вони подають ідею, задають стиль і «смаколики» обробки, а далі моє втілення.

Колектив записав і видав три аудіоальбоми «Співають «Черлені пацьорки» (2007 р.), «Колядують «Черлені пацьорки» (2009 р.) та «Черлені пацьорки» (2017 р.). Фінансову підтримку  випуску останнього альбому надала нам шведська агенція міжнародного розвитку та співробітництва «SIDA» за сприяння Всеукраїнської громадської екологічної організації «Мама 86», регіональним керівником якої є наша співачка Марта Корчемлюк.

За підтримки Делятинської селищної ради перевидали репертуарний нотний збірник «Співають «Черлені пацьорки».

– Географія гастролей Вашого гурту – широка. А де ще плануєте побувати ? Чи не виникало у Вас ідеї виступити з концертом у зоні проведення АТО?

– Творчий колектив мусить регулярно виступати на сцені. Це необхідна умова творчого і мистецького розвитку. За нашу історію ми побували і на головних сценах України – у Палаці культури «Україна», на Майдані Незалежності у Києві на День Незалежності у 2010-му, у найвіддаленіших селах Прикарпаття, Тернопільщини та Буковини. Наш спів звучав і в Палаці Свободи у Києві для учасників Революції Гідності 2013 року. На жаль, моя пропозиція  ансамблю поїхати з концертами на схід, де йде війна з російським окупантом, не втілилась у життя. Я особисто тричі побував з волонтерами Надвірнянського благодійного фонду «Свобода. Гідність. Перемога» на передовій. Разом із гуманітарною допомогою привозив свій старенький баян і дарував хлопцям у бліндажах та на блок-постах наші пісні і коломийки. Якраз вони радували і розчулювали бійців більше, ніж привезені продукти, одежа чи засоби гігієни.

– Ще свіжі враження від минулонедільного святкування 20-річчя «Черлених пацьорків». Поділіться враженнями про ювілейні урочистості…

– Підготовка до відзначення 20-ї річниці колективу почалась ще з початку року. Нам дуже приємно, що на святкування прибули поважні гості. Наш гурт приїхали привітати голова обласної ради Олександр Сич, начальник обласного управління культури, національностей і релігій Івано-Франківської ОДА Володимир Федорак, голова Надвірнянської районної ради Іван Гурмак, заступник голови райдержадміністрації Богдан Зеленчук, депутати Івано-Франківської обласної ради Михайло Іваночко та Манолій Піцуряк, Надвірнянський міський голова Зіновій Андрійович, Делятинський селищний голова Петро Якимець, голова профспілки працівників культури району Дарія Гринішак, методист районного будинку культури, заслужений працівник культури України Любов Орел, колеги по районній раді, депутати-свободівці. Але найбільшою приємністю для нас став переповнений вдячними глядачами зал Делятинського Народного дому.

Із творчими поздоровленнями завітали наші друзі – чоловічий хор духовного співу «Златоуст» із Яремчі, соліст обласної філармонії Олександр Семчук, заслужений артист України, гуморист Володимир Пушкар, соліст Надвірнянського РБК Віктор Чудновський. Допомогли у проведенні свята наші друзі, колеги по роботі із дошкільного підрозділу Делятинського навчально-виховного комплексу, наші шанувальники, а також члени нашої з дружиною родини – донечка Оксана виступила чудовою ведучою, внучка Даринка зачарувала делятинців своїм співом, зять Ігор контролював відеоряд концерту.

– Ви – активний громадський діяч, депутат районної ради двох демократичних скликань. Що вдалося зробити із запланованого, а з чим виникали проблеми?

– Делятинці двічі обирали мене депутатом районної ради. Для Делятина вдалося за цей період, за моїми зверненнями, перекрити дах шкільного корпусу, відновити функціонування басейну для дошкільників, відремонтувати систему водовідведення у дошкільному корпусі  Делятинського НВК, замінити систему електропостачання жителям вулиці Лугівської, перекрити дах Делятинської ЗОШ І-ІІІ ст.  № 1, відремонтувати частину занедбаного приміщення Народного дому та перевести туди Делятинську міську бібліотеку, реставрувати сходи та обладнати внутрішній туалет у Народному домі, подати звернення щодо ремонту доріг на Любіжню і на Луг (які і до нині не відремонтовані) та інше. Також вдалося домогтися підвищення заробітної плати дошкільним педагогам із 1 січня, тоді, як в інших районах таке підвищення відбулось із вересня.

– Делятин на порозі перших виборів до об`єднаної територіальної громади. Які очікування від цього об`єднання у соціально-економічному розвитку краю?

– Зміни, як завжди, тривожні для людини. Найбільше хвилює те, що реформа почалась і йде без досконалого нормативного забезпечення всіх процесів громади. Але я надіюсь і вірю, що Делятинська громада сформується й існуватиме на благо жителів громади, а не тих, котрі сидять у високих кабінетах Києва. Працювати у Делятині і селах, що об’єднуються, є над чим і дуже важливо, кого виборці оберуть на виборах Делятинщини, хто стане ґаздами громади.

– Які вбачаєте джерела фінансування та розвитку галузі культури в ОТГ?

– Ще раз повторюсь, що все залежить від людей, які виграють вибори у Делятинщині, але завдяки тим культурним традиціям, які є надбанням нашого краю, тим талантам, котрі тут народились і виросли, думаю, просто зруйнувати ті інституції, які займаються культурою краю, буде нелегко. Неможливо знищити традицію Чорнопотоківської писанки, спів Чорноославської «Білої криниці» та Делятинських «Черлених пацьорків», славну «Делятинську розколяду» та «Делятинський соловейко». Вірю, що буде добре!

– Яке сьогодення культури загалом в Україні та який Ваш прогноз на майбутнє?

У світі культура завжди потребує підтримки. Не може людина, яка думає про хліб для своїх дітей, творити речі, які би захоплювали «ситих». Але людська цивілізація вигадала спосіб, коли меценати-доброчинці, які зацікавились культурними проектами закладів культури, вкладають кошти у ці проекти, а держава списує їм сплату податків на цю суму. З такою системою я познайомився у Сполучених Штатах Америки, де перебував на стажуванні, вигравши конкурс американської агенції міжнародного обміну. Можливо, нам треба запозичувати цей досвід, щоб зберегти культурні надбання нашого народу і не втратити їх, як свого часу втратили деякі європейські країни.

Орися СПІВАК «Народна Воля»

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!