Про «дільниці» і «кути» Надвірної

Туда, суда, царинками,

Її хата крайна, –

Надвірнєнку усі любліт,

Бо, нівроку, файна!

А де ж та надвірнянська дівчинонька? За часів Австро-Угорщини всі основні вулиці (згідно з австрійською педантичністю та й, зрештою, зі звичайною логікою) називали відповідно до того напрямку, куди ними можна було доїхати. Напевне, не треба вказувати сучасні назви, щоб зрозуміти куди вела вулиця Делятинська, Пнівська, Майданська і Станіславська. Крім того Надвірна колись мала аж 19(!) дільниць або частин чи кутів (і це лише нам відомих). Спробуємо розібратися, де вони знаходилися.

У середмісті, біля ратуші, знаходилася дільниця «Ринок». Сто років тому, як і тепер, це  місце вважали найпрестижнішим. Ще одна частина Надвірної, яка належала до центру міста, називалася «За Цвинтарем» (мався на увазі старий цвинтар).

На околицях також існували свої дільниці: «Над Млинівкою» (тепер мікрорайон на вулиці Володимира Великого), «Підзамче» (ця стара назва залишилася дотепер). «Береги», «Толока», «Новина», «Фільварок», «За Черленами», «Парцелі» – дільниці вздовж міста біля річки Бистриці. Де саме вони знаходилися, сьогодні сказати важко. Так само невідомо, де містилися такі частини Надвірної, як «Нашилникове», «Коло Мохняка». Натомість дільниці, «Царина» (за єврейським цвинтарем), «Колоокописько» (біля єврейського цвинтаря), «Над Стримбою» (мікрорайон цегельного заводу), «Забереж» (вулиці Я. Мудрого та У. Кармелюка – об’їзна дорога), «Стара Вулиця» (вулиця Б. Хмельницького), «Річки» (мікрорайон Торговиці) збереглися донині. Навіть на горі Городище існувала міська дільниця «Лази». Там ніхто не проживав, але сіно для худоби працьовиті надвірнянці заготовляли щороку ще донедавна.

Дві дільниці міста пов’язані з розвитком промисловості на початку ХХ століття. Одна називалася «Фірис» (чи «Фірас»?) (нині «Лісокомбінат»). Там колись працювали тартаки (лісопильні заводи) німецької фірми «Foresta». Місцеві жителі спростили цю назву, «аби легше сказати», до слова «Фірис».  Друга – «Кольонія» (вулиця Комарова). В австрійський період у цій частині міста містилося баракове поселення німців-колоністів, які працювали на вже нам відомих тартаках фірми «Foresta». Старші люди і донині послуговуються цими топонімами.

Змінилися часи, потреби і промисли, але необхідність «ділити» місто на частини не зникла.  Сьогодні Надвірна має нові дільниці і мікрорайони – «Аляска», «Індія», «Ломоносова», «Мікромістечко», «ДОК», «Центр»… Минають епохи, приходять нові люди зі своїми потребами, творять нові топоніми, сприймають місто кожен по-своєму. Добре, що кожен новий час приносить у життя нашого міста щось нове!

Андрій ВАСИЛІВ,

працівник Музею історії Надвірнянщини.

Уляна БОШКО,

зберігач фондів Музею історії Надвірнянщини.

Святопокровський і Трьохсвятительський – таких назв заслуговують два мікрорайони Надвірної

Як бути із «дільницями», коли знаємо, що побутують назви «кут», «участок». Таке подибуємо у селах Надвірнянщини – Зелена, Бистриця (колишній Рафайлів), Пасічна,  а також у Микуличині та Космачі Косівського району. Є певна неузгодженість із поняттям-назвою «присілок». А ще в нашому гірському Заріччі ще й досі (з певною іронією і без неї) цілком статечно хизуються, що проживають не на вулицях, а на «сотнях».

Віриться, що навіть для авторів публікації і місцевих краєзнавців ще не досліджена, як слід, царина топонімів: їх значення, походження. А варто це зробити поки живуть старожили, та й можливість пролити світло на походження топонімів завдяки праці в архівах не варто відкидати. Лиш не таким методом (із наперед визначеним заперечувальним висновком), як на початку 1990-х група депутатів Надвірнянської міської ради «провалила» справу щодо перейменування вулиці Річна на вул. Степана Бандери.

А можливо розпочати вивчати громадську думку, зокрема, жителів Надвірної щодо зміни усталеної назви двох мікрорайонів. Зокрема, того, що на вулиці Руднєва – на Святопокровський, а той, що на вулиці Ломоносова – на Трьохсвятительський (за назвою храмів УГКЦ, які функціонують тут). Зрештою, вулиця Трьохсвятительська є у Києві і нерідко опиняється останнім часом в епіцентрі громадсько-суспільних стихій-заходів.

Заслуги Семена Руднєва – комісара партизанського з`єднання під командуванням Сидора Ковпака, відчувається, уже досить питомо відзначені протягом останнього століття. Він – особисто менш-більш лояльно ставився до українських повстанців у наших Карпатах улітку 1943 року, до того ж зазнавши сталінського покарання-розжалування у званні військового офіцера. Щоправда, загинув не від німецько-фашистської руки у нашому Заріччі, про що десятиліттями переконували-трубіли радянські пропагандисти і тодішні музейники, навіть місцеві, а від кулі московської енкаведистки-радистки Ані Туркіної. На жаль, про це на весь світ сповістила лише навесні 1990-го тодішня всесоюзна (а до того ж – орган ЦК компартії Союзу!) газета «Правда» у публікації ковпаківця-партизана Героя Радянського Союзу Петра Брайка. І офіційних конкретних заперечень цього гіркого факту не чути й досі.

От Сидір Ковпак зі своїми ковпаківцями не такий уже щирий і людяний був у стосунках із місцевими жителями. Хоча кінотрилогія «Дума про Ковпака» радянського періоду змальовує його як вмілого командира і досвідченого «діда». А свого часу народна артистка України Ніна Матвієнко під час одного із виступів у Надвірній у демократичні 1990-ті роки зовсім по-іншому, кардинально протилежно характеризувала цього «діда», основуючись на спогадах жителів Сумщини, переважно жінок, котрі від нього зазнали і згвалтувань, і жорстокості, і ненависті. Та й невиправданих розстрілів «дідом Сидором» своїх партизанів не бракувало, хоча таке суворе рішення немов би приймала своєрідна «трійка»: командир, комісар і начальник штабу.

З іншого боку достатньо, здається, честі та пошани зазнав і Михайло Ломоносов, найближчі родичі якого були все-таки українськими Ломиносами від «Ломиніс», але рабське поклоніння перед російським царем-батюшкою примусово уподобало прізвище Ломоносов.

Уточнимо, що справді історичних і наукових заслуг обидвох згадуваних осіб цим аж ніяк не заперечуємо, лише привертаємо увагу до християнських цінностей і святинь. Бо і Свята Покрова – як Покровителька України-Русі, і вже узаконені свята – День захисника України, День створення Української Повстанської Армії та Українського козацтва, і як свято-шана та всенародна і всенаціональна дяка й величання Покрови славним та лицарським Запорізьким козацтвом, як і три Святителі – Василій Великий, Григорій Богослов та Іван Золотоустий, святі імена яких увіковічнені у назві храму УГКЦ, – вельми заслуговують, аби  назви Святопокровський і Трьохсвятительський закріпилися-оновилися у згаданих двох мікрорайонах нашого міста, в яких проживає значна частина жителів Надвірної.

Про це, тобто, перейменування мікрорайону на вулиці Ломоносова на Трьохсвятительський, свого часу клопоталася перед Надвірнянською міською радою її депутат, знана співачка і керівник мистецького гурту Наталія Пришляк-Байдак.

Думається, майже півстолітню звичку до назв «Руднєва» і «Ломоносова» при умові свідомого навернення до справді українських християнських чеснот й усвідомлення свого власного національного та державницького «я», засвоєння правдивого історичного українського матеріалу і сучасне – знову ж правильне! – трактування глибинного пласту історії і краєзнавства України і Галичини, зокрема, на основі відкритих джерел інформації впродовж демократичного 26-ліття – спроможеться подолати кожний, котрий ще сумнівається або за інерцією не може (чи не бажає?) одірватись від назв доби, під час якої ніяк недокрокували  «у світле майбутнє людства – комунізм».

Очевидно, жителям Надвірної, передусім, згаданих двох мікрорайонів, депутатам Надвірнянської міської ради, котрі представляють виборчі округи цих місцин, керівництву, як і всій Надвірнянській міській раді, громадськості, працівникам підприємств, установ, організацій, в особливий спосіб – духовенству пасувало б так потрудитися, аби в наступному 2018 році ми уже жили й працювали з новими назвами мікрорайонів. Повірте, стане легше, приємніше, достойніше на душі і на серці за нашу Надвірну, її людей-трударів, за її українське, християнське прозріння попри певні адміністративно-чиновницько-бюрократичні (навіть матеріально-фінансові) моменти.

Рухаймося до запропонованих нових назв, які випромінюватимуть теплінь і щедрість святості, духовності та християнства.

Іван ГРИДЖУК «Народна Воля».