(Закінчення. Поч. у № 108-110 від 6 жовтня 2017 р., № 111-113 від 13 жовтня 2017 р., № 126-128 від 17 листопада 2017 р. та № 135-137 від 8 грудня 2017 р.)
Запеклі бої та часті облави змусили повстанців діяти невеликими групами, уникаючи великих бойових зіткнень з чекістами. Проте зломити бойовий дух повстанців владі не вдалося. Повстанці і надалі давали знати про себе сміливими акціями: 21 січня 1947-го у с. Угринів Долішній Станіславівського району п’ять стрільців на чолі із сотником «Причепою»-Микола Катамай вступили у нерівний бій. Їх оточили у хаті переважаючі сили облавників, повстанці загинули героїчною смертю, знищивши при цьому 13 енкаведистів. Після цього підірвали себе гранатами. 20 березня 1947-го у с. Криворівня Жаб`євського району субреферент СБ «Заведія» знищив дільничного інспектора МВС, 23 березня «Заведія» і поручник УПА «Сірий» знищили стрибка, який активно прислужував радянській владі, та працівника райвідділу МВС. Хоча і самі повстанці при цьому продовжували зазнавати непоправних втрат. За вересень 1946-го-березень 1947-го у Косівському районі загинуло 11 повстанців, Кутському – 6, Яблунівському – 12, Жаб’євському – 23, Ланчинському – 21.
Бойові повстанські акції продовжувалися із наростаючою силою. 1 квітня 1947-го підвідділ УПА під командуванням чотового «Залізняка» у селі Великий Рожин Кутського району знищив трьох стрибків і двох провокаторів. 4 квітня у с. Березів Нижній Яблунівського району підвідділ УПА ройового «Хитрого», сотня «Білого» здійснив вдалу акцію, у результаті якої вбитий другий секретар Яблунівського райкому КП(б)У Саренко, захоплено живими начальника паспортного столу капітана Сергієнка, інспектора Держстраху Скавронського, захоплено два ППШ і два пістолі. 18 травня у с.Люча Яблунівського району «Хитрий» здійснив атентат на дільничного інспектора міліції Кузенка, забравши при цьому автомат і наган. 20 квітня – у с. Люча підвідділ УПА «Вихора» із засідки вбив 2 більшовиків, один поранений, а шестеро – втекло.
У травні ліквідовано Печеніжинський провід ОУН, боївки «Бистрого», «Запорожця» та керівника «Левка»-Дубного з Пасічної Надвірнянського району, в жовтні 1947 р. загинули районні провідники «Андрій», «Тріска» в Жаб`євському районі, господарчий провідник групи «Спартана» «Гамалія» та «Крук». 5 листопада 1947-го в урочищі «Плаїк» поблизу села Гринькова Рожнятівського району опергрупа НКВС оточила бункер, де перебувало десять повстанців. У результаті нерівного бою з окупантами загинуло 9 героїв. Щоб впізнати загиблих, людей зганяли із Гринькова, Ясеня, Вільхівки, Перегінська. Тіла повстанців два дні пролежали у Перегінську, поки місцеві сміливці у результаті продуманої і спланованої акції не викрали їх і на двох возах вивезли та поховали на Горішньому цвинтарі у Перегінську. Дивом врятувався Гелетій Леон, якого сховали лісоруби, який ще три роки воював проти чекістів і загинув Леон «Тиса» зі своїм товаришем у 1950-му у лісі біля села Сливки. Братство ОУН-УПА Рожнятівської станиці разом з Осмолодським лісгоспом відновили криївку.
У смертельному двобої із знахабнілими наїзниками, спадкоємцями двоголового орла і червоної зірки боротьба продовжувалася не на життя, а на смерть. 22 вересня 1948-го у с. Вовчків Єзупільського району райбоївка СБ під командуванням «Яреми» із 4 вояків обеззброїла станицю із 12 місцевих стрибків, здобуто 10 крісів, 1 автомат, 1 гвинтівку, 120 патронів. У с. Бишів 25 вересня 8 повстанців розгромили новоутворений колгосп; у с. Клубівці Тисменицького району райбоївка СБ знищила зрадника за співпрацю із МДБ; у с. Чорнолізці ліквідувала дільничного; у с. Грушка Отинійського району – молокопункт і п’ять донощиків РВ МДБ; 13 вересня спалено сільську раду у с. Милування Тисменицького району; 22 жовтня біля с. Кубаївка Ланчинського району під командуванням «Шварна» у складі кущового «Зайця» і двох стрільців вела бій із оперативниками, де знищили старшого лейтенанта Колесникова; 10 листопада знищено сільську раду у с. Вишнівці Ланчинського району. В Яремчанському районі повстанці спалили шість автомашин, які перевозили деревину, знищено сільраду, бойовики СБ обстріляли із кулемета районний відділ МВС. 17 березня 1949-го у с. Кутиська Тлумацького району група «Мирона» знищила сім представників радянської влади, серед яких – голів колгоспу, сільради, уповноваженого з району та інших активістів.
Повстанська боротьба тепер, здебільшого, носить пропагандивний характер, проте своїми сміливими акціями нагадували владі, що вони здатні вести боротьбу. 5 вересня 1950-го у с. Мишин Коломийського району знищено оперпрацівника РВ МДБ капітана Куліковського
За період з 1944 р. по 1 квітня 1948 р. воєнний трибунал по Станіславській області засудив за «ізмєну родінє» 11667 чол., переважно членів ОУН-УПА і виселив 5072 сім`ї. Для боротьби з бандерівцями використовували винищувальні групи («стрибків»), яких в області було 169 (2126 бійців).
Найновіші матеріали проливають світло на відплатні акції, яких на 20 квітня 1948 р. в області відбулося 114, у результаті вбито 125 чоловік, з них 8 працівників НКВД, 23 депутати сільських рад, 4 голови колгоспів, 83 партійно-радянські активісти. В авангарді боротьби за українську державу були члени ОУН. Із 29 березня 1944-го по 16 липня 1948-го загинуло 225 чоловік на території, яка охоплювала Городенківський надрайонний провід; за січень-травень 1948-го на території Коломийського надрайону загинуло 22 повстанці; на території Станіславівської округи – 101 повстанець.
Звіт секретаря Станіславського ОККП(б)У Слоня за І квартал 1948 р. містить 13 «порушень радянської законності», які скоїли працівники МДБ та МВС.
Зокрема, 5 грудня 1947 р. шестеро бійців під керівництвом лейтенанта Курінця у Голині згвалтували двох дівчат, а сам лейтенант заарештував невинну жінку, згвалтував її та пограбував. 19 березня 1948 р. начальник Яремчанського райвідділу МВС заарештував у Микуличині А. Філяка та М. Бойка, забрав їхні документи і вимагав хабара. Коли вони дали горілки і 200 крб., то він документи не повернув, а вимагав ще 400 крб. Таких фактів можна навести безліч. На посаду начальника райвідділу МВС Лисця призначили Березянцева з Ізмаїльської області, якого розшукувала міліція, бо викрав 10 тис. крб. Ось такі «моральні кадри», які жорстоко поводилися з людьми, мобілізувала партія на боротьбу проти українського визвольного руху.
Чекісти у боротьбі проти націоналістичного підпілля використовують такий спосіб, як компрометація учасників боротьби перед ОУН і знищення їх СБ. У результаті цього у Войнилові знищено кущового провідника та його охорону, у Кутах – двох станичних, у Жаб`ї – учасника підпілля. Під виглядом УПА створили 27 спецгруп із 130 чол. За червень-липень 1948 р. кадебістам вдалося вбити 157 повстанців, арештувати 311 і ліквідувати 19 повстанських боївок.
Важкі часи настали, коли в Західну Європу прийшли великі загони УПА. Почалася колективізація. Довелось перейти на життя в бункерах та акції відплати. Але це не могло забезпечити боївки від невдач. У Красній Надвірнянського району сам себе застрілив один із теренових провідників УПА. 15 березня 1945 р. надрайонний провідник СБ «Пісня» (Василь Бойчук) із Делятина загинув у бою біля с. Білі Ослави, прикриваючи відхід боївки. У 1948 р. загинув у бункері у Микуличині завзятий командир УПА Кіф`як-«Шугай». У 1952-му застрелився поранений Панюк – «Хорт» у Заріччі. У бункері с. Дора у грудні 1952 року боролися до останнього, і останні набої використали для себе – Струк, Дудзяний, обидва із Заріччя, Гнип`юк із Дори – за одними джерелами, або Орфенюк – «Чорноморець» з Ямної – за іншими.
Жорстокий терор, масове вивезення жителів, які підтримували УПА, у Сибір, провокаційні акції, величезна кількісна перевага привели до того, що наприкінці 40-х років збройний опір пішов на спад. Сотні, як такі, не існували, фактично були боївки і підпілля ОУН, які проводили, здебільшого, пропагандистську роботу, хоча окремі бойові сутички продовжувалися до середини 1950-х років. Наприклад, навесні 1950 р. під горою Рокита відбувся нерівний бій, в якому загинули районний провідник ОУН «Пік» та 4 повстанці. 20 жовтня у лісі біля с. Шешори Косівського району смертю хоробрих упали окружний провідник ОУН Буковини Василь Савчак-«Сталь», нагороджений 1948 р. Срібним Хрестом Заслуги, провідник Коломийської округи, Лицар Срібного Хреста Заслуги Григорій Легкий-«Борис», провідник Городенківського надрайонного прооводу Тарас Буджак-«Сталевий».
Навесні 1951-го «Вільшенко» у Надвірній поранив офіцера Радянської Армії, у червні 1951-го у Молодкові Солотвинського району розстріляв дільничного уповноваженого міліції. У липні 1951-го така ж доля спіткала оперуповноваженого міліції у с. Монастирчани. Відважний повстанець із двома побратимами Петром Хоптою й Іваном Савчуком 10 липня 1951-го здійснив напад на районну лікарню у м. Надвірна із метою визволення секретар-друкарки надрайонного референта СБ «Довбуша» Анни Попович. 18 лютого 1952 р. біля нафтопереробного заводу у м. Надвірна загинув героїчною смертю повстанець Мирон Свідрук («Пімста»-«Вільшенко») із Надвірної, який брав участь у багатьох боях, нагороджений Срібним Хрестом за звільнення зв`язкової УПА Анни Попович.
У 1951-му взимку-восени внаслідок провокацій і зрад чекісти завдали дошкульного удару, насамперед, по Станіславівській окрузі, де значна частина провідників загинула. Інші – заарештовані: «Байденко» – окружний провідник пропаганди Станіславівщини, «Шварно» – надрайонний провідник Станіславівщини, «Курява» – окружний провідник, «Хмара» – надрайонний провідник Надвірнянщини, «Довбуш» – надрайонний референт СБ Надвірнянщини. Фактично на волі із чільних представників підпілля залишилися «Грім» і «Гомон».
22 лютого 1952 р. біля с. Дзвиняч Богородчанського району загинув крайовий референт пропаганди Карпатського краю Михайло Дяченко «Боєслав», «Гомін», нагороджений Срібним Хрестом Заслуги. Разом з ним загинули Марта Свідрук-«Настя Черемшина» з Надвірної, Онуфрій Онуфрак-«Деркач», Михайло Янішевський-«Яструб», Йосип Семанів-«Смілий», Михайло Фесюк-«Чумак», Михайло Драгомирецький-«Захар». Марті Свідрук присвячено вірш «Рости, рости, Черемшино», який став піснею «Україно, краю мій». 17 травня 1954 р. у криївці біля гори Березовачка у с. Максимець (Зелена) Надвірнянського району загинули командир 4-ї воєнної округи УПА-Захід майор УПА «Грім» Микола Твердохліб, уродженець с. Петрилів Тлумацького району з дружиною Ольгою Герасимович. Щоб не захопили їх живими, вони застрілилися.
У важких умовах окремі відділи УПА вели боротьбу впродовж 1952 і до 1953 р. Є дані, що в 1956 р. ліквідували останні вогнища збройного підпілля в Заболотівському районі та в с. Манява Богородчанського району.
УПА на Станіславщині пройшла складний і драматичний шлях. Вона була єдиною реальною бойовою силою, яка вела збройну боротьбу проти гітлерівського і сталінського тоталітарних режимів за незалежність України. Все менше і менше залишається серед нас учасників національно-визвольних змагань за волю України у 40-50-их роках ХХ ст. Але тим значимішим стає їх безсмертний подвиг – стрільців і старшин, зв`язкових і станичних, підпільників в ім`я незалежної Української Держави.
Іван КМЕТЮК,
заступник голови райорганізації
Всеукраїнського товариства«Меморіал» ім. В. Стуса.
Версія для друку
954 переглядів
