Газета по-надвірнянськи
 

Доки привид комунізму бродитиме по світу?

18 січня 2018, 13:22 | Рубрика: Історія і сучасність Версія для друку Версія для друку 336 переглядів

(Продовження. Поч. у № 1-3 від 12 січня 2018 р.)

З перших днів керівництва країною влада народних комісарів на чолі з В. Леніним розпочала (переважно євреїв – за національністю) втілювати в життя ідеї комунізму, взявши за основу основоположні принципи царату: побудувати «нову імперію» неможливо без України, її природних багатств і працьовитого народу, а головне – жодним чином не допустити відродження й утвердження її, як самостійної суверенної держави. Більше того, більшовики значно перевершили своїх попередників, адже в основі їх політики був закладений постулат «експропріація експропрійованих», тобто шляхом сили відібрати всі багатства їх власників, знищивши останніх фізично, а нащадків заслати у віддалені райони імперії на «перевиховання» та рабську працю, мотивуючи такі заходи т. з. диктатурою пролетаріату.

На час перевороту у Петрограді і закріпленні там «нової влади», в Україні одночасно існували три сили: Центральна Рада, рада робітничих та селянських депутатів і штаб Київського військового округу, який підтримував Тимчасовий уряд Росії ( тут перебували біля 30 тис. московських офіцерів, котрі жорстоко нищили все українське).

Тодішні події у Києві та і по всій державі означали третю спробу щодо остаточного звільнення від московського ярма. Але не вийшло і на цей раз. Керівництво Центральної ради, сповідуючи ліберально- соціалістичні принципи, схилилося до федеративної моделі побудови держави у складі імперії; не вжило відповідних заходів відносно військового протистояння щодо більшовиків, не здійснило належних мір по організації і утвердженні нової влади на місцях та ін. Не одні науковці, політичні діячі, інтелігенти задавалися питанням: «Як так сталося, що велика нація і держава, вільне козацтво… опинилися знову під московським чоботом?». Однозначної відповіді – немає і досі. Але ясно одне – усі сусіди з чотирьох сторін світу намагалися загарбати і загарбували багатющі українські землі, а миролюбивий народ не спромігся об`єднатися і дати належну відсіч завойовникам. І ще, не спрацювала «національна ідея», яка для інших народів правила дороговказом, конституцією незалежності. Поза всяким сумнівом, українська нація, повіривши у російську (радянську) брехливу ідеологію, заплатила за це жахливу ціну. Психологи вважають, що навіть сильна людина, але зневірена, відчуває свою меншовартість, тому стає безсилою. Такій особистості потрібна підбадьорливість, щоб утвердити знову своє «я».

Більшовики тим часом не впадали у відчай, у летаргічний сон, а почали діяти жорстко (жорстоко) для утвердження своєї влади і держави. Формат нашої статті не дозволяє детально зупинитися на всіх тих звірствах і знущаннях, яких завдав соціалізм нашій землі і людям. Тому обмежимося лише окремими фактами:

найперше, з чим вони стикнулися, – це забезпечення регіонів Росії продовольством, особливо для великих міст Петрограду, Москви, Єкатеринбургу. «Де взяти хліб?» Звичайно, в Україні. «Яким способом?». Шляхом експропріації, тобто забрати силою, В. Ленін та Л. Троцький мобілізують військові підрозділи царської армії і під керівництвом відомих партійців, направляють їх у житницю імперії для масових хлібозаготівель. Розстріли, терор, сила, брехня та інше зробили свою справу – вдалося вгамувати голод спраглих росіян. Тільки у 1921 році голодною смертю загинули майже 3 мільйонів українців. Цього ж року московщина забрала з України 11 млн. тонн зерна;

на черзі – розбудова соціалістичної держави шляхом перетворення її з аграрної – в індустріальну. Для цього потрібні величезні кошти. Де їх взяти? (адже передові країни світу не визнають новостворену державу і не виділяють для неї жодних матеріально-фінансових ресурсів, не говорячи про можливі інвестиції). Червоні комісари знаходять вихід і з даної тупикової ситуації: збільшити заготівлю зерна в Україні, силове вилучення у населення всеможливі коштовності, грабунок церков, монастирів, тощо – всі ці кошти направити на закупівлю передових технологій та найму провідних зарубіжних спеціалістів;

після замаху на Леніна у 1918 році влада розпочинає т. зв. «червоний терор», тобто «радикальну чистку» суспільства від ворожих та підозрілих елементів, особливо з числа власників підприємств, заможних селян та інших верств населення, які ігнорували владу комісарів. Цей терор привів до знищення мільйонів людей; до першої за цю добу еміграції за кордон (за різними оцінками, тільки в Україні було знищено біля 800 тис. осіб, десятки тисяч – покинули країну). У Росії (СРСР) не залишалося жодної царини життя, в якій здібний, підприємливий працівник зміг зробити високе становлення власним розумом чи здібностями. Чесно працювати – це самогубство, чесні люди – у в`язницях, у сибірських таборах, на спецпоселенні «тощо». В. Ленін назвав імперію – союзом, суспільно-політичний устрій – радянським, а не кріпацьким, республіки – соціалістичними (а не колоніальнима губерніями) та ін.

У 1924 році до влади прийшов Й. Сталін, який з неперевершеним ентузіазмом взявся за розбудову соціалізму на теренах великої держави. Методи і заходи для цієї мети – ленінські, російські. Триєдине завдання, яке поставив перед собою Джугашвілі – це індустріалізація країни, колективізація сільського господарства і культурна революція. Виконання даного проекту вимагало колосальних капіталовкладень та залучення для цієї мети «дешевої» робочої сили. Кошти добували шляхом силового вилучення їх у заможних громадян, розкуркулення селянства, продажу за кордон культурних та історичних цінностей. А робоча сила – створення системи «Архіпелагу ГУЛАГу», де за мізерні харчі, без жодної оплати «контрреволюціонери» освоювали Донбас, будували Магнітку, Біломорканал,, гризли вічну мерзлоту у Заполяр`ї, добували золото на Колимі, рубали ліс у Сибіру і т.д. Всього цього виявилося знову ж таки недостатньо; потрібна була велика кількість зерна, продавши яке, за вилучені кошти продовжували будувати «світле майбутнє».

І «батько всіх часів і народів», пам`ятаючи прагнення українців до волі, до самостійної держави, разом зі своїми поплічниками організував нечувану в історії людства кампанію з насильницького вилучення у жителів України всього зерна, прирікаючи їх на вірну та голодну смерть, т. зв. Голодомор. Це був уже другий за рахунком геноцид українців (після 1921 року) і не останній – адже у повоєнному 1947-му українці знову масово помирали від «анорексії». У 1931 році уряд СРСР «продав» до Європи 17,3 млн. тонн зерна, а у 1933-му – 16,8 млн. тонн, тоді як за ці роки від голоду загинули майже 8 мільйонів українців. Трьома голодоморами московщина винищила майже 16 млн. наших співвітчизників. За період 1930-1953 років у сталінсько-комуністичних концтаборах СРСР загинули майже 60 млн. в`язнів).

Москва, починаючи з 14 січня 1939 р. заслала в Україну 30 тисяч своїх робітників і селян, щоб ті нищили українців голодом, а самі скористалися ії землями і майном. Щоб замаскувати загарбання України, у СРСР видали безліч постанов, указів, наказів, книг, газетних матеріалів про те, що ніякого насильницького приєднання останньої до Росії не було; що Україна самостійно попросилася до союзної держави і ввійшла до неї з усією своєю територією, майном, людністю тощо. Щоб нащадки не змогли докопатися до істини, 24 травня 1964 р. спецслужби підпалили український архів у Києві, де зберігалися документи визвольної боротьби народу у 1917-1956 роках, а важливіші матеріали вивезли до Москви, засекретивши їх на століття. Не можна не сказати про великий терор 1937-38 років у СРСР, коли тільки в Україні репресували 253 тисяч осіб задля зміцнення центральної, одноосібної влади і для зачистки суспільства від «ненадійного елементу».

Ще відчутніших втрат зазнала Україна під час Другої світовой війни, адже основний театр військових дій відбувався саме на її території. У цій безглуздій бійні брала участь 61 держава, на теренах яких проживали майже 80 відсотків жителів світу. Війна «коштувала» людству 65 мільйонів життів.

Україна опинилася в епіцентрі військових дій, в яких загинули понад 5,3 млн. українців, а це кожен 6-й її житель; 2,4 млн. осіб насильницьки вивезли на примусові роботи до Німеччини. Втрати нашої держави складали 40-44% усіх втрат СРСР; зруйновано 700 великих і малих міст, майже 28 тисяч сіл, 200 тисяч промислових і виробничих споруд; 40% житлових будинків. У цілому, матеріальні збитки оцінювали у 286 млрд. крб. за тодішніми цінами. У той же час абсолютно кількість втрат Німеччини складала 6,5 млн. осіб. Історики підрахували: СРСР втратив у війні 27,5 млн. людей. Сталін і його соратники не рахувалися з людськими життями, кидали у бій все нові і нові жертви. Так, наприклад, за амбіціями «генералісімуса» для взяття Києва у 1943-му до чергової річниці революції загинули понад 500 тисяч солдат, кинуто у бій майже 20 тисяч підлітків т. зв. «одноразових солдат», які майже повністю знищили фашисти. Море пролитої крові, гори трупів, пекельні муки мільйонів невинних людей, матерів, дітей, руїни багатющої держави і ще багато чого іншого, що їх здійснила московщина – усе це, як вони кажуть, заради інтернаціонального комунізму. За даними військових експертів, німецький солдат у середньому воював 30 днів (далі або – поранений чи вбитий, радянський – всього 11 днів).

Подібний мартиролог можна було б продовжувати і продовжувати.

А що ж із «привидом» в Європі та світі? В. Ленін заснував І Інтернаціонал, який покликаний, за його задумом, будити народи Європи до боротьби за комунізм, будувати нове «щасливе життя». Для цього за рахунок коштів бідної країни організовують комуністичні партії у Німеччині, Франції, Італії та інших країнах, покликані служити форпостом соціалізму на континенті. У 1920 році СРСР організував військову експедицію у Польщу для переходу останньої до «нової фармації», ініціював і фінансував т. зв. « пролетарську революцію в Німеччині» та ін. – Ці авантюри завершилися цілковитою поразкою. Й. Сталін заснував другий і третій Інтернаціонали, які згодом власними руками розігнав і репресував його членів, а окремих ліквідував, як загрозливий контингент для комуністичного руху. Після Другої світової війни на карті Європи з`явилися країни соціалістичної співждружності, які за тристороннім договором відійшли під юрисдикцію СРСР. Ідеологічно це подають як добровільне утворення набагато вищої за капіталітичну, суспільно-економічної формації – основи майбутньої світової комуністичної системи. До таких країн входять Польща, НДР, Чехословаччина, Угорщина, Болгарія, Югославія, Албанія, Австрія, Греція, які звільняла від німецької окупації Червона Армія. Згодом три останні держави під різними приводами вийшли зі складу такого «альянсу», а решта створили Раду економічної взаємодопомоги і Варшавський договір. Обіцяний рай дуже швидко змінився суворою реальністю: Угорщина у 1956 р., а Чехословаччина у 1968 році намагалися вийти з-під опіки СРСР та вимушено капітулювали перед військовою потугою союзників.

З Європи «привид комунізму» перемістився в Азію, де утворився другий формат згаданого руху. Революції у Китаї (1947-1949 рр.), у Кореї (1953-1956 рр.), у В`єтнамі, Лаосі, Бірмі, Камбоджі та в інших країнах забрали сотні мільйонів життів їх громадян (у Китаї загинули 65 млн. осіб, у Камбоджі – 2,5 млн. осіб). Не оминув «привид» Африканський та Південно-Американський континенти. Відбулися т. зв. «народні революції» в Єгипті, Алжирі, Марокко, Конго, Анголі, Мозамбіку, Судані, Кубі, Венесуелі та інших країнах, що значно розширило географію й ідеологію «щасливого майбутнього» у світі. На сьогодні комуністичними залишаються ще Китай, Північна Корея, Куба, В`єтнам, Лаос; соціалістичними – Камбоджа, Венесуела, Шрі Ланка, М`янма.

Чого тільки варті т. зв. депортації цілих народів Криму, Кавказу, українців Закерзоння. А це мільйони людей, їх долі, матеріальні статки, втрата історичних зв`язків зі своєю Батьківщиною і все це заради однієї мети – так велів «Великий Коба», щоб зміцнити СРСР і показати силу своїм сателітам.

При тоталітарних комуністичних режимах допустили елементарні порушення прав людини аж до індивідуальних чи групових вбивств, повільних смертей у концентраційних таборах, голодомори, депортації, використання рабської праці, переслідування за етнічними та релігійними мотивами, зазіхання на свободу совісті, право мати свою думку і висловлювати її, свободу слова, відсутність політичного плюралізму та ін. Після розпаду СРСР комуністичні і нацистські ідеології та символи заборонили у більшості країн на законодавчому рівні.

Чому переміг соціалізм? Чому до сьогодні цей рух має немало прибічників і послідовників? Найперше тому, що ідеологи такої суспільно-політичної фармації вдало використовують протестний рух за соціальну справедливість, за володіння засобами виробництва, за майнову рівність, хоча усі ці «блага» виявилися ілюзорними й у жодній країні не втілені у життя. Ніде у світі не визискували народ так жорстоко, як у країнах розвинутого соціалізму. В інших державах, наприклад, індустріалізація збагачувала своїх людей, збільшуючи їх купівельну спроможність, у той же час, у СРСР цей «захід» ожебрачив робітників і селян та інші верстви населення.

Повертаючись у черговий раз до політико-економіко-соціального стану України, потрібно об`єктивно, чітко, неупереджено дати відповідь на триєдине питання: уроки минулого, сучасний стан держави і майбутнє нації. За 4,5-столітній період бездержавності український народ і нація зневірилися у власних силах і можливостях, фактично віддалася на поталу захланним, брехливим, безсовісним сусідам-ворогам, які вміло використовували відповідну історичну ситуацію, підпорядкувавши багатющу державу та покірний народ для своїх імперських інтересів, перетворивши останніх у новітніх рабів зі всіма випливаючими звідси наслідками. Чому так сталося? Причин тут, звісно, багато. Для їх висвітлення потрібна широкомаштабна праця. Ми ж зупинимося на окремих найважливіших, на нашу думку, моментах.

Михайло Кінаш,

м. Яремче.

ДАЛІ БУДЕ

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!