Газета по-надвірнянськи
 

Доки привид комунізму бродитиме по світу?

12 січня 2018, 15:24 | Рубрика: Україна Версія для друку Версія для друку 18 переглядів

Добровільне рабство створює більшу тиранію, ніж тирани можуть створити насильством.

Г. Мірабо.

Люди сприймають найбезглуздішу брехню за правду, якщо ту брехню вперто і довго повторювати.

Наука «Психологія».

4 листопада 1997 року Надвірнянська районна рада своїм рішенням XII сесії підтримала пропозицію районної політично-координаційної ради, провівши ряд жалобних заходів з приводу оголошення у нашому районі та на Прикарпатті 7 листопада Днем вшанування пам`яті жертв комуністичного терору – Днем жалоби згідно з рішенням Івано-Франківської обласної ради від 3 листопада того ж року. Цим рішенням обласна рада звернулася до Верховної Ради України, Президента України прийняти рішення і відмовитися від «святкування» днів жовтневого перевороту та вшанувати пам`ять багатомільйонних жертв комуністичного терору. Таким чином, наш Прикарпатський край уже два десятиліття живе без вшанування страхітливої події 7 листопада 1917-го.

Під час пам`ятних жалобних заходів із цієї нагоди у Надвірній у листопаді 1997-го тисячі краян підтримали пропозицію віча, що КПРС-КПУ мусить попасти на лаву підсудних міжнародного трибуналу, що день 7 листопада має навіки згинути з нашого календаря, як день відзначення якоїсь революції, а також направили телеграму від імені учасників жалобного походу у Надвірній Президенту України, Верховній Раді України про те, щоб день 7 листопада 1917 року з його жахітливими і жорстоко-репресивними наслідками ніколи не повторився і щоб він закарбувався у народній пам`яті як день трагедії усього цивілізованого людства.

Пропонуємо науково-популярну розвідку нашого автора Михайла Кінаша з Яремча навколо причин виникнення так званої «жовтневої революції» і її політичні, соціальні та державні наслідки для життя України, зокрема, та цивілізованого людства на нашій планені.

Кожна людська спільнота обмежує волю і права особи, в той же час – сама громада могла б існувати достатньо комфортно, всебічно допомагаючи своїм членам. Народи, культура яких заснована на вірі в Бога і в Його справедливість та кару, виробили свої закони, мораль, права, взаємостосунки і самообмеження. Побожну, культурну людину стримує від злочину не лише страх людської кари, а і власне сумління, етичні засади,мораль, самоконтроль та ін.

Європейська нація виховувалася на неперевершеній культурі Елади і Риму; вона зналася і розумілася на ідеях обов’язку, права, свободи, власної гідності, життєвої мети. Ця спільнота своїми силами і боротьбою здобула право на вольності, навчилася їх берегти. До народів Європи, по-праву, можна і потрібно віднести український народ, який віками, історично і ментально був з ними у нерозривному зв»язку, творив свою мову, культуру, звичаї, економіку, політику, ідеологію. У ІХ-ХІІІ століттях наша спільнота мала найбільшу, найпотужнішу, найкультурнішу державу на континенті. Але з плином часу нація і держава поступово «здавалися» войовничим та безсоромним сусідам, почали втрачати ознаки своєї гідності, що в кінцевому підсумку, привело її до колоніального статусу, особливо за часів імперської Росії та СРСР. Але генетична пам`ять народу не минулися марно, історична справедливість всеціло спрацювала і, саме, Україна забила останній цвях у могилу московської імперії. Справедливість повинна завжди і повсякчас вшановуватися належним чином, в іншому випадку – порушення її провокуватимуть подальшу ворожнечу, помсту, руйнуючи при цьому суспільство.

Проте не всі народи та їх керманичі розуміють, а головне – дотримуються цих загальнолюдських і суспільних істин; вважаючи при цьому головним критерієм у своїй діяльності – страх, силу, владу, тощо, вишукуючи і впроваджуючи у життя найрізноманітніші варіанти покори власного та інших народів, щоби виправдати свою войовничість. Це, насамперед, відноситься до комуністичної ідеології і практики.

Для того, щоб зрозуміти його генезу, потрібно хоча б у загальних рисах охарактеризувати умови і період зародження цього явища. Ідеологи комуністичної доктрини К.Маркс і Ф.Енгельс у 1848р. видають свою програмну працю «Маніфест комуністичної партії», зміст якої зводиться до повної ревізії попередньої історії людства, заснованого на загальнолюдських цінностях, моралі, вірі у Бога, правах і свободах особи; вводять нове поняття – класи, класове суспільство та ін. Класи розгортають свою боротьбу, у підсумку якої капіталізм неминуче загине від рук пролетаріату і буде побудоване «безкласове суспільство», засноване на загальнонародній власності на засоби виробництва і в кінцевому підсумку, «запанує всесвітнє благоденство та процвітання». «Маніфест» починається словами: «Привид бродить по Європі – привид комунізму» і закінчується: «Нехай панівні класи тремтять перед комуністичною революцією. Пролетаріям немає чого втрачати у цій боротьбі, крім своїх кайданів. Пролетарська революція охопить весь світ, тому «Пролетарі всіх країн – єднайтеся!».

Така лжетеорія будувалася не на «порожньому» місці. В її основі – ідеї соціалістів-утопістів С.Сімона, Фур`є, Оуєна; дещо взято навіть з праць Платона, Арістотеля, Гегеля, Канта та ін. Усе це вміло систематизовано і у вигляді глобального плагіату вкинуто в європейське суспільство для широкого аналізу та реалізації. Таким чином, комунізм – це політична ідеологія, заснована на ідеї суспільства загальної рівності і свободи, суспільній власності на засоби виробництва та безгрошового розподілу майна. Ця утопія, втілена у життя у ХХ ст. і коштувала сотні мілтйонів життів людей.

В якій же з країн світу така доктрина отримала благодатний грунт? Звичайно, у Росії, де протягом століть панувало беззаконня, примат сили, безкультур`я, нівелювалася мораль; де робилося все для того, щоб народ залишався безграмотним, покірним, задовільнявся при цьому мізерною платнею, тощо. І російська, і радянська системи успішно користувалися «мистецтвом холодної війни», розробленої китайським стратегом Сун-Теу ще 2,5 тис. років тому. «Руйнуйте все, що зміцнює силу ворожої вам держави зсередини тієї держави і руками її громадян. Для цього вживайте всіх засобів і способів, не дивлячись ні на що. Наприклад, приваблюйте визначних і впливових осіб до злочинних протиправних дій. Потім примушуйте їх служити нашій державі, загрожуючи оприлюднити їх підлі вчинки. Не шкодуйте грошей і зусиль, щоб посилити і поглибити всяке озлоблення, невдоволення, незгоди; під`юджуйте молодь проти старших поколінь,.. руйнуйте національні і релігійні традиції,.. поширюйте розпусту,.. робіть усе можливе, щоб їхньому війську постійно бракувало їжі, озброєння,.. не шкодуйте грошей на підкуп шпигунів, донощиків всередині даної держави, … починайте війну тоді, коли істотно підірвані її сили…». (Чи не є ці тези дзеркальними до сьогодення?).

Але повернімося до короткої історії російської імперії, яка має безпосередні стосунки до України. Як у свій час зауважив історик П. Чижевський : «Історія Росії – це суцільне божевілля з невеликими інтервалами». Після закінчення татаро-монгольської навали Росія, яка споріднена з цим етносом, почала поступово впроваджувати у життя методи і засоби тих завойовників. Починаючи з правління Івана Грозного, москвини «зрозуміли», що можна не особливо напружуватися для здобуття матеріальних благ, а отримувати їх шляхом шантажу, різноманітних авантюр, брехні, військової сили, тощо. Підтвердженням такого висновку може служити факт згідно з яким Росія протягом ХVII-ХVIII ст. не воювала лише 40 років. Цей народ навіть придумав гасла: «Москва – всьому голова», «Росія – це третій Рим» тощо. Заради втілення у життя подібних ідей дозволено всяке звірство, підлість, зневагу,.. – це і є основою філософії московської нації, її провідної еліти. 1169 рік слід вважати роком народження московської держави. Князь А. Боголюбський, зруйнувавши Київ, заснував нове Суздальське князівство із центром у м. Володимирі і згодом переніс його до Москви. Але новостворене державне утворення не могло обійтися без матеріальної допомоги і духовної підтримки своєї праматері. Саме з цього часу бере початок багатовікове поневолення українського народу, яке тривало аж до 1991 року. Московство розв`язувало великі чи малі війни щодо України у 1169; 1240; 1514; 1618; 1659; 1660; 1676; 1709; 1712, 1775; 1855; 1905-07; 1917-1922; 1941-1945, 2014-2017 роках і все це заради однієї мети – панування над іншими народами, присвоєння їх матеріальних благ та духовних цінностей. Московщина ставала сильною лише тому, що «у майстерності рабства» виявилася неперевершеною. Вона вважає терористичний, поліцейський, державний лад, як цілком прородній, законний і, навіть – конечний.

Україна за період «спільної історії» зі східною імперією тричі перебувала на порозі здобуття незалежності. Першу велику спробу здійснив Б. Хмельницький, який показав нації, світові вільний дух і мужність народу на шляху до поставленої мети. Але його нерішучість довести справу до логічного завершення, хвороба і передчасна смерть знівелювали всі зусилля Гетьманщини, а підступні, здебільшого нав`язані росіянами пункти Переяславської угоди довершили злі наміри останніх щодо української державності.

Вдруге Україна, як самостійна держава, заявила про себе за часів Гетьмана Івана Мазепи – великого державного діяча, мецената, філантропа (на сучасній мові), який враховував попередній історичний досвід українства, змобілізував військо, отримав значну допомогу від жителів та заручившись військовою підтримкою шведів, вирішив остаточно порвати з царем Петром І. Але не сталося так, як планував Великий Українець. Самодержець у притаманному москвинам стилі шляхом обману, підкупу, шантажу переманив на свою сторону немало запроданців, у т. ч. і полковника Носа, який видав Меншикову потаємний шлях до Батурина і цим самим за три дні до підходу спільного шведсько-українського війська вчинив криваву різанину у Гетьманській столиці, знищивши тисячі невинних його жителів. Перемога царя під Полтавою врятувала імперію від господарської та політичної руїни. Із цього часу бюджет останньої почав зростати небувалими темпами і завдяки Україні, вона ставала все потужнішою. Однією з причини падіння української державності у цей період була неспроможність власної еліти повністю усвідомити самостійницькі пріорітети. У той же час, боротьба за вільну незалежну Україну закодована у змістовному вислові М.ден Брауна: «Ніколи не загине той народ, що збагнув причину своїх поразок».

Справу нищення України продовжила імператриця Катерина ІІ. Ця ненажерлива німкеня шляхом убивства власного чоловіка та цілої низки високопосадовців тодіщньої держави чітко зрозуміла і засвоїла способи утвердження абсолютної влади. Вона вдалася до нечуваних військових діянь та авантюр, остаточно знищила вільне українське козацтво, загарбала Крим та Південне побережжя України, фактично виграла війну з Туреччиною, за допомогою «малоросійського війська» і т. д. У 1776 році одним розчерком пера відібрала землі 25 тисяч запорізьких козаків і роздала їх своїм прихвостням (В`яземському, Потьомкіну, братам Розумовським та інш.). Іншими словами – колективізацію придумав не Ленін, а розпусниця Катерина. Багатющі країни, у т. ч. й Україна, опинившись під московською владою, ожебрачилися не лише тому, що росіяни грабували їх, але й через те, що вони накладали кайдани на всі почини місцевих жителів, підозрюючи їх у підступі і зраді. Централізація влади ніде і ніколи не приводила до вільного суспільства, до конкуренції, до ініціатив, до заможного життя. У вільному суспільстві конкуренція є основним рушієм підвищення продуктивності праці, у той час, як монополії – це шлях назад, вони плодять дефіцит, підкуп, корупцію.

У ХІХ ст. по всій Європі поширилася пошесть соціалізму-комунізму. Їх головними приницпами стали : скасування приватної власності, одержавлення всього землеробства, промисловості, торгівлі, зникнення націй, національних культур і мов, світового об`єднання людства в одній державі тощо. У 1882 р. у відомого російського ідеолога М. Бакуніна запитали: «Чи може російське суспільство перейти до комунізму, минувши капіталізм?». «Цього можна досягти через диктатуру пролетаріату різними методами, у т. ч. і шляхом фізичної розправи, ліквідації приватної власності, ізоляції власників…», – відповів попередник більшовизму.

І так, російська революція, чи точніше державний переворот 1917 р., століття якого з трепетом і сумом згадало торік людство, значним чином визначило хід історії ХХ століття. Більшовики захопили владу не тому, що виявилися великими стратегами, а тому, що були вмілими маніпуляторами, очоливши протестний народний рух і висунувши лозунги: «Негайне закінчення світової війни», «Влада – народові, заводи і фабрики – робітникам», «Земля – селянам» та ін. Внаслідок революції утворився СРСР – держава з тоталітарним режимом, яка проголошувала своєю кінцевою метою побудову комунізму, спочатку в одній окремій державі, а опісля – у світовому маштабі; виникло широкомасштабне протистояння між капіталістичним та соціалістичними світами.яке утверджувалося у вигляді ідеологічної, економічної та військової боротьби.

Михайло Кінаш,

м. Яремче.

 ДАЛІ БУДЕ

***

Сьогодні автор цієї публікації, позаштатний автор нашого часопису Михайло Кінаш святкує свій 72-й день народження. Щиро вітаємо його з цією величною датою. Зичимо життєвого довголіття, повсякденного оптимізму, успіхів на медичній ниві,  а також у краєзнавчо-історичній та медико-соціальній царині власних творчих досліджень.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!