Газета по-надвірнянськи
 

У кожного – своя доля

9 лютого 2018, 15:26 | Рубрика: Суспільство Версія для друку Версія для друку 59 переглядів

Великий Геній і Пророк Тарас Шевченко у поемі «Сон» писав:

У всякого своя доля

І свій шлях широкий:

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світу зазирає…».

У гуцулів є традиція: коли народиться дівчинка, то дарують ляльку-мотанку, хлопчик – музичний інструмент.

Моєму доброму знайомому, ще поки йшов до школи, батько придбав саморобну скрипку. Хлопець, коли чув десь гру музик, швидко біг додому, щоб повторити мелодію. Після закінчення школи кликали вчитися до консерваторії. Батьки не пустили, бо далеко, та й хто буде на старість опорою, одинак же. Не судилось, а так, хто знає, ким би став.

Та скрипка стала весною його долі. Ще й досьогодні струни серця тремтять радістю від почутої мелодії. Музика мистецтв взагалі є його потребою у повсякденні: тягне до краси, виховує доброту до оточуючого… Ще ні один музикант не став злочинцем.

Один відомих журналіст, письменник, володар «золотого слова» писав: «Якщо ти нічого не зробив для долі – ти не  жив». А хлопчик-гуцулик дуже хотів учитися. Друзі парубкували, а він із книжок не вилазив. Вчився у технікумі, закінчив інститут. У студентські роки, коли за день нічого не прочитав, щось бракувало, не ставало. І зараз, коли день минув марно, стає не по собі.

Читав в анонсі до телепередачі про артиста Андрія Миронова. Він народився перед 7 березня, але батьки зареєстрували восьмого. 8 Березня! Два дні добавлені до життя, дві дружини, дві доньки й обидві Марії, дві оселі, два життя і дві смерті. Але одна доля, доля артиста.

Людина, аналізуючи своє життя, думає, чому вона не бізнесмен, чому не футболіст, не депутат… Кожному – своє. Як є, так є. Інакше бути не може.

Пригадую: лікарняна палата, зайшов лікар, примружив очі. На ліжку під крапельницею лежить хворий. Зажурений  – погані аналізи, дуже погані. На каркасі висить вже котра баночка з ліками, капає у вену. Виводить токсини з організму, бо трохи перебрав алкоголю. Молода дружина вже принесла чергову порцію ліків на наступний день, котра «влітає» в немалу копійочку. Поруч – маленька донечка.

«Ви вже у нас були. Треба, склавши руки навхрест: – Ні, ні! А то…». У коридорі молодий чолов`яга молодо виглядає із-за зарослого щетиною обличчя. Бідно одягнутий, до блиску начищені мешта, що ніяк не гармонізує із пізньоосінньою сльотою. Жде, що медсестри принесуть бідного лікарняного їства. «А то, – продовжує лікар, –  як отой, що в коридорі, або ще гірше».

Кожному – своє, своя доля. Бізнесмен думає як збагатитися ще більше, як знищити бізнес вчорашнього друга. А той безхатченко – йому й так добре, інакше не буде. Кому «бомжувати», кому гарувати, «кому неситим оком за край світу зазирати».

Не спиться, перевертаюся з боку на бік, перевертаються думки, зриваюсь, засвічую лампу. Чотири стіни і я – о д и н. Щойно народжені думки вкладаються в речення. Повертаюсь ще під теплу ковдру; думки снують, нуртують…

У кожного – своя доля.

Микола ГЕКМАНЮК,

с. Верхній Майдан.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!