Газета по-надвірнянськи
 

Невблаганний до національних кривд

20 квітня 2018, 14:32 | Рубрика: Нація Версія для друку Версія для друку 436 переглядів

Яскравою сторінкою нашої минувшини є історія галицького стрілецтва. Велику послугу нащадкам зробили представники преси, залишивши чимало спогадів про діяльність українських січових стрільців (особливо з допомогою Пресової Квартири). В. Бобинський і Л. Гец уклали «Стрілецьку антологію», яка містила 36 творів і 144 фотографії та малюнки. Тоді ж (1915 р.) засновано сатиричні журнали «Самопал», «Самоохотник», біля джерел яких разом з А. Лотоцьким, В. Огоновським стояв наш краянин Юрій Шкрумеляк із селища Ланчин, котрий свого часу був підхорунжим УСС, писарем штабу Гриця Коссака, членом прес-бюро УСС.

шкрумел

Історія галицького стрілецтва була б істотно збідненою без його творчості.

Юрій Шкрумеляк був серед перших 25 тисяч добровольців, які зголосилися йти в українські військові загони у складі австрійських формувань на заклик Головної Української Ради після початку війни 1 серпня 1914-го. Гімназиста Юрія Шкрумеляка зарахували до 2-го куреня Українських Січових Стрільців під командуванням отамана Гриця Коссака. Брав участь у боях за гору Комарницьку та м. Стрий. Був поранений. Вийшовши з госпіталю, знову повернувся до стрілецького війська, яке у серпні 1915-го дислокувалось у Бережанах. Воював на берегах Золотої Липи, брав участь у святі об’єднання України на Софіївському майдані у Києві 22 січня 1919 року.

Народився Юрій Шкрумеляк (батько Андрій) 18 квітня 1895 р. у с. Ланчині у простій селянській родині. У дитинстві пройшов усі етапи пастушків – від домашніх гусей до громадської череди. Голодував.

Після закінчення початкової школи у 1907-му його як найкращого учня громада направила на навчання у Коломийську гімназію. Спричинились до цього священик І. Лятошинський, учитель першого класу Петро Джус, учителька Марія Басайчук та Євгенія Ветвицька. Саме Є. Ветвицька привезла Юрка в Коломию і купила йому гімназійну форму.

Закінчивши гімназію, Юрко навчався у Львівському університеті на історико-філософському факультеті (1922-1924 рр.), а з 1924 по 1926 роки – у Празькому вільному університеті, який закінчив блискуче.

Цієї пори одружується з дочкою пані Скрипушки – Марією Григорівною, котра до останніх днів його життя залишалася вірною супутницею, порадницею і розрадницею, надійною опорою у часи лихоліття иа тюремних поневірянь, митарств і тортур у катівнях НКВД.

У доробку цього самобутнього, на жаль, маловивченого і належно ще не вшанованого письменника багато творів і рукописів, котрі розійшлися і стали народними, наприклад, три варіанти «Вертепу» для п’яти, восьми та десяти пастушків, які поширились по всій Галичині, і, навіть,  поза нею.

Так само у збірнику стрілецьких пісень слова пісні «Ой впав стрілець біля зрубу» видаються за народні. Це висока оцінка, але насправді вони належать Шкрумеляку.

А в літературних колах його знали як Івана Сорокатого. Він часто починав свої гуморески: «Іван Свист пише лист», свої твори підписував псевдонімами: О. Підгірський, Ю. Юрко, Ю. Ігорків, Смик, Іван Сорокатий, Юра, дядько Юрко, Юрза, Юрза-Мурза та інші (близько 14 псевдонімів).

Велику популярність принесла молодому поетові пісня «Питається вітер смерти», яку він написав разом із композитором Михайло Гайворонським:

Питається вітер смерти

Кому треба нині вмерти?

Гей, гей, гей, гей,

Кому треба нині вмерти?

Треба вмерти молодцеві,

Та січовому стрільцеві,

Гей, гей, гей, гей,

Та й січовому стрільцеві.

Треба вмерти, спочивати,

Воскресення волі ждати,

Гей, гей, гей, гей,

Воскресення волі ждати.

У жовтні 1918-го Юрій Шкрумеляк побував у Ланчині. На 1 листопада разом із В. Муровецьким перебрав владу в Ланчині. Після цього як дисциплінований військовик негайно виїхав до Львова. Перебував разом з усіма за Збручем.

Юрій Шкрумеляк був знайомий із багатьма галицькими діячами культури, зокрема, з Іваном і Антоном Крушельницькими, Михайлом Рудницьким, Дмитром Донцовим, Філаретом Колессою, Іваном Крип`якевичем, Михайлом Яцківим, Денисом Лук`яновичем, Василем Бобинським.

У 1922 році Ю. Шкрумеляк спільно з побратимами по  усусах В. Бобинським, О. Бабієм, Р. Купчинським, М. Голубцем, Р. Лепким організували у Львові групу поетів-символістів, які об’єднались навколо літературно-мистецького видання «Митус». Мав за плечима збірки поезій «Сон Галича», «Юрза-Мурза», «Авелева жертва», кілька книжок повістей та оповідань.

Із 1931 по 1939 рр. він редагував дитячий журнал «Дзвіночок», на якому виховувалось не одне покоління галичан. Водночас багато писав. Відомі повісті «Чета крилатих», «Вогні з полонини», «Високі гори і низини», низка книжок та віршів для дітей, зокрема, «Книжечка тонка від дядька Юрка».

З приходом совітів на західноукраїнські землі Юрій Шкрумеляк зазнав переслідувань. У 1948-му опинився у приполярній Печорі. Засуджений до 10 років позбавлення волі за антирадянську діяльність після памфлету «Сорокатий Івась» у журналі «Перець» під редакцією Ярослава Галана, за яким поет нібито співпрацював із гітлерівцями.

За большевицького режиму вийшла збірка «Пісня про радісну осінь», але вона не принесла йому радості. А драму «Довбушева слава» і поему «Ті, що не вмирають» повертали журнали «Вітчизна», «Прапор» та редакція «Жовтня» (редактор Ю. Мельничук).

Три роки видавництво (1957 р.) тримало набраний у гранках літературний спогад про М. Ірчана і, зрештою, він так і не побачив світ. Таке ставлення до поета накладало емоційно-депресивний відбиток на стан його душі, викликало сумніви, але хоч як не щадило його життя, він був сильний духом, вірив у самостійну Україну. Він планував написати «Веселу поему», «Водоспад», збірку оповідань «Чотири причини» і все ж таки в 1962 р. видати книжкою «Довбушеву славу». Радів, що окремі його поезії, як от «Питається вітер смерти», поклав на музику М. Гайворонський, а інші стали народними піснями.

Помер Юрій Шкрумеляк 16 жовтня 1965 року. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові за дві сотні кроків від могили Івана Франка. Домогтися місця поховання на цвинтарі, незважаючи на старання Ірини Вільде, Петра Козланюка та Івана Гришин-Грищука, коштувало дружині Ю. Шкрумеляка Марії доброго хабаря.

З ініціативи та особистої наполегливості  голови Надвірнянської районної ради 6-го скликання Василя Поповича і при підтримці шанувальників творчості Юрія Шкрумеляка Михайла Іваночка, Івана Гриджука, Ігоря Андруняка, Степана Голінея, Василя Левицького за кошти добродійників Ланчина і району у 2015 році відреставровано надмогильний пам’ятник на місці вічного спочинку Юрія Шкрумеляка на Личаківському цвинтарі у Львові.

Степан ГОЛІНЕЙ,

смт. Делятин.

Пропонуємо вашій увазі вірші Юрія Шкрумеляка:

***

Українець я молодий!

Український я юнак,

Лев і тризуб – то мій знак!

Я – сокіл, я – бистрозуб,

Синьо-жовтий мій прапор.

Нам поможе серед бурі,

Господь Бог і святий Юрій.

***

Хто ти, дівчинко мала?

Українка молода!

А який твій знак рідненький?

Лев і тризуб золотенький!

Жовті ниви, сині гори,

Синьо-жовті в нас прапори!

Все будуть нам помагати

Господь Бог і Божа Мати!

При вшануванні пам’яті загиблих Січових Стрільців ведучий декламував вірш Юрія Шкрумеляка:

 Ой, розвелись цвіти,

На рідному полі,

Понад нивами-ланами

Літають соколи.

Ой то не соколи,

Ой, то не орлята,

А то діти Українські

Хлопчики і дівчата.

Ой, вийшли походом,

Рідний край укрили,

Пишним цвітом заквітчали

Стрілецькі могили.

Та й усі схилились

У щирій молитві:

«Боже! Пригорни до себе

Тих, хто впали в битві!»

А як помолились,

Пісню заспівали,

Тим, що в полі, на роздолі,

В боротьбі упали.

Ми всі діти

Ми всі діти українські,

Український славний рід,

Дбаймо, щоб про нас, маленьких,

Добра слава йшла у світ.

 

Дбаймо, щоб той скарб любові.

Що нам Бог в серця вселив,

Рідну землю й рідний нарід

Прикрасив і збагатив.

 

Свої здібності і сили

Розвиваймо раз у раз,

Щоб народу була втіха

І щоб користь була з нас.

 

Будьмо пильні у науці,

Будьмо чесні у ділах,

Будьмо смілі та відважні

І не думаймо про страх!

 

В своїх починах змагаймо

До добра і до краси,

Будьмо чесні тілом, духом,

Ще чистіші від роси.

 

Все, що рідне, хай нам буде

Найдорожче і святе.

Рідна віра, рідна мова,

Рідний край нам – над усе!

 

Щоб про це ми не забули

Ні на хвилю, ні на мить,

Хай Господь Святий із неба

Нас малих благословить!

***

Присягаєм рідну віру

Завжди визнавати,

По-вкраїнськи говорити,

Молитись, співати.

 

Як ріка вгору не піде,

Як сонце не згасне,

Так ми того не забудем,

Що рідне, що власне.

 

Що нам рідне, те нам буде

І красне, і гоже, –

Присягаєм, що так буде!

Поможи нам, Боже!

 

Молитва української дитини

Рано до молитви

Щиро руки зложу

І буду просити

Бога й Матір Божу:

Молю Тебе, Мати,

Щирими словами,

Змилуйся над нами!

 

Силу і здоров’я

Дай нам, Божа Мати,

Поможи нам вчитись,

Чесно працювати,

Щоб була потіха

Для рідної мами,

Змилуйся над нами!

Не лише за себе, –

За сестричку й брата

Молю Тебе щиро,

Мати Пребагата, –

Ти нам всім князюєш

В небі з янголами,

Змилуйся над нами!

 

За Петра й Галюсю,

За Павла й Марусю,

За Дмитра й Настуньку,

За усіх молюся:

Поведи нас, Мати,

Добрими стежками,

Змилуйся над нами!

Нагодуй голодних,

Одягни невзутих,

Підійми скривджених,

Гнаних і забутих, –

Щоб Тебе славити

Вольними устами,

Змилуйся над нами!

 

Дай нам оминути

Всяку злу пригоду,

Дай рости на користь

Рідному Народу, –

Дай рости на щастя

України-Мами,

Змилуйся над нами!

Розрада сирітки

Ні тата, ні мами, –

Я кругла сирітка, –

Як з дерева вітром

Відірвана вітка.

 

Важка моя стежка,

Терниста дорога,

Та в моїм серденьку

Надія на Бога.

 

Надія на Бога

Й на добрії люди.

Куди не повернусь,

Знаходжу їх всюди.

 

Вони мені – батько,

Вони мені – мати,

Вони не позволять

Мені пропадати.

 

Пригорнуть, притулять

Научать, як жити,

Як Бога хвалити

І рідне любити.

 

І виросту любо

Я, сирота з роду,

На славу Господню,

На втіху Народу.

Юрій ШКРУМЕЛЯК.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!