Газета по-надвірнянськи
 

Марійка Підгірянка – у світлинах

18 травня 2018, 13:26 | Рубрика: Літературне дослідження Версія для друку Версія для друку 7,563 переглядів

18 травня – 55-ті роковини від дня смерті Марійки Підгірянки

На жаль, збереглося не так багато прижиттєвих фотографій відомої дитячої письменниці першої половини минулого століття Марійки Підгірянки, котра прожила 82 роки, з яких 40 літ віддала вчительській праці, а 60 – літературній. При цьому змінила 13 місць проживання тоді у невільній Україні, яка за короткий відрізок історії зазнала кількох окупаційних режимів збоку чужинських держав.

підгір

У таких життєвих круговертях нерідко й губилися документи, світлини й рукописні та друковані твори нашої славетної землячки. Особливо втрачені літературні надбання, а також  світлини її багатодітних батьків Омеляна і Теофілії Ленерт (Волошин) і раннього дитинства дали б змогу повніше та яскравіше пізнати неперевершену Марійку Підгірянку.

Цьогорічного травня, в середині якого припадає 55-та весна без Марійки Підгірянки, знаково, що Музей її імені у рідних Білих Ославах, що на Гуцульщині, збагатився цінним експонатом. Уродженець Коломиї, в якій не раз бувала Марійка Підгірянка, нині актор Львівського національного академічного українського драмтеатру ім. Марії Заньковецької Роман Біль передав унікальну світлину дитячих років майбутньої поетеси. Це одна із перших її світлин, датована 1896 роком, коли п`ятнадцятирічна дівчина Марійка Ленерт навчалася у Коломийській жіночій виділовій школі. З усього видно, що фото фірмове, на другому боці яскравий рекламний логотип «Фотосалон О. Кіблера. Коломия». Цій чорно-білій фотокартці уже більше 120 років, яку передавали з покоління у покоління славного галичанського родоводу з коліна знаного колись у Жаб`є управителя школи Теофіла Кіселевського – згадуваного прадіда по материнській лінії актора театру й кіно Романа Біля.

Згодом уже поетеса Марійка Підгірянка підтримувала дружні зв`язки з Оленою Кіселевською, яка у 30-х роках ХХ ст. працювала редактором часопису «Жіноча доля» у Коломиї. На його перших сторінках часто-густо друкувалися вірші Марійки Підгірянки. На знак поваги до очільника «Жіночої долі» її постійна авторка Марійка Підгірянка написала подячний «Лист» у поетичному стилі від 31 жовтня 1938 року, що подали в одному з номерів цього жіночого видання.

На нині нам відомо про 18 світлин життєпису Марійки Підгірянки, збережених у форматі оригіналу й копій, також друкованих у газетах. В експозицію і фонди Музею Марійки Підгірянки у Білих Ославах вони потрапили з домашніх колекцій дітей поетеси – дочки Одарки і сина Маркіяна, краєзнавців білоославчанина Василя Слезінського (згодом учителював на Калущині) й Петра Арсенича з Івано-Франківська. Майже половину з них із цього фотоальбому вміщено на вкладці книги творів Марійки Підгірянки «Вибране» (2016).

Повертаючись до віднайденої першої коломийської фотографії, додамо, що її розтиражувало 1929 року у Львові книжкове видання Осипи Заклинської «Як добути красу і задержати молодість і здоровля» з підписом «Видатна поетеса Марійка Підгірянка – подруга Осипи Заклинської», що перевидана чотири роки тому в Києві.

Марій

Того ж року львівський часопис «Нова хата» у №5 надрукував велику статтю Осипи Заклинської «Марійка Підгірянка», в якій описують літературний і соціальний образ поетеси, матері чотирьох малолітніх дітей, про їх спільний побут авторки і героїні статті у таборі для українських біженців в австрійському містечку Гмінд у часи Першої світової війни. Ці щемливі спогади ілюструються знимкою нашої поетеси з текстівкою: «Марійка Підгірянка. Марія з Ленертів Домбровська», зробленою у фотосалоні Ужгорода у 1923 році напередодні святкування поетесою на Закарпатті 25-ліття літературної діяльності. Якраз на Срібній землі  Марійка Підгірянка за 10 років зібрала найбільший творчий доробок. Саме з цієї фотографії багато відомих художників змальовували її портрет.

У відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України зберігається лист від 12 травня 1929 року Марійки Підгірянки до подруги Осипи Заклинської, яка щоразу нагадувала про нові фотографії поетеси. У листі читаємо:

«Зефочко, вибачте за фотографію. В Довгім нема фотографа і нігде близько. Як приїду, то відфотографуюсь у Львові. Може, не буде пізно». Тут мається на увазі село Довге Іршавського району на Закарпатті.

Про перебування у таборі Гмінда, про страхіття буревію Першої світової війни Марійка майстерно змалювала у поемі «Мати страдниця» (1922). А об`єктив невідомого фотографа зафіксував для історії дві миті. На одній Марійка Підгірянка з донечкою на руках і трьома синочками – під житловим бараком, а друга – групова, на якій 25 осіб таборових українських учителів. Серед них – п`ята зліва Марійка Підгірянка, далі Осипа Заклинська. Правда, ледве впізнаються відомі нам К. Малицька і К. Гриневичева, котрі також там учителювали. Остання світлина опублікована в ювілейному виданні «Товариство Взаїмна Поміч українського вчительства 1905-1930», що вийшло 1932 року у Львові.

Друга знимка з фото життя Марійки Підгірянки десь 1902 року. Тоді молода дівчина Марійка Ленерт почала вчителювати в Уторопській початковій школі на Косівщині, а львівська газета «Діло» вперше надрукувала її вірш «Ой не нам» під майбутнім літературним прізвищем Марійка Підгірянка. Ймовірно, що фотографія, на якій вона у вишитій сорочці з підстриженим волоссям, зроблена у фотосалоні Львова під час учительських студій. Чи не такою її вперше й побачив влітку 1904-го на краєвому вічі учителів у Львові Августин Домбровський, з яким через рік Марійка поєднала свою долю?.. Із фотографії, надісланої автору цих слів із далекої Австралії третім сином поетеси Маркіяном, бачимо в його робочому кабінеті в оздобленій рамці цю збільшену фотографію його молодої матері. Він й у сторічному віці у листах до мене слово Матуся викарбовував з великої літери.

Марійка

Пізніше Августин Домбровський у своїх занотованих спогадах залишив рядочки, що ніби й стали доповненням до тієї фотографії, своєрідною розшифровкою. Тож читаємо:

«В 1904 р. у Львові відбулось краєве учительське віче, на якому я теж був присутній. В третьому ряді я завважив учительку з чорним пухнастим підстриженим волоссям. Це мене заінтригувало, бо в тих часах не було ще звички, щоб дівчата підстригали волосся. І я став уважніше приглядатися до цієї симпатичної особи: личко рум`яне, непуд­рене, брови вузькі, гарні природні, очі великі і сині, як весняне небо, глибокі, вдумлені. Майже непорушено вдивлені у промовця на сцені (може, тоді якраз виступав Іван Франко – В. Л.). Здавалося, окрім слуху, не діяло в неї жодне інше відчуття.

Вбрана скромно: чорна вовняна спідничка, біла вишивана блузка, на шиї – гердан. Але найбільше притягало мою увагу гарні, широко відкриті вдумливі очі».

Добре хтось підмітив, що вдалий сюжет фотографії може замінити цілі текстові сторінки. Словом, треба уміти читати такий творчий аматорський чи професійний шедевр пам`яті – як світлина. Фотографічна картка – безпереч­ний свідок минулого й сьогодення.

Із дорадянського періоду життя Марійки Підгірянки віднайдена знимка 1939 року, на якій зафіксовані весільні гості її другого сина Романа й невістки Ольги у місті над Прутом – Коломиї.

З післявоєнного періоду є фотографія, де Марійка Підгірянка у колі друзів, на звороті тільки дата – 16 лютого 1945 р.

Потім переглядаємо декілька світлин, зроблених у 1960-ті роки вже наприкінці життя нашої талановитої краянки. Це з позначкою дати «1961 рік», коли відзначала свій вісімдесятий день народження у містечку Рудно, що в передмісті древнього Львова. Тоді знову згадали про неї у храмі красного письменства. Першим до посивілої призабутої поетеси завітав початкуючий львівський поет Володимир Лучук, який підготував до друку її поезії у журналі «Жовтень» (тепер «Дзвін») і видав уже після її життя збірочку поезій «Ростіть великі» (1979). Про щиру дружбу двох поетів різних поколінь засвідчує велика фотографія, на якій молодий В. Лучук і старенька Марійка Підгірянка.

Гортаючи львівську обласну газету «Вільна Україна» від 19 липня 1959 року, знаходимо статтю Тараса Мигаля «У Марійки Підгірянки», яку доповнює світлина А. Кузіна з текстівкою: «Львівські літератори в гостях у Марійки Підгірянки. На фото (зліва направо): С. Шаховський, Р. Братунь, Марійка Підгірянка, А. Домбровський (чоловік поетеси), А. Шмигельський».

Із приємністю вдивляєшся ще в одну фотокартку того періоду, на якій зловлено момент, коли письменник Ростислав Братунь та Ірина Вільде вручають своїй колезі-ювілярці вітального листа від львівського сімейства майстрів слова.

Уперше нашій Марійці Підгірянці вже у похилому віці довелося ставати  на знимку 3х4 см для членського письменницького квитка (союзного зразка) під № 5599, виданого 11 червня 1960 року. У фотоальбомі є ще три фотографії останнього дня з Марійкою Підгірянкою, на яких рідні і друзі по перу прощалися з нею у хаті і на Личаківському цвинтарі.

Підгірянка

Нещодавно я придбав книжку М. Буджана «По забутих стежках» (Івано-Франківськ, 2013 р.) із нарисами історії Тлумаччини. У ній у шкільному розділі світлина, на якій дід і бабуся Домбровські зі своїм онуком Юрочком – першим із трьох, котрих вони мали тільки по старшому синові Остапові (він працював викладачем Франкового університету у Львові). На фотографії рік не вказаний, можна тільки здогадуватися, що Юрочко – студент Львівського політехнічного інституту – улюбленець бабусі-письменниці, якому вона присвятила кілька поетичних творів, приїхав у село Вікняни над Дністром привітати свою рідненьку Марійку Підгірянку, яку три онуки пестливо її величали «бабця – Клапця» із вісімдесятиліттям.

Вважаю за потрібне додати до галереї світлин «Марійка Підгірянка» її перший прижиттєвий художній портрет авторства маляра й фотографа з Галичини Юліана Буцманюка при їх зустрічі міжвоєнного часу на Закарпатті.

Ця графічна картина, на якій Марійка Підгірянка у вишитій з вуставками сорочці, притаманній гуцульському фасону, опершись ліктем до столу, розмовляє з двома хлопчиками. На другий рік ця картина Ю. Буцманюка і стаття «Марійка Підгірянка» знаного педагога і літератора  Богдана Заклинського стала окрасою дитячого часопису «Пчілка» № 3-4 за 1925 рік, що виходив в Ужгороді. Та й до наших днів витримала кілька перевидань.

Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,

член НСЖУ,

с. Білі Ослави.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!