Створення Єдиної Автокефальної Помісної Православної Церкви в Україні як фактор духовного єднання і перемоги

Експертне середовище вважає, що Константинопольський Патріархат із великою ймовірністю надасть Томос (Указ) про заснування Єдиної Української Помісної Православної Автокефальної Церкви. Вселенський патріархат розпочав необхідні для цього процедури.

Президент України Петро Порошенко, який зустрічався із Вселенським Патріархом Варфоломієм, особливо не афішував цю подію. Однак після повернення у Київ відразу виступив з ініціативою про Єдину Українську Помісну Православну Автокефальну Церкву, утвердження якої, за його словами, є, зокрема, питанням національної безпеки і нашої оборони у гібридній війні на сході України. Глава держави переконаний, якщо Синод у Константинополі визнає канонічну Українську Єдину Помісну Церкву, то це означатиме, що буде забитий осиновий кіл у так званий «русскій мір», становим хребтом якої є російська православна церква. Хоча УПЦ МП свого існування не припинить.

Якщо Константинополь визнає Канонічну Українську Помісну Єдину Церкву, то все зміниться кардинально. У результаті такого рішення остаточно зруйнується і розпадеться концепція «Третього Риму», яким себе зараз «нагороджує» Москва. Зараз ми відчуваємо тріскіт від розвалу його веж. Путін і Кіріл втратять свій серйозний важіль впливу в Україні. Тому що багато експертів підкреслюють, що чимало священнослужителів московського патріархату перейде у підпорядкування Української Єдиної Помісної Церкви. На даний час цих священнослужителів стримує те, що Українська Православна Церква Київського патріархату та Українська Автокефальна Православна Церква вважаються неканонічними церквами. Але саме єпископи цих церков підписали звернення про своє і бажання своїх вірних служити в Українській Єдиній Помісній Церкві.

Фактично УПЦ МП не є помісною канонічною церквою для України, а юридично і за своєю статутною діяльністю є частиною або підрозділом російської православної церкви московського патріархату, яка є помісною автокефальною церквою сусідньої держави-агресора – Російської Федерації. То чи насправді може сьогоднішня УПЦ МП, яка схвалює деструктивні рішення, які цілком суперечать волі та ініціативам мільйонів українського народу, за своїми діяннями і своїм духом відповідати статусу Української Єдиної Помісної Православної Церкви?!

Якщо Українська церква відділяється і до неї переходить частина московського патріархату, то російська православна церква перестає бути найбільшою у сучасному православному світі. Це суттєво підвищує статус і можливості Вселенського Патріарха і Константинополя. Тому в його інтересах визнати Українську Православну Помісну Церкву. Правда, складним виявиться майнове питання, бо російська православна церква втратить не тільки паству, але й велетенські матеріальні і фінансові ресурси. Якщо говорити про Києво-Печерську Лавру і Почаївську Лавру на Тернопіллі, то ці об`єкти є державною власністю, на яку Помісна церква має всі права перетендувати. Крім того, з точки зору ЮНЕСКО, це – пам`ятки архітектури і таке рішення можна прийняти на законних підставах. Щодо іншого майна, то тут є питання. Багато в цьому процесі залежатиме від рішення церковних громад. Приміром, у 2014 році майже вісім десятків парафій перейшли від московського патріархату до Київського саме внаслідок добровільного усвідомленого рішення громад.

Варто усвідомити, що в Україні як незалежній державі, в якій існує більш як тисячолітня релігійна традиція, має бути своя автокефальна християнська, зокрема, православна церква. Наявність такої помісної церкви – обов`язковий атрибут кожної самостійної держави, символ її духовно-адміністративної незалежності, невід`ємна і найсакраментальніша складова її соборності. Такий процес варто підтримувати вірним православного обряду. На наших очах завершується історична і релігійно-церковна несправедливість, через яку 332 роки тому Київську Митрополію православної церкви незаконно підпорядкували Москві, у результаті чого віруючі християни в Україні залишилися духовно розділеними. Тому так важливо зараз перемагати на духовному і церковному поприщі, головний зміст якого зводиться до боротьби за автокефалію Української Православної Церкви. І в цьому має визначити свою роль і місце кожна релігійна людина, яка живе в Україні та якій небайдужа доля держави і майбутнє дітей, батьків, родини, друзів, близьких людей.

Михайло Антонович.