Газета по-надвірнянськи
 

Волинська трагедія: погляд істориків Надвірнянщини

13 липня 2018, 14:03 | Рубрика: Пам`ять і шана Версія для друку Версія для друку 23 переглядів

У вівторок, 10 липня, у залі засідань районної ради відбувся науково-експертний «круглий стіл» з питань українсько-польських стосунків у 40-х роках ХХ ст. та загрози національній безпеці України, спричиненої нагнітаннями антиукраїнської пропаганди у Польщі.

волинь

Ініціював цей актуальний захід голова районної ради Іван Гурмак. Відкриваючи його, керівник представницької  влади району окреслив мету –  обговорення у рамках вшанування жертв польського терору в Україні проти українців, котрі вважали, що зайдам не місце на нашій землі і виступили збройною боротьбою проти окупаційного, у т. ч. польського режиму. Закликав також  обмінятися багажем знань, спогадами вояків УПА, висловити свої думки для формування спільної резолюції для вищого керівництва нашої держави.

Модератор заходу Вікторія Пицюк нагадала, що 11 липня Польща відзначає так званий День пам`яті жертв Волинської різні. Але для нас це все-таки Волинська трагедія, оскільки під час неї загинуло близько 20 тисяч українців. Кількість загиблих поляків не озвучила, тому що є розбіжності. До пошуків історичної істини запросила учасників «круглого столу».

Капелан о. Василь Довганюк із Коломиї запропонував разом помолитися за тих українців, котрі віддали своє життя під час Волинської трагедії. Підкреслив, що у час нинішньої війни, коли гинуть українські хлопці на сході України, нам знову хочуть довести, що ми є нижчими. А ми є вищою нацією в Європі, яка була, є і буде. У молитві просили Господа зберегти тих, котрі пам`ятають про своїх дідів-героїв і нині захищають територіальну цілісність України.

Хвилиною мовчання вшанували пам`ять загиблих українців та Героя України, видатного державного і політичного діяча Левка Лук`яненка, якого того дня проводжали в останню путь.

Учасники «круглого столу» активно висловлювалися про наболілі історичні події, аргументуючи конкретними фактами і цифрами.

Пропонуємо короткий тезисний виклад.

Іван Кметюк, дослідник діяльності УПА 1940-1950 років, краєзнавець, історик, заступник голови районної організації Всеукраїнського товариства «Меморіал»:

– Починаючи із 2003 року у польських і російських ЗМІ «мусують» тему так званої Волинської різні. Президент України Петро Порошенко виважено й толерантно висловлюється про цю трагедію, а польський президент Анджей Дуда, перебуваючи цими днями у Луцьку, називає цифру 100 тисяч загиблих  у цій трагедії поляків. За словами львівського історика Юрія Киричука, точну цифру загиблих не може назвати ніхто навіть у судний день.

Чому охоплюють події тільки Волині і тільки 1943-й рік? А де жертви у Холмщині (1942 р.), Галичині (1944-1945 рр.)?

Так званий дослідник Владислав Фіголь у своїй книзі наводить приклад наказу №1 про поголовне знищення поляків на Волині і всій Західній Україні. Поляки посилаються на цей документ, але досі не знайшли його в архівах. У цьому документі є список поліцаїв, котрі розстрілювали радянських активістів.

Значно збільшені цифри загиблих поляків і зменшено – українців.

Найбільше спираються поляки на протокол допиту колишнього командира Військової округи Юрія Стельмащука, хворого на тиф і захопленого у полон. Але як вибивала подібні свідчення радянська влада, загальновідомо.

А найголовніше – ми боролися на своїй землі, не палили ні Москву, ні Берлін, ні Варшаву, ні Відень. Усі події «підігрівала» Росія і вона виграла. Істину повинні встановити історики, а не політики.

Папа Римський Іван Павло ІІ закликав дивитися не назад, у минуле, а вперед, у майбутнє. «Прощаємо і просимо вибачення». Альтернативи цій формулі немає, хоч ми не першими почали. Бог усім суддя.

Михайло Семкіяш, історик і крає­знавець:

– Україну сколихнула звістка про схвалення Сеймом Польщі постанови «Про встановлення 11 липня Днем пам`яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА», якою в односторонньому порядку названо геноцидом поляків. Не взято до уваги ні звернення відомих українських діячів, ні жесту Президента України П. Порошенка, який публічно став на коліна перед спільним пам`ятником жертвам того протистояння.

З приходом до влади Польщі партії «Право і справедливість» знову загострилась проблема Волинської трагедії 1943 р. Формулу, розроблену 15 років тому істориками двох держав «Прощаємо і просимо вибачення», яку підтримали президенти двох країн Леонід Кучма й Олександр Кваснєвський, відкидає польська сторона.

Директор Українського інституту історичної пам`яті Володимир В`ятрович справедливо пише щодо постанови Сейму: «Це абсолютно неправильно з історичної точки зору. У період німецької окупації ні поляки, ні українці повною мірою не конт­ролювали ситуацію. У ході цього протистояння обидві сторони були катами і жертвами. Це спроба зафіксувати односторонню вину українців, спроба приховати злочинні факти з боку польського підпілля і масові жертви з боку українського населення».

Пам`ятаємо і світлі сторінки нашої спільної історії, коли козаки під керівництвом польського короля Яна ІІІ Собеського у 1683 р. під Віднем врятували Європу від турецької навали, коли війська Юзефа Пілсудського та Симона Петлюри зупинили на Віслі більшовицьку армію. Ми пам`ятаємо, що в 1991 р. Польща першою у світі визнала українську незалежність. Сьогодні кращі сини і дочки нашої держави проливають кров у війні з російським агресором, рятуючи Європу і весь цивілізований світ від путінської навали.

Прислухаймось до слів великого поляка Папи Римського Івана Павла ІІ: «Треба поглянути на себе взаємним зором поєднання, що нема справедливості без пробачення».

Людмила Качала, учитель історії Надвірнянського ліцею:

– Події Волинської трагедії слід розглядати у контексті Другої світової війни, зокрема, німецько-радянської. Якраз у цей час (липень-серпень 1943 р.) тривала битва на Курській дузі, яка завершила корінний перелом подій війни на користь радянських військ. Фронт наближався до Західної України. Постало питання: що буде із західноукраїнськими землями, які до 1939 р. належали Польщі?

Після поділу Гітлером і Сталіном Польщі ці землі віддали СРСР. Для Радянського Союзу було важливо їх юридично закріпити у своєму складі. В інтересах Польщі – повернути собі. ОУН-УПА бачили ці землі українськими і хотіли використати Другу світову війну як шанс здобути незалежність України. Відповідно Волинь і Галичина стали ареною боротьби, в якій постраждали місцеві жителі.

Теперішнє «розкручування» цієї теми вигідне Росії. Теперішня польська політична сила «Право і справедливість» спеціально чи несвідомо підігрує Росії. Для України цей факт – негативний.

Загальновідомо, що 8 липня ц. р. Анджей Дуда приїжджав на Волинь, а Петро Порошенко – на поминальні заходи за загиблими українцями у с. Сагринь Люблінського воєводства у Польщі від рук підрозділів Армії Крайової і «селянських» батальйонів. Відомо, що Люблінський воєвода назвав захід провокацією і пригрозив подати до прокуратури на їх організаторів. Українська влада не дає рішучого відпору. Не варто прогинатися, бо це зневага до нашої історії і до загиблих українців.

Ми не можемо відмовлятися від своєї історії на догоду іншим державам. Минуле не повинно сіяти міжнаціональну ворожнечу.

Тетяна Плазинська, учитель Цуцилівського НВК:

– Перебільшення кількості нападів на польські села стало хибним засновком, з якого зроблено висновок про маштабну операцію по всій Волині. А звідти зроблено висновок про існування наказу, що приписував цілковите знищення поляків, етнічну чистку. Наближення 75-х роковин трагедії польсько-українського конфлікту інтенсифікувало не стільки історичні, скільки політичні дискусії.

Верифікація тих чи інших фактів історії завжди починається з верифікації джерел. У польських документах того часу знаходимо детальні описи кільканадцяти (тобто між 11 і 19) акцій, які відбулися у ніч із 11 по 12 липня, точно названо 12 місцевостей (хоча датою знищення частини з них також названо період між 13 і 18 липня). Проте немає свідчень про наведені Коморовським маштаби – 60 населених пунктів. Тому можна припустити, що у звіті генерала йшлося про результати антипольських операцій протягом цілого липня 1943 року. Ніде у польських документах немає підтвердження про понад 150 сіл, атакованих протягом однієї ночі.

Жертви цього протистояння заслуговують на вшанування пам`яті. Найкращим виявом шани до них з боку істориків є скрупульозні дослідження правди про причини, перебіг та маштаби цієї трагедії.

Любомир Григораш, учитель історії Стримбівської ЗОШ І-ІІ ст.:

– Причини Волинської трагедії: взаємні образи поляків та українців, що зібралися протягом тривалого часу, починаючи із ХVI ст.; передання Західної України Польщі країнами Антанти після Першої світової війни; національна політика Польщі на західноукраїнських землях, що загострило давні конфлікти (колонізація, пацифікація, полонізація); антипольські заходи ОУН, яка вбачала у Польщі головну перешкоду на шляху до незалежності України; прагнення Армії Крайової встановити контроль над західноукраїнськими землями до приходу Червоної армії; відсутність компромісу у територіальних питаннях з боку польського уряду та керівництва ОУН.

Суть подій: осінь 1941-го – початок масових убивств українців Армією Крайовою спочатку на Холмщині, Підляшші, у 1942-1944 рр. – у Галичині і Волині. Липень 1943 р. – акція деполонізації Волині, організована керівництвом ОУН-Б, масове винищення поляків. Наслідки: загибель десятків тисяч польського та українського мирного населення, посилення протистояння.

Євген Самборський, викладач Надвірнянського коледжу НТУ, кандидат історичних наук:

– Україна завжди перебувала у складному геополітичному становищі. У 20 роках минулого століття вона опинилася затиснутою між Радянським Союзом і Річчю Посполитою. Конфлікти часто створювали штучно і їх треба аналізувати у територіальному контексті. Поляки чомусь замовчують про дії винищувальних радянських батальйонів, особливо у Тернополі. Вони акцентують на вигідних для них подіях.

На історичних подіях завжди спекулювали і спекулюють. Не варто звертати увагу на твердження істориків, які відверто спекулюють, із польського чи російського боку. Є різні погляди. Правда, напевно, посередині. Політики повинні поставити загальнодержавні інтереси вище від особистих. На загальнодержавному рівні треба виробити якусь цілісну концепцію з урахуванням академічності історії і розраховувати тільки на свої сили..

Ігор Андруняк, член Національної спілки краєзнавців України, віце-президент товариства співпраці Польща-Україна «Надвірна»:

– У с. Сагринь на Холмщині (тепер Польща) загинули 1240 українців, але ідентифіковано близько шість сотень, із них 7 відсотків – жінки і діти, спалено 300 будинків. Львів`яни спорудили тут меморіальний комплекс із викарбуваними прізвищами загиблих.

Загострення стосунків між сусідніми державами – недопустимі. 20 років тому за свої кошти я відновив пам`ятник 200 загиблим молодим полякам під час Першої світової війни у с. Молодків, адже пам`ять про захоронених потрібно зберігати.

На території Польщі знаходиться майже 250 поховань українців, але ними мало опікуються. Тому Україна повинна вжити для цього заходів, а командирів Армії УНР, УГА перезахоронити у майбутньому Пантеоні Слави у Києві. На могилі загиблого у 1943 р. командира кінного полку Армії УНР Франца Бориса (до 1939 р. проживав у с. Волосів) немає хреста. Його треба виготовити в Україні і встановити у с. Потуржин Грубешівського повіту.

Ми повинні активно підтримувати українців у Польщі, Румунії, Угорщини та інших країнах. Не всі поляки у роки протистоянь були вороже налаштовані проти українців. Поранених краян під час Революції Гідності лікували у шпиталях польського міста Ополє.

Державі потрібно піклуватися про повернення наших архівів (державних, військових, історичних, мистецьких) із-за кордону і про впорядкування українських цвинтарів.

Євген Луців, голова РО Все­українського товариства «Меморіал», депутат міської ради, учитель Пасічнянської школи:

– У 1918 р. як українці, так і  поляки здобули можливість будувати свою державу. Однак у поляків переважило бажання захоплювати чужі землі. Навіть коли вони втратили свою державність під час німецької окупації, вони продовжували свою політику. Польща й Україна перебували на різних рівнях. Польський уряд, емігруючи до Лондона, отримав міжнародну допомогу і давав вказівки Армії Крайовій. У нас  була тільки армія, яка боролась за свою державність. Тому за діяльність Польщі – несуть більшу відповідальність. Якщо б не ці чинники, не сталося б і Волинської трагедії.

Українська влада пасивно відстоює національні інтереси щодо подій на Волині. По суті тільки ВО «Свобода» захищає інтереси українців у цій трагедії. Необхідно виробити спільну резолюцію й оприлюднити її.

У спілкуванні за «круглим столом» активну участь взяли депутати-свободівці обласної ради Михайло Іваночко і Василь Сенатович та районної ради – Сергій Штогрин. Діапазон спілкування не обмежувався  встановленням правди та захистом пам`яті про героїв ОУН-УПА, а сягнув і сьогодення. Лейтмотив майже всіх промовців: історію віддати історикам для встановлення об`єктивної істини, всепрощенню і примиренню немає альтернативи, але на рівних умовах.

Учасники «круглого столу» прийняли відповідну резолюцію.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!