Голосом пісні – до серця шанувальників

Пам’яті чуйної людини-колеги, славного співака нашого

Прикарпатського краю

Павла Храпка.

5 березня вже минув третій рік світлої пам’яті Павла.

А сьогодні йому виповнилося б 64.

Народився Павло Миколайович 23 серпня 1954-го у селі Завалля Снятинського району, успадкувавши талант від своєї співочої родини. Співав із раннього дитинства, оскільки любов до музики йому привили ще в дитячому садку. Навчаючись у Завальській восьмирічці, брав участь у художній самодіяльності школи – співав як сольні пісні, так і в різних хорових колективах.

Велику шану Павло віддавав учителю співів та нотної грамоти Левкові Левонтюку, який неодноразово акомпонував на баяні юному Павлові на олімпіадах з народної творчості у Снятині. Зачаровувався Павло прекрасним сільським чоловічим хором, де і сам пізніше співав під орудою Дмитра Максиміва. Уже в той час школяра неодноразово нагороджували почесними грамотами та дипломами.

Здобуваючи середню освіту у Кіцманському районі Чернівецької області, теж брав активну участь у художній самодіяльності, де отримав рекомендацію для вступу на музичні курси при ОБНТ (обласний будинок народної творчості в м. Івано-Франківську, керівник – Б. Катамай).

У 1974-му Павло Миколайович – уже сформований молодий співак – поступив в Івано-Франківське музичне училище ім. Дениса Січинського на відділ хорового диригування. Під час навчання його призвали в армію. Звільнившись, продовжив навчання на третьому курсі. Їздив з капелою бандуристів на концерт у Київ. Виступали у палаці культури «Україна» у зведеному складі із Заслуженою державною капелою бандуристів. Вони виконали два величні твори – народні пісні «Чом, чом, земле моя» та «Закувала та сива зозуля» із народним артистом України, корифеєм Дмитром Гнатюком. Згодом під час навчання, юнак співав у різних хорах м. Івано-Франківська, зокрема, у камерному хорі викладачів освіти та вчительському хорі педагогічного університету ім. В. Стефаника.

У 1979-му після закінчення музичного училища за наказом облуправління культури Павла направили на роботу у Надвірнянський районний будинок культури керівником народного хору. До речі, зі Снятинщини у цей заклад також направили теперішнього його директора Івана Романюка та провідного методиста РБК Ганну Халак.

На той час РБК очолював Василь Олексюк, який з великою шаною згадує про Павла: «Душею і серцем відносився він до виконання пісні і до керівництва хором. Репертуар Павло підбирав суто патріотичний та народні пісні. Творча майстерня пісень Павла Храпка, як співака, не залишала байдужими шанувальників і глядачів».

Хор складався з людей різних професій. У репертуарі – різноманітні твори, зокрема, класичні, зарубіжні, духовні, українські народні та стрілецькі пісні. Великої популярності у виконанні хору набули – «Вівчарик», «Ой зійшла зоря», «Чи ти чула, дівчинонько», «Учітеся, брати мої», «Дніпро реве», «Верховино, світку ти наш», «Гей, Карпати», «Сусідко», духовні пісні – «Отче наш», «Єдин свят», «Радуйтеся, праведні», «Боже великий, єдиний», «Молитва за Україну», а також патріотичні пісні – «Гей, там на горі Січ іде», «Вже вечір вечоріє», «За байраком байрак», «За Україну», «Реквієм», національний славень «Ще не вмерла Україна».

Неодноразово Павло Миколайович співав солістом у різних хорах, зокрема, у зведених із Делятинським хором, яким керував заслужений народний співак, педагог-керівник Іван Петрович Лазорів, котрий доводився моїй мамі двоюрідним братом, а мені – хресним батьком – Р. Г. Завдяки їхнім спільним диригуванням сотні слухачів насолоджувалися піснями «Гей, Карпати», «Де синії гори» та багатьма іншими.

При хорі створили чоловічий квартет «Легіт», в якому співали Казимир Макось, Павло Храпко, Василь Дяченко і Василь Феняк (на світлині). З часом квартет вдосконалювався і поповнювався новим складом. Згодом керівником став Роман Бойчук, пізніше – Мирон Борищак, а тепер – Віктор Чудновський. «Легіт» і зараз користується великою популярністю серед шанувальників міста, району і за їх межами.

Згодом Павло співав як соліст естрадно-симфонічного оркестру клубу Надвірнянського нафтопереробного заводу, якими керували Богдан Туєшин, Віктор Кузькін, а тепер – Богдан Абрат.

Із 1983-го Павло – незмінний соліст оркестру народної музики «Аркан» під орудою заслуженого артиста України Сергія Орла. У його виконанні звучали пісні «Як надійшла любов», «Як ми` прийшла карта» та інші. Багато пісень виконував у дуеті із заслуженим працівником культури України Любою Орел. Особливо запам’яталися «Чиє же то полечко неоране», пісні про Коломию і Надвірну, «Доленько моя» та музичний твір на вірші Ірини Яцури і музику Сергія Орла «Фестивальний вогонь», присвячений Гуцульському фестивалю. Жителі села Камінне ще й понині із вдячністю згадують виступи їхнього сільського хору під орудою Павла Храпка.

Неповторним оксамитовим голосом Павла запам`яталися пісні «Осіннє золото», «Чорнопотоцькі коломийки», «Заметіль», «Горянка», «Покохай мене, гуцулко», «Наша зустріч остання», «Запорожець за Дунаєм» у дуеті із заслуженим працівником культури України Ганною Макось. За майже чверть століття творчої праці на культурно-мистецькій ниві Надвірнянщини він подарував вдячним слухачам і глядачам велике пісенне розмаїття. Повсякчас залишався патріотом своєї країни. Його хвилювала непроста доля нашої України і це перегукувалося з творами у його виконанні.

Як учасник фестивалю «Золоті трембіти» виконував пісні Богдана Янівського «Червона калина», «Не забудь», а в дуеті із заслуженою артисткою і заслуженим працівником культури України Ольгою Молодій – «Пісню з полонини». У духовному хорі «Вервиця» Павло служив прикладом і наставником для всіх хористів. Із великою вдячністю і повагою відгукуються про нього Леся та Мирон Борищаки. Майстерність виконання ним багатьох духовних пісень до цього часу нікому не вдається перевершити.

Неодноразово брав участь у драматичних гуртках, грав роль Тараса Шевченка та Івана Франка. Так повернулася життєва доля, що із 2002-го працює оператором очистки газу у Пасічнянському виробництві ГПУ «Львівгазвидобування». Але про свою артистичну діяльність і талант не забуває, співає солістом і у дуеті. На музичних фестивалях працівників нафтогазової промисловості у Києві здобув численні нагороди. Неодноразово ставав лауреатом фестивальних конкурсів у хоровому і сольному жанрах. Нагороджений медаллю лауреата Всесоюзного конкурсу художньої самодіяльності. Лауреат районної премії імені Надії Попович у 2001 році. Відзначений численними грамотами районної і міської влади. Йому вручено відзнаки за високий рівень виконавської майстерності і диплом І ступеня фестивалю української естрадної пісні серед працівників ДП «Укргазвидобування».

Павла Миколайовича знали як чудового сім’янина. Разом із вірною супутницею життя Дарусею, як він з любов`ю називав дружину, надзвичайно хвилювався за долю своїх дітей. Син Олежик, як і батько, теж закінчив музичне училище імені Д. Січинського і Прикарпатський університет ім. В. Стефаника по класу «скрипка-альт». Він – талановитий музикант і співак, живе і працює в Івано-Франківську, співає в хорі «Елегія» і грає в камерному оркестрі «Harmonia Nobile» обласної філармонії. Донечка Вікторія – закінчила медичне училище, здобула вищу освіту і проживає в Івано-Франківську. З великим творчим піднесенням Павло співав у дуеті з Олегом (на світлині), особливо мелодійно та душевно звучали пісні композитора Олександра Білаша та Богдана Янівського «Як надійшла любов», «Червона калина» та Володимира Івасюка «Я піду в далекі гори» і «Червона рута».

У кожного народу є найсвятіше і найрідніше – своя мова і пісня. Чарівна пісня тільки тоді жива, коли її виконує людина, яка пропускає її через серце і душу. Павло Храпко всі свої пісні виконував з любов`ю до глядача і шанувальників його пісні.

Усі друзі і колеги по роботі пригадують Павла як талановитого, доброго, щирого побратима і співака нашого краю. Кожну пісню він виношував-продумував місяцями, пропускаючи через серце і душу, а вдосконалював її на репетиціях. Аж потім радився: «Як, Романе? Чи запала в душу тобі ця пісня?».

Багаторічне творче життя Павла Миколайовича Храпка, безперечно, служить взірцем безмежної любові до свого народу, до української пісні, до рідних Карпат, до своєї сім’ї, родини.

Світла пам’ять про Тебе, Друже Павле, живе і житиме. Ми Тебе всі пам’ятаємо.

Роман ГЛОДАН.