Народ і влада: український вимір

Влада – для народу, чи народ – для влади?

Народ і влада; влада і народ; суспільство і законність; правопорядок і організація економічного та суспільно-політичного життя в державі… Здавалось би, що нового у цих поняттях? Вони давно відомі і доступні широкому загалові громадян; ними повсякчас користуються політики, урядовці, соціологи, суспільствознавці – всі, хто у тій чи іншій мірі залучений до життя і функціонування держави, краю, громади.

Нещодавно ми відзначили 22-у річницю прийняття Конституції України, яка законодавчо закріпила основні права та обов`язки громадян, проголосила Україну суверенною, демократичною, соціально-правовою державою; має найвищу юридичну силу. Ми – напередодні найбільшого, наймаштабнішого державного свята – Дня Незалежності України, уже її 27-ї річниці. Отже, маємо повноцінну державу з усіма її атрибутами, володіємо колосальними природними ресурсами та працьовитим народом, вирішуємо складні завдання суспільного буття, визнані практично всіма країнами світу, але …«пасемо задніх», як на континенті, так і у вселюдському просторі. Виникають цілком логічні і справедливі запитання «Чому так?», «де причини наших бід?», «як виправити існуючу несправедливість?», «як ще довго народові блукати у лабіринтах невизначеності?» і т. д. Щоб відповісти на всі ці, і не тільки, запитання, потрібна велика, копітка, аналітична робота вчених, політологів, соціологів, громадських діячів та й, зрештою, і владних мужів, які володіють достовірною ( підкреслюємо, достовірною, а не регульованою) інформацією про життя у країні та шляхи вирішення надскладних завдань, які стоять перед нею. Звичайно, авторові цієї публікації, зважаючи на її обсяг і відсутність достатньої кількості відповідної інформації, не під силу дати обгрунтовану відповідь на згадані виклики та й не ставимо перед собою такої мети. Хочемо поділитися з читачами власними міркуваннями, шляхами виходу із ситуації, яка склалася, висловити окремі рецепти одужання суспільного життя через призму найболючішого питання: «А що буде далі з країною, народом, якщо справи продовжаться у сьогоднішньому руслі, або приймуть ще гірший напрям? Яка у цьому процесі роль народу, влади, кожного конкретного громадянина?».

Але, про все по порядку. Зі здобуттям Незалежності, ми, пересічні громадяни, з полегшенням «зітхнули». Ну, нарешті, маємо те, про що віками мріяли, боролися, гинули, мучилися по сибірських тюрмах тисячі, мільйони наших співвітчизників, наших прадідів, дідів, батьків; тепер заживемо повноцінним життям, як більшість народів світу; будували грандіозні плани, малювали райдужні картини майбутнього, бачили себе посеред впливових народів. Проте сталося не так, як гадалося. Плани подальшого становлення і розвитку держави розробили політики, економісти, фінансисти далеко з-поза меж країни, взявши за основу проект ринкової економіки та домінування права. Все правильно і беззаперечно. Ці широкомаштабні програми були доведені до тодішнього вищого керівництва держави, яке, проаналізувавши їх сутність і розуміючи, що без втілення згаданих принципів у життя, країні знову доведеться повертатися у пострадянське минуле з усіма випливаючими звідси наслідками, або будувати нове справжньо-європейське суспільство. Проте українці не були б українцями, якби з будь-якого процесу, тим більше з такого стратегічного, не винесли для себе певного зиску. Маючи міжнародний досвід з даного питання, можновладці і наближені до них особи поступово почали захоплювати стратегічні об`єкти в країні, втягувати у цю брудну гру представників своєї касти – для того, щоб у майбутньому саме вони стали олігархами, мільярдерами, мільйонерами (проаналізуйте етнічне походження цих людей) і диктували правила гри всій нації, піклуючись, у першу чергу, про своєрідне світове масонство, яке паразитує у багатьох країнах світу.

Михайло КІНАШ.

 ДАЛІ БУДЕ