Газета по-надвірнянськи
 

Для Вкраїни вірно жиймо

9 листопада 2018, 12:36 | Рубрика: Культура Версія для друку Версія для друку 28 переглядів

Досліджуючи літературну спадщину відомої української дитячої письменниці першої половини ХХ ст. Марійки Підгірянки (1881-1963) наочно простежуємо, що в багатьох її поетичних і прозових полотнах присутня тема національно-патріотичного виховання, української самобутності. При тому, що батько Омелян Ленерт за національністю – німець, а мати Теофілія Волошин – українка, у ній таки перемогла материнська кров.

ПідгірянкаУже у ранній творчості славетна краянка оспівує щиру любов до нашої неньки-України, яка цілі століття терпіла під гнітом чужинських загарбників. Нині дивуєшся, якою силою волі треба володіти, аби при чужій владі двадцятирічна Марійка, вчителька Уторопської школи, написала патріотичний вірш «Ой не нам!», надрукований у львівській газеті «Діло» за травень 1902 року, вперше підписавшись псевдонімом «Підгірянка». У ньому на весь світ рознесла:

Карки гнуть під ярмом

Шляхетським та московським,

Ой не нам, та не нам

Потомкам козацьким!

Уже на першому році заміжжя також із вчителем-патріотом Августином Домбровським, у 1906-му видрукувала у декількох числах часопису «Прапор», що виходив у Коломиї, велику статтю «Національне патріотичне виховання молоді», через яку пронизує гасло: «Патріотизм – не героїзм, а – обов’язок».

Справді, треба залишатися вірною дочкою свого українського народу, щоб у розрусі Першої світової війни любити своїх і чужих дітей у таборі виселенців в австрійському Гмінді, видати у Відні для українських школярів у серії «Воєнна читанка» маленьку читаночку №4 «Малий Василько», яку прикрашають її ідейно вартісне оповідання «Малий Василько» і вірш «Синови».

Справжній національно-патріотичний відтінок має триактна п’єса «В чужім пір’ї», яка є однією з найкращих у драматичній творчості Марійки Підгірянки. Авторка на першій сторінці зазначила «Присвячую любим діточкам по той і сей бік Карпат». Національно-патріотичною канвою твору стала відіома поезія-пісня Костянтини Малицької, щирої товаришки нашої поетеси «Чом, чом, чом земле моя». Відрадно, що п`єса «В чужім пір`ї» на три дії написана у період Української революції 1918-1923 років, просякнута любов`ю до поневоленої України, витримала два видання. Перший раз за чеської окупації Закарпаття в Ужгороді книгодрукарнею «Вікторія» 1922 року і вдруге – за польської окупації Галичини у Львові накладом видавництва «Молода Україна» 1923 року. За цілі десятиліття Радянської України про цей драматичний шедевр для дітей талановитої краянки майже не згадували. Лиш на повний голос заговорили у роки незалежної України. П`єсу перевидавали у Києві, Ужгороді, Івано-Франківську.

Марійка Підгірянка однією з перших відгукнулася на історичні події на українській землі 1918-1919 років. У газеті «Покутський вісник», що виходила у Коломиї, поетеса у числі 31 за 1919 рік подає величну поезію «Воскресла Україна», перша назва якої «Великдень 1919».

Небайдужою для Марійки Підгірянки була доля неньки України після подій Першої світової війни. Її слово кликало до омріяної незалежності наших предків. Впевнено дивилася у надійне свободолюбиве і державницько-національне майбутнє своєї Батьківщини.

Гортаючи журнали «Жіночої долі», що виходили у Коломиї (1925-1939 рр.), де часто-густо друкувалася Марійка Підгірянка, знаходимо кілька її віршів, приурочених до величного чину – Листопадового зриву 1918 року. У ньому за 1932 рік вміщено її вірші «І знов листочки…» і «Листопаде, рідний листопаде», а за 1935 рік – «Вони», якраз до роковин Листопадового зриву у Галичині.

У патріотичному доробку Марійки Підгірянки є також драматичний твір на п`ять образків «Сон на могилах», як зазначено на обкладинці: «Сценічний образок для школи. Присвячено УСС та героям з під Крутів. Накладом видавництва «Наука». Львів-Київ. Друкарня Подільського Губерського Правління (Вінниця). 1918». Автору цих слів вдалося знайти цю невеличку книжечку у Книжковій палаті України ім. Івана Федорова в Києві. Актуальними для нашого сьогодення є останні рядки із цього сторічного сценічного твору:

Дівчина: Заключим щиру дружбу

На гробів борців нині.

Хлопець: І разом йдім на службу,

Коханій Україні!

Думаю, у цій публікації варто нагадати читачам, що чоловік Марійки Підгірянки Августин Домбровський, який родом зі Львівщини, також палкий сподвижник українського шкільництва у Галичині. Він у статусі члена виконкому Народного учительства молодої ЗУНР входив до делегації від Станіславівщини на урочисте святкування проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року на Софійській площі у златоверхому Києві. Учительське подружжя Домбровських було щирими будівничими вільної і незалежної України, закладали у неї міцні чи не найважливіші освітянські підвалини.

Повернемося до заголовка цього допису, який взято з вірша Марійки Підгірянки «Наші предки», написаного 1928 р. У ньому є такі рядки, які не вписувалися у компартійно-тоталітарну систему. Совіцька цензура цілі десятиліття намагалася промовчувати ім’я Марійки Підгірянки. Чи не тому є «білі плями» у біографії нашої славної краянки, коли читаємо початок її вірша «Наші предки»:

Наші предки воювали

До смерти-загину –

Заповіт нам новий дали:

Любіть Україну!

 

Заповіт ми сей леліймо,

Сестри, в наших грудях –

Для Вкраїни вірно жиймо,

Їй відаймо труди.

Творчий і життєвий шлях Марійки Підгірянки, яка походить з гордолюбивої Гуцульщини, свідчить, як вона щиро й пристрастно любила Україну, була справжньою патріоткою свого народу та барвисто це доводила як у поезіях, так і в житті.

Василь Левицький,

член НСЖУ,

завідувач Музею Марійки Підгірянки.

Марійка Підгірянка

Воскресла Україна

І

Як радісно б`ють дзвони

В простори піднебесні!

Врочисті грають тони,

Несуть вістки воскресні,

Що ті криваві ріки

Не даром лились в полі,

Що встав народ великий

В братерстві і на волі.

Що на тюрем руїні

Свободи храм зростає,

Брат брата на Вкраїні

Вже волею витає.

Витає батько сина,

А мова та піднесла:

Воскресла Україна! –

Воїстино воскресла!

ІІ

Гей, як прапори мають

На морі і на суші,

Як серця щастям грають

І як радіють душі,

І старці вийдуть з дворів,

Блищиться сріблом волос:

«Чи бачиш ліс прапорів,

Чи чуєш дзвонів голос?»

І враз в обійми впали,

Кануть сльози-перлини, –

Щасливі, що діждали

Тих слів і тої днини.

Дівчина заручена

Солодкі сни леліє,

Любовно освячена

Про цвіт снів своїх мріє.

І сяєвом облите

Личко зносить повагом:

«Кохання мого цвіте,

Зростеш під рідним стягом!».

ІІІ

Іде весна свободи,

Іде Великдень труду,

Зближаються народи

До вікового суду.

Тай на загін наш живо

Робітники виходять.

Обильно ниви зродять –

Веселе буде жниво!

Над ланом сонце сходить,

Велике і блискуче.

Той ясний плуг виводить,

Сей слово знов могуче.

По віковій жалобі

Радість і праці спільна;

Мати – ми дужі в Тобі,

Ти в нас і нами сильна!

ІV

А над борців могили

Надтихі, надсамітні,

Рожеві струї сплили

І звуки оксамітні:

Спи тихо, спи, герою,

У вічній, вічній славі,

Твій стяг уже на яві!

Ти виграв свою битву

У світовій розстрільній!

На гріб твій на молитву

Зійшлися браття вільні!

1919

І знову листочки…

І знову листочки в низ летять

Зів’ялі, кволі.

І знов черговий листопад,

І знов в неволі,

Знову панахидний лине спів

Понад могили,

Що буйні голови Борців

Повік укрили…

Жалоба людю суне в світ

Гробами тими

І вже тринадцять довгих літ

Ридає з ними…

 

Я схилюся над могили

У досвітнє раннє

І цілую хрест похилий

І чую питаннє –

Питаються Діти слави:

Хай воля буде,

Бо зелення важко давить

Вільнолюбі груди,

Бо і в гробах терплять муки

Серця молодечі…

За збутвіли дужі руки

Не хватять за мечі…

 

Хай же вплитесь в жалобі спів

Звук острий зброї –

Бо ви ждете левових слів,

Святі герої:

Буде сила, буде воля,

Буде спокій з Вами –

Шумітемуть вільні поля

Вам над головами.

 

Українська вся громада

Стане плече в плече –

А та зоря Листопада

Світло в путь розмече.

1932

Листопаде, рідний листопаде

Листопаде, рідний листопаде,

Золота заграво, –

Гей, же твоя слава не пропаде

Купана кріваво!

Покладемо тебе в наші душі,

Як золоту часу, –

Щоб зберегла у неволі глуші

Свободочку нашу.

Розпалимо тебе в наші крові,

Як пресвяту тайну, –

Щоб вела нас крізь шляхи тернові

У волю осяйну.

Розколишем тебе у наших серцях,

Як той дзвін воскресний, –

Щоб звіщав нам у снігових коверцях

Час нашої весни.

1932

 

Вони

(У роковини)

Як вони Тоді ішли

Під прапор святий,

То листочки їм трясли

Килим золотий…

І тепер іде листопад

Листячком мете,

Як тоді листки летять,

Время ж не те…

Як тоді листки горять,

Линуть по стерні

Вони – не Вони?…

 

Ах не шум примарів,

Тільки вітру свист.

І каміння край голів

І на ручках хрест…

Вони там…

Та вони й тут

У серцях синів,

Що кохають, що ростуть

Й дожидають днів…

1935

 

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!