Газета по-надвірнянськи
 

Духовні «скрепи» РПЦ та її віряни у ролі «гарматного м’яса»

2 листопада 2018, 12:22 | Рубрика: Акцент Версія для друку Версія для друку 22 переглядів

Рішення Москви розірвати зв’язки із Константинопольським патріархатом підтвердило давно відомий факт: Російська православна церква є всього лише одним з інструментів ФСБ. Тому про жодні інтереси самої Російської церкви не може бути й мови. Замість пробувати зберегти свої впливи в Україні, відступити і відігратися пізніше, Кремль вирішив пустити своїх парафіян в Україні на «гарматне м’ясо». Достоту так, як робить це з «бурятськими танкістами» на Донбасі.Яка в цьому логіка? Якщо мислити категоріями церкви, або навіть геополітичними інтересами – ніякої. Якщо ж подивитися на ситуацію з погляду російсько-путінської верхівки, то все дуже навіть логічно. Їм потрібно швидше розхитати ситуацію в Україні, а що може бути кращим, аніж міжконфесійний конфлікт? Якби Москва змирилася з рішенням Константинополя, то її віряни сприйняли б це або як поразку, або як дозвіл на перехід до Автокефальної Української Православної Церкви. Така ситуація могла б бути прийнятною за інших умов, але не тоді, коли нині дошкуляють санкції, Сирія, Крим, справа Скрипалів та купа інших злочинів. Зараз у них просто немає часу чекати.

Зрештою, це ще й доволі зручно – підставити російських православних в Україні. Тому роздуте явно з боку Москви гоніння на РПЦ в Україні – це не тільки привід для «захисту православних», а й безпрограшний, з погляду іміджу, хід. Ніхто ж не чекає від фанатиків ніякої звитяги, їм треба просто страждати.

Прихильники Москви, крім усього іншого, «забувають», що Російська православна церква (РПЦ) від першого дня її існування перебувала під конт­ролем світської влади – чи то царсько-імперської чи комуністично-більшовицької. Під управлінням Священного Синоду – фактично міністерства у справах церкви – РПЦ перебувала ще з часів Петра І. Першою й останньою спробою унезалежнення РПЦ став демарш Тихона, обраного патріархом після скинення царату в 1917 році, який засудив безбожну більшовицьку владу. Невдовзі РПЦ розгромили, а за Сталіна номінально відновили, взявши під жорсткий чекістсько-партійний конт­роль: патріарх РПЦ став номенклатурою політбюро ЦК КПСС, уся церква перебувала під постійним наглядом компартії і КГБ. Як стверджує патріарх УПЦ КП Філарет (багаторічний екзарх України), у СРСР жодного єпископа не можна було висвятити без згоди КГБ.

По суті, нічого не змінилося у Росії й у наші дні. Президент РФ Путін особисто керував спецоперацією з об’єднання Російської зарубіжної православної церкви (РЗПЦ) із Московським патріархатом. Він досягнув великого успіху, зумівши об’єднати на ґрунті імперської ідеї «великої Росії» «кремлівських чекістів» із нащадками антикомуністів-білогвардійців.

Головне на нашому святі духовності, яким є нинішній процес надання Константинопольським патріархом Томосу і створення Автокефальної Незалежної Української Православної Церкви, не забути, звідки і куди Україна намагається вирватися. Пам’ятати, що Росія – це такий вид суспільного устрою, де церква і держава виконують спільну і зовсім не благородну і не християнську функцію. Бо державна верхівка північної сусідки-агресора на сході України нібито отримує владу від Бога, конвертує її в нафтодолари, але не ділиться ними зі своїм російським багатонаціональним народом, пропонуючи натомість не зовсім праведну духовність і культуру. У цьому їй допомагає московсько-російське духовенство і поки що його підкуплена частка в Україні, взамін отримуючи недоступні для простих смертних матеріальні і фінансові бонуси. Все просто.

Тому Україна цієї осені отримала унікальний історичний шанс зміцнити свою ідентичність та державність, створивши й маючи на віки незалежну від Москви Українську Православну Церкву. Втрата цього шансу цілком може означати нову маштабну війну і в разі поразки черговий геноцид українців.

Григорій МАЛЬЧЕВСЬКИЙ.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!