Газета по-надвірнянськи
 

Василь СВИЩ – бургомістр Надвірної, патріот, меценат

27 листопада 2018, 11:18 | Рубрика: Новини Версія для друку Версія для друку 14 переглядів

У другій половині ХІХ ст. посилюється національна свідомість українців Галичини. Цьому сприяло утворення 8 грудня 1868 р. Товариства «Просвіта». Злиденне життя більшості українців змусило «Просвіту» повернутися до економічних питань. Чільники Товариства розуміли, що мало ще підвищити культурно-освітній рівень жителів, але необхідно покращити їхній добробут. Тому саме «Просвіта» і стала ініціатором створення ремісничих товариств, споживчих крамниць, різнопрофільних кооперативів. У той час виробництво і торгівля знаходилися у руках єврейських, польських, німецьких купців. Серед купців траплялися поодинокі українці, бо заняття торгівлею вважалось чимось непристойним. І все ж, незважаючи на це і перешкоди з боку властей, починає формуватись прошарок українських купців і промисловців.

Із 1905 року в Надвірній діяла Спілка Українських Купців і Промисловців із майже 80 членів. З початку її заснування Спілку очолював «заслужений сенатор українського купецтва» Василь Свищ. Про нього відомий український патріот Михайло Дем’янчук із Надвірної пише: «Відмінний фахівець, мила особистість патріархального типу із своєю чудовою бородою, предобра та учинна людина, здобув собі любов та пошану загалу населення нашого міста ще перед Першою світовою війною. Йдучи на війну, залишив він у місті власну одноповерхову кам’яницю, що стала жертвою пожежі в серпні 1914 року. По щасливому повороті з війни відновив знищений дім та відкрив підприємство, що скоро розвивалося та стало найкращим українським підприємством Надвірної».

Піонери розвитку купецької справи у Надвірній, крім Свища, – Аполонія Курпіль, Н. Гриньовський, Ф. Іванець та Павлусевич.

У 20-х-30-х роках минулого століття у Надвірній діяли 14 споживчих крамниць, 3 кімнати для сніданків, книгарня Павлусевича, 4 м’ясарні, 2 текстильно-галантарейні крамниці, одна з продажу електричного приладдя, одна цукерня. А в Надвірнянському середмісті розташувався ресторан, власник якого бургомістр Василь Свищ.

12 лютого 1906-го у Львові відбувся Перший з’їзд руських (українських) галицьких і буковинських купців з участю 22 делегатів. Серед них і купець із Надвірної Ф. Іванець. У фонд Спілки делегати склали по 10 корон. Однак створити купецьку організацію тоді так і не вдалось. До цього питання повернулися 1 листопада 1923 р. Делегатом від українських купців тоді був Василь Свищ. Збори прийняли рішення про створення Спілки українських купців (СУК) і обрали управу, членом якої і став В. Свищ.

Філія СУКІП у Надвірній створена 9 лютого 1934 р.на чолі із В. Свищем. Займалась вона розвитком торгівлі у повіті, створенням окремих промислово-ремісничих секцій та організацією каси взаємодопомоги. В управу філії увійшли її секретар М. Дем’янчук, скарбник І. Павлусевич, члени – Ю. Марцинковський, П. Луців та І. Яремич із Биткова. Завдяки її успішній діяльності розширено торгову мережу в повіті. У Биткові діяло 5 крамниць, Назавизові та Пньові – по дві, у Гаврилівці, Стримбі, Перерослі – по одній.

Гордістю спілки стало заснування у Надвірній підприємства «Красимир». Воно розпочало діяльність із реалізації релігійних ікон та кількох святочних листівок. Дуже вдалим для «Красимиру» стало видання друком чотирьох узорів для бавовняних хусток. Співпрацювали красимирівці з великим польським текстильним підприємством у Лодзі.

Про діяльність філії СУКІП писав 1 червня 1938 року двотижневик «Торгівля і Промисел». У статті йшлось, як спілка втілює гасло «свій до свого по своє», відзначалися високий патріотизм і громадська активність Надвірнянського купецтва. У день свого патрона святого Юрія вони всі вийшли на будівництво нової церкви, а в неділю відзначили свято Службою Божою і спільним обідом.

Свищ обрав активну участь у багатьох українських Товариствах повіту. Коли філія товариства «Просвіта» у 1909 р. організувала у Надвірній касово-крамарські курси, на яких навчалися 33 учні з навколишніх сіл, він став одним з їх викладачів.

15 березня 1929-го Надвірнянське староство на чолі з Василем Свищем затвердило створення пластового куреня імені Короля Данила. Правничі його опікуни – адвокат Микола Николайчук, інженер Юрій Цибрівський та урядник каси хворих Роман Збудовський. Організовували теренові ігри у Карпатах, переправи через гірські річки, навчались читати картографічні знаки, орієнтувались на сузір’ях. Але пластунське свято – Іванівська ватра стривожила польську адміністрацію. Тільки завдяки втручанню надвірнянського бургомістра В. Свища справу уладнали і пластуни змогли діяти далі.

Важливою в повітовому центрі виявилась роль клубу міських радних (депутатів) українців. До 1932 року їх у Надвірній діяло 20 із 48. Але польські колонізатори прийняли вигідний їм виборчий закон. Надвірнянська українська громада провела до керівного міського органу лише чотирьох радних. Це – адвокатів Миколу Николайчука та Валеріяна Банаха, рільника Миколу Кочержука та купця Михайла Дем’янчука.

В «Альманаху Станіславської землі» той же Дем’янчук згадує, що у нелегкій боротьбі за українські інтереси велику допомогу їм надавав заступник бургомістра Василь Свищ.

У другій половині тридцятих років Свищ став бургомістром Надвірної. Архівні дані свідчать, що він дбав про економічний розвиток повітового центру. Влітку 1938-го у Надвірній під керівництвом інженера Леона Боргеніхта повинні були розпочати роботи зі спорудження будинку відпочинку («осередок здоров’я»). За рік мали виконати будівельних робіт на 9632 злотих. Згодом мали будувати вузькоколійку та об’їзну дорогу. Але початок Другої світової війни завадив здійсненню цих планів.

Однією з кращих футбольних команд на Станіславщині у другій половині 1930-х років вважали надвірнянський «Бескид». Він на рівних боровся зі станіславським «Проломом», а за підсумками сезону 1936 року здобув віце-чемпіонське звання Станіславського класу Б. За футболістами-братами Костиками «полювали» багаті польські клуби, а на Доця Полатайка й Михайла Туєшина звернула увагу львівська «Україна». Серед фундаторів і меценатів «Бескиду» – адвокат Ярослав Гриневич, лікар Дутковський, інженер Дмитро Цибрівський, громадський діяч Михайло Дем’янчук. Серед цих людей згадується і Степан Свищ, син надвірнянського бургомістра.

Василь Свищ залишив про себе добру пам’ять своєю благодійністю. Старші надвірнянці розповідають, що він матеріально підтримував не одну бідну родину. А напередодні Світлого Воскресіння вони одержували від нього все найнеобхідніше для великоднього кошика. «За весь час існування нашої філії та головування у ній В. Свища не було жодного Нового року без новорічної гостини в його домі», – згадує М. Дем’янчук. Корінний надвірнянець, активний громадський діяч Адам Бунь стверджує, що бургомістр перебирався в одяг Святого Миколая, роздавав малечі цукерки. Разом із заможним ковалем Розумовичем розповсюджував патріотичну українську літературу.

Всесвітньовідомий бандурист, виходець із Надвірної Володимир Луців пригадує: «Разом з батьками я покинув Надвірну у семирічному віці. В моїй пам’яті навічно закарбувалися святкові зустрічі з Василем Свищом. На Різдво разом із мамою Юлією та батьком Гавриїлом відвідуємо близьку нам людину Василя Свища. В нього завжди була добра усмішка, вражала біла розкішна борода. Від цієї людини віяло спокоєм, впевненістю і добротою. Він вгощав мене цукерками, гладив по голові, і знаючи, що в мене гарний голос, просив заспівати пісню «Віють вітри, віють буйні». За мій добрий спів додавав смаколиків. Мав підхід до людей, вміло розв’язував їхні проблеми. Патріотизм демонстрував не на словах, а на ділі. Завдяки бургомістрові Свищу українці, власники магазинів, дрібних підприємств мали змогу будувати і створювати свої заклади в центрі Надвірної, що викликало незадоволення представників польської і єврейської общин».

«Члени нашої філії СКІП брали участь у всіх місцевих національних і релігійних святкуваннях, входили у проводи товариств і організацій і своєю фінансовою допомогою на різні цілі підтримували всякі корисні місцеві почини», – пише Михайло Дем’янчук.

Із життєпису Василя Свища знаємо небагато. Народився він 2 квітня 1879 року. Одружився на дочці довголітнього директора хлоп’ячої школи Надвірної Гарб’яка, у роки приходу радянської влади (1939-1941 р.р.) у нього конфісковано крамницю та ресторан. В «Альманасі Станіславської Землі» є дані, що в роки німецької окупації він «проводив дрібну торгівлю та працював харчовим урядником». Але після відновлення у 1944 р. радянської влади його з дружиною як «буржуазного елемента» виселили з власного будинку в єврейську хату на Підзамче. Цей будинок дуже пошкоджений, піч зруйнована, а у вікнах не вистачало шибок. Вдячні надвірнянці допомогли сім’ї Свищів навести лад у ній. Деякий час Василь Свищ працював бухгалтером на місцевому молокозаводі. Грошей на життя не вистачало. Доводилось підробляти. Краєзнавець Микола Сіщук пригадує, що його батько Дмитро до Другої світової війни знайомий зі знаним надвірнянським купцем В. Свищем. Саме у його крамниці він придбав радіо марки «Філіпс». З часом воно зіпсувалось, а власноруч відремонтував його колишній бургомістр Свищ. В останні роки часто хворів і 6 червня 1952 року відійшов у вічність. Звістка про це швидко рознеслась по місту і до лікарні, де він помер, прийшли десятки надвірнянців. Так вони ще раз виявили повагу до українського патріота свого благодійника. Спочиває великий надвірнянець у родинній гробниці на старому цвинтарі у центрі Надвірної. Його дружина Стефанія пережила чоловіка на чотири роки. Адам Бунь пригадує, що засобів для життя в неї перебувало вкрай мало, а тому надвірнянці допомагали їй чим могли.

Пам’ять про Василя Свища, патріота, мецената, непересічну особистість навічно зберегли вдячні жителі Надвірної.

При піідготовці цього матеріалу використано таку літературу:

1. «Альманах Станіславської Землі», 1975, с.351, 815.

2. Максим’юк М. «Український купець Василь Свищ», г. «Народна Воля», 2009, 24 квітня

3. Спогади А. Буня.

4. Спогади М. Сіщука.

5. Спогади В. Луціва.

Автор висловлює вдячність громадським діячам В. Луціву, А. Буню, М. Сіщуку, Б. Бойчуку, сім’ї Максим’юків, У. Бошко, зберігачу музейних експонатів за надану допомогу в підготовці статті.

Михайло СЕМКІЯШ,

краєзнавець.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!