Роздуми

Роки, роки, наше життя,

То нами пройдені дороги,

Де є минуле й майбуття,

Є радість, щастя і тривоги.

Здається, вчора все було,..

Дитинство й молодії роки…

Як швидко це усе минуло,

Полинуло десь в світ широкий.

За днями дні, за ними і роки…

Раділи, коли стали ми батьками,

Як наші діти підростали,

Уже й вони батьками стали.

А в нас на скронях сивина,

Бо вороття рокам назад нема.

У кожного життя одне,

Ним треба вміти дорожити.

А Богу дякувать за те,

Що нас навчив Його любити.

Життя прожити – не поле перейти,

Життя прожити – треба вміти…

Я в Бога прошу одного:

– Щоби здорові були діти!

Мово рідна!

Слово рідне! Мово рідна! Мово солов`їна!

Ти крила дістала, удаль полетіла.

По цілому світу понеслась, рідненька,

Чому не спитаєш: «Як там твоя Ненька?».

А в твоєї Неньки дітки підростали,

Мову, рідну серцю, вже позабували.

Діти твої, Україно, перевертні стали,

Бо чужому научились, свого відцурались.

Славний сину України, батьку наш Тарасе,

За тобою Україна і донині плаче.

Плаче, стогне Україна, вмиваєсь сльозами,

Хочуть взяти верх в країні москалі над нами.

У сесійній залі, концертах святкових

Гримить і донині нам чужинська мова.

А чи ви забули, якого ви роду?

Цураєтесь мови рідного народу?

Не співали мами вам пісню колискову,

Не навчили вас любити, серцю рідну,

українську мову.

Ні! Не згине України Козацькая слава,

Мова наша українська і наша держава!

Емілія ЗЕЛИК.