Газета по-надвірнянськи
 

Славна та велична історія нашого краю

28 грудня 2018, 12:40 | Рубрика: Акцент Версія для друку Версія для друку 89 переглядів

традиціями і звичаями, піснями й легендами, подвигами борців за волю України, а ще краща людьми простими, гуцулами з діда-прадіда, які не просто край свій від ворогів захищали, а ще й дбали, щоб нащадки освіченими стали, книжку в руках держали й освіту здобували.

Кепещук-Петро-Іванович-(про

Петро Іванович КЕПЕЩУК

Так свідомі селяни с. Гвізд першими відгукнулися на заклик передової громадськості м. Надвірна і за рахунок своїх пожертв створили першу читальню ще у 1896 році. Люди тягнулися до книжки, до освіти, до культури. Звичайно, ініціаторами у цій справі стали священики, учителі, освічені люди, яких на той час перебувало дуже мало, але, за спогадами старожилів, деякі гвіздчани навчалися у Станіславові та Відні.

На початку ХХ століття гвіздчани масово потягнулися до читальні, а оскільки її відкрили в горішній частині села, куди понад 3 кілометра, то виникла потреба відкрити ще одну читальню у долішній частині села.

Ініціатором її став священик о. Володимир Лісінецький. З його іменем пов`язана діяльність «Просвіти» не лише у Гвозді, але й у повіті. Протягом декількох років його обирали заступником голови Надвірнянської філії «Просвіти», а деякий період очолював і філію.

У 1908 році отець В. Лісінецький, очевидно, очолив уже існуючу читальню, яка нараховувала 120 членів, а в бібліотеці – 500 книжок. У 1909-му заснували читальню у Гвозді долішнім. Її засновниками, крім о. В. Лісінецького, стали Петро Кепещук, Василь Кепещук, Степан Насадюк, Микола Гандзюк. Перша світова війна і польська окупація привели до занепаду читальні.

Розповім про одного з активних засновників та учасників читальні у Гвозді долішнім Кепещука Петра Івановича. Народився він 1887-го у Гвозді у багатодітній сім`ї (9 хлопців). Петро виділявся розумом і мав великий потяг до книжки, тому батько дав його вчитися до Станіславської гімназії. Не мав панської одежі, а білі полотняні штани та довгу сорочку. Гімназисти прозвали Петра «мамина льоля». Але хлопець не здавався. Він підкоряв найтяжчі науки і згодом став першим учнем у класі. Повернувшись після закінчення гімназії у рідне село, юнак включився в активне просвітницьке русло, яке якраз створювало читальню долішню. Петро Кепещук став правою рукою священика о. Лісінецького, він виписував газети (на той час єдиний у селі), альманах «Хата», очолив відділ культурного життя у рідному селі: вистави, концерти, читання новинок літератури і політичного життя у країні. Австрійсько-Угорська влада не дуже строго ставилася до таких просвітницьких рухів, тому село росло й розвивалося і в освітньому, і в культурному відродженні.

Та, на жаль, початок Першої світової війни змусив пригальмувати процес просвітницького руху. Петра Кепещука, як і інших хлопців призивного віку, відправили до війська. Служив капралом у Боснії та Герцеговині, відповідав за фінанси штабу Австро-Угорського війська.

Після завершення війни повернувся до рідного Гвозда, активно співпрацював із просвітницьким рухом. Польська влада не ставилася так гуманно до цього руху, як Австро-Угорська, і не завжди йшла на співпрацю з просвітянами, тому Кепещука П. І., активістів «Просвіти» часто забирали на «сентирунок», до «цюпи» (в`язниці), але, не маючи доказів, через день-два відпускали додому.

Коли прийшли «визволителі зі Сходу» у вересні 1939 року, то, у першу чергу, взялися викорінювати націоналістичні ідеї. Не лишився поза увагою й о. Володимир Лісінецький, який разом із сім`єю виїхав за межі України. А на Кепещука Петра Івановича сфабрикували справу, декілька жителів с. Гвізд поставили підписи під заявою. На самий Великдень 1940-го «чорний воронок» під`їхав до хати Петра Кепещука. Енкаведисти робили обшук. Усі газети, журнали, цінні папери порозкидали, п`ятеро дітей (найменшому із них 2 роки) заніміли від страху. Кілька цінних паперів просвітницької роботи збереглися у колисці дворічного Павлика.

Зібрані книги, газети, записи і разом на довгих 10 років Петра Кепещука вивезли у м. Караганду, без права повідомлення родичам, де він знаходиться. Після 10-річного виселення він повернувся додому. Так чинили енкаведисти із просвітянами.

Катерина БОЙКО,

учитель Гвіздської ЗОШ І-ІІІ ст.,

голова громадської організації «Рідна вулиця».

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!