Із Юрієм Гнатовичем Остапчуком ми розмовляли напередодні Всесвітнього дня волонтерів, що відзначали 5 грудня н. р., у Центрі допомоги учасникам АТО при Надвірнянській РДА. Він – військовий волонтер і йому добре відомі всі сторони цієї непростої справи, яка на початку московсько-української війни, у 2014 році, об`єднала всіх українців заради однієї мети – допомогти нашим воїнам на східному фронті. На запитання, чому вирішив стати волонтером, Юрій Гнатович відповів, не задумуючись: – Бо знаю на власному досвіді, як це важливо для наших бійців. Адже і мені привозили на фронт передачі з дому, зокрема, Олег Туєшин.
Юрій Остапчук призвався у 5-й батальйон територіальної оборони, чиї бійці вийшли щойно з-під Іловайська 2014 року. Там виконував обов`язки начальника автослужби. На Рівненському полігоні займав посади передового авіанавідника, заступника командира 2-ї роти охорони. Коли батальйон почали розформовувати, написав рапорт, щоб відправили на передову. Підписавши рапорт, командування скерувало його у Мукачеве заступником командира роти, а через місяць він уже став командиром. Тоді ж і поїхав на фронт, у 128-му гірсько-штурмову бригаду. Воював, як усі – так каже про себе і додає: – Доводилося стріляти. У нас, на сході – натуральна війна.
Нині капітан ЗСУ Юрій Остапчук очолює громадську організацію Всеукраїнське об`єднання ветеранів АТО «Прикарпаття».
Мій співрозмовник продовжує: – І я також вирішив допомагати побратимам спільно з Олегом Туєшиним. На той час він мав достатньо досвіду, а я тільки починав… – Спочатку поїхали до хлопців розпитати, чого найбільше потребують. Старалися возити саме найпотрібніші їм речі. Це, зокрема, засоби гігієни, дерев`яні піддони, лісоматеріали (дошки). Щодо останніх, то в цьому завше сприяють власники пилорам із Пнів`я, Делятина і Білих Ослав, які жодного разу нам не відмовили.
Але не лише цими гуманітарними вантажами обмежуються надвірнянські волонтери під орудою Юрія Остапчука. Водночас стараються оперативно виконувати найрізноманітніші потреби. Приміром, треба було добротної якісної бензопили відомої марки, то зібрали кошти, купили і відправили. Або, скажімо, телевізор в один із польових госпіталів біля Покровська, що на Донеччині. Неоціненною є волонтерська допомога теплими речами для поранених солдатиків. – Бо неважко здогадатися, в якому стані, одязі пораненого везуть з поля бою у госпіталь, – розповідає Юрій Гнатович. – Першого разу ми придбали чотири комплекти одягу, а також багато футболок. Спочатку купляли нові, але виходило дуже дорого. Вигідніше стало брати на «секонд-хенді». Дружина все випирала і футболки одержували своє друге застосування.
Цього року фронтовикам найактивніше допомагають громади і школи Білих Ослав, Лісної Тарновиці, Пнів`я, підприємці Іван Страхов, Андрій Пригродський, керівник райавтодору Віталій Трачук, депутат районної ради Сергій Штогрин, надвірнянка Марія Юрчук і ще багато небайдужих краян, мовить Юрій Остапчук, вибачаючись наперед перед тими, яких не може всіх згадати, але котрим засилає найщиріші слова за їх стійку громадянську позицію і безкорисливу допомогу. Волонтер-військовик переконаний, що переважна більшість жителів району не прагнуть слави чи подяк, бо свою шляхетну справу завжди роблять тихо і скромно, не афішуючи зайвий раз свій вчинок, хоч нерідко відриваючи останню копійку з пенсії, а чи мішок-два тієї ж картоплі, вирощеної у нелегкій щоденній селянській праці. Не залишилась осторонь і 86-річна сусідка Юрія Остапчука Оксана Олександрівна Михайлюк-Щур, яка також офірувала кошти зі своєї пенсії для допомоги українським воїнам. Саме в цьому і суть українського волонтерства, саме завдяки таким простим українцям і стримали кремлівського агресора добровольці на теренах Донбасу…
І вже аж на 5-му році війни державі вдалося дещо стабілізувати ситуацію із забезпеченням військовослужбовців на фронті. Юрій Остапчук твердить, що нині хлопці телефонують і ніхто не каже везти продукти харчування. Із харчами, начебто, вирішили. Але ось недавно попросили про 10 карематів. Можливо, їм раніше дали, але ж вони швидко рвуться, міркує Ю. Остапчук, наголошуючи, що, крім придбаних уже карематів, передадуть воякам на передову ще й паштети і м`ясні консерви. Бо, хто ж відмовиться від домашньої страви?.. У зимову стужу, зараз, вкрай потрібні бійцям теплі рукавиці, шапки, шкарпетки. – Цими речами їх, звісно, забезпечують, – з`ясовує ситуацію Юрій Гнатович, – але недостатньо. Щоб, скажімо, вистачило на заміну, коли промокнеш тощо. За словами досвідченого волонтера, якщо б ретельніше контролювали виконання наказів, приміром, щодо переходу на зимову форму, то наші солдати в окопах не мерзли б, а вчасно отримали обмундирування і не виникало би таких проблем. А в «тилу», інколи, все притримують, зволікають, висловлює припущення військовик, зауваживши: – Я сам особисто це відчув, тому знаю, що кажу.
Коли готувався до друку цей матеріал, волонтери збирали черговий вантаж гуманітарної допомоги. Якраз збиралися висилати посилки на фронт Олегові Басу, Анатолію Недоступу, хлопцям із Гаврилівки і ще багатьом іншим їхнім побратимам.
Юрій Остапчук зізнається, що волонтери ніколи не можуть передбачити на якій лінії оборони вони опиняться з вантажем. Найчастіше прибувають до другої. Та, інколи, доводилося побувати і на першій лінії вогню. Кому-кому, а Юрію Гнатовичу до цього не звикати. Ще і зараз на блокпостах можна зустріти побратимів, яким на «нульовий» кілометр перевозив боєприпаси, інші вантажі, а у небезпечну мить і захищав від ворожої снайперської кулі. Такі зустрічі завжди щирі і тішать душу.
Бронежилет і каска – теж обов`язкова амуніція для військових волонтерів, котрі спільно з бійцями наближають перемогу над ворогом.
Леся ДУТЧАК «Народна Воля»