Газета по-надвірнянськи
 

«З глибин душі» та «До вічних джерел» – творче надбання Івана Андрушка

21 грудня 2018, 11:22 | Рубрика: Людина та її справа, Творчість Версія для друку Версія для друку 65 переглядів

Як ми повідомляли, на 24-й сесії районної ради 12 грудня ц. р. премії районної ради ім. Юрія Шкрумеляка вручено нашому краянину членові НСПУ Романові Киселюку та ветеранові-освітянину Іванові Андрушку зі Снятинщини, уродженцю Ланчина у номінації «Патріотичне та духовне виховання» за популяризацію творчості Юрія Шкрумеляка та публікації творів письменника у періодичних виданнях. Заголовок нинішньої пропонованої для ближчого знайомства з творчістю Івана Андрушка тематичної добірки поєднує назви двох його поетичних збірок.

АндрушкоЙому 82 роки, 56 із них віддав педагогічній праці – учителем української мови і літератури та директором Красноставської восьмирічної та Снятинської ім. В. Стефаника і Джурівської середніх шкіл. А зачиналась трудова нива з посади коректора районної газети «Нове життя» у Ланчині у 1952-му. Має велику домашню бібліотеку, в якій декілька тисяч томів художньої, методичної, наукової та світової літератури, більше 50 типів різних словників, значна колекція Шевченкіани, Франкіани тощо. Він щиро по-синівськи зізнається, що закладені ще в дитинстві мамою і татом, (а вони виховували, крім Івана, ще чотирьох синів і трьох дочок) здорові зерна правди і добра проросли добірним урожаєм щирої людської поваги і любові до рідної України, до своєї сім`ї і родини, до рідної мови та народної пісні, до улюбленої вчительської праці, до друзів, товаришів, до колишніх своїх учнів. «Разом з молоком матері я навічно ввібрав у себе незбориме прагнення вчити, шанувати і поважати мою неперевершену красуню – материнську мову, дбати про її чистоту, культуру та ніжне ставлення до неї» – таким визначає своє творче кредо як палкий поборник чистоти і культури рідної української мови.

Іван АНДРУШКО

УКРАЇНІ

Україно моя! Рідна нене свята!

Від високих Карпат і до Чорного моря

Колосисті поля й тихі води Дніпра –

Тут народу мого усміхається доля.

 

Україно моя! Мого щастя весна!

Неба чистого синь і пшеничних просторів,

Тут Черемошу шум й тихоплинна Десна,

Вічний поклик душі і немеркнучі зорі.

 

Україно моя! В згадках все ожива:

І козацька любов до моєї країни,

Та Франкові навіки пророчі слова,

Що наш нарід загоїть струпи і руїни.

 

Україно моя! Мого серця струна,

Що бринить і співає про долю щасливу.

Це калина й верба, це Шевченка земля,

Щонайкращих пісень і дівчат, що на диво.

 

Україно моя! Твоя слава жива

У народів всесвітньому дружному колі.

Ти навіки порвала злі пута ярма,

Що віками в’язали нас в підлій недолі.

 

Україно моя! Хоч ще стогне земля

Під тяжким тягарем смертоносної зброї,

Та нарешті засвітить спокійна зоря,

І дружин, матерів не засмутять герої.

 

Україно моя! Тобі сяє зоря,

Що її засвітив Чорновіл для народу.

Ми до щастя йдемо, нас мета окриля…

Прапор кров’ю омитий в борні за свободу.

16.07.2016

МІЙ ЛАНЧИНЕ

Де гори Карпати піднялися в небо

І Прут швидкоплинний тече вдалину,

На рідних просторах розкинувся Ланчин,

Стряхнувши минулих віків сивину.

 

Мій край пам’ятає Хмельниччини славу,

Сміливих опришків походи нічні,

З нужди відпливали в далеку Оттаву,

Щоб вічно злягти у далекій землі.

 

У чорнім безправ’ї, у злиднях та в герці

Мої односельці зносили тягар…

Та прадіди мали надію у серці,

Що правду і волю освятить Владар.

 

Наш край боронили стрільці січовії

Від зайд знахабнілої вічно Москви…

Тут кров’ю вмивались герої надії,

Щоб смертю здолати сморід сатани.

 

О Ланчине гордий, згадай поіменно

Героїв УПА, що в борні полягли.

Хай слава про них оживає щоденно

І кличе із ворогом до боротьби.

 

До смілих звитяг у борні з супостатом

Натхненно зове всіх Юрко Шкрумеляк.

Хай кіборгів мужність живе в нас, як свято,

Щоб в край наш й дорогу забув кацап’як.

 

Я тут народився і тут мої предки,

Герої-повстанці зійдуть в небуття…

Та внуки готові тиснути в гашетки,

Щоб рідна Вкраїна без зайдів жила.

Вовік нам не треба поганців зі сходу.

В нас мудру державу збудує народ.

Віками боролись за правду й свободу,

Ми нація гідна всіх Божих чеснот.

 

Вклоняюсь батькам, славлю школу-святиню.

Я голову сиву схилю до землі.

Свою альма-матер, свою берегиню

У серці знесу й через тисячні дні.

 

Тож, Ланчине рідний, прийми мою мову:

Я син твій навічно, хоч де б я не жив.

Я в світ цей прийшов у зорю світанкову,

І Ланчин майбутнє моє освятив.

20.10.2015

ВІЧНИЙ БІЛЬ

Скинув з плечей тягар холодний,

Садок вдягнув біле вбрання,

Та вишня білим цвітом плаче:

Мами нема.

 

Тут кожне дерево веселе

І рястом вкрилася земля,

Та вишня віти опустила:

Мами нема.

 

Криниця сумно спочиває,

Над нею груша розцвіла,

Та садок сумом оповився:

Мами нема.

 

Сонце всім лагідно сміється,

І лине пісня солов’я,

А в серці туга вовком виє:

Мами нема.

 

Садок убрався в зелень, в квіти,

Весна всіх кличе до життя,

Та невесела дома хата:

Мами нема.

 

Подвір’я зароста травою,

Нічим уже не звеселя…

Берізка плаче за садочком:

Мами нема.

 

Син вже не їздить більш додому:

Його ніхто там не стріча…

Навіки туга серце крає:

Мами нема.

 

Весна дарує світу радість,

Квітує сад, росте маля -

Та плаче вишня білим цвітом:

Мами нема.

25.03.2015

НАША МОВА – НАШ СКАРБ

Споконвіків ми в себе дома,

Чужих земель не треба нам.

І рідну материнську мову

Я на поталу не віддам.

 

Ті москалі, що біля трону,

Вкраїнське слово гірке вам?

Та українську рідну мову

Я на зневагу не віддам.

 

Ми – українці і до скону

Відсіч дамо усім врагам.

Та солов`їну рідну мову

Я на наругу не віддам.

Я не володар безліч війська,

Та кину в вічі всім псарям:

«Я мову славного Шевченка

Зайдам на посміх не віддам!»

 

Нехай ківалови конають

В конвульсіях підлих забав,

Бо духом справжній українець

Своєї б мови не продав.

 

До мови нашого народу

Вам, блазні, навіть близько зась!

Бо ви безбатченки від роду,

В вас черва злоби завелась.

 

Ми – українці, а не зайди

І в себе дома живемо.

Якщо комусь в нас не до шмиги –

Ми не тримаємо його.

 

Ми будем мову боронити,

За рідний край й життя дамо.

Без мови рідної – не ЖИТИ:

Це наша гордість, честь, добро.

 

З давніх-давен ми в себе дома,

І не творіть нам в хаті зло.

Свою святиню – рідну мову

Манкуртам нищить не дамо!

21.03.2015

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!