Як ми повідомляли, на 24-й сесії районної ради 12 грудня ц. р. премії районної ради ім. Юрія Шкрумеляка вручено нашому краянину членові НСПУ Романові Киселюку та ветеранові-освітянину Іванові Андрушку зі Снятинщини, уродженцю Ланчина у номінації «Патріотичне та духовне виховання» за популяризацію творчості Юрія Шкрумеляка та публікації творів письменника у періодичних виданнях. Заголовок нинішньої пропонованої для ближчого знайомства з творчістю Івана Андрушка тематичної добірки поєднує назви двох його поетичних збірок.
Йому 82 роки, 56 із них віддав педагогічній праці – учителем української мови і літератури та директором Красноставської восьмирічної та Снятинської ім. В. Стефаника і Джурівської середніх шкіл. А зачиналась трудова нива з посади коректора районної газети «Нове життя» у Ланчині у 1952-му. Має велику домашню бібліотеку, в якій декілька тисяч томів художньої, методичної, наукової та світової літератури, більше 50 типів різних словників, значна колекція Шевченкіани, Франкіани тощо. Він щиро по-синівськи зізнається, що закладені ще в дитинстві мамою і татом, (а вони виховували, крім Івана, ще чотирьох синів і трьох дочок) здорові зерна правди і добра проросли добірним урожаєм щирої людської поваги і любові до рідної України, до своєї сім`ї і родини, до рідної мови та народної пісні, до улюбленої вчительської праці, до друзів, товаришів, до колишніх своїх учнів. «Разом з молоком матері я навічно ввібрав у себе незбориме прагнення вчити, шанувати і поважати мою неперевершену красуню – материнську мову, дбати про її чистоту, культуру та ніжне ставлення до неї» – таким визначає своє творче кредо як палкий поборник чистоти і культури рідної української мови.
Іван АНДРУШКО
УКРАЇНІ
Україно моя! Рідна нене свята!
Від високих Карпат і до Чорного моря
Колосисті поля й тихі води Дніпра –
Тут народу мого усміхається доля.
Україно моя! Мого щастя весна!
Неба чистого синь і пшеничних просторів,
Тут Черемошу шум й тихоплинна Десна,
Вічний поклик душі і немеркнучі зорі.
Україно моя! В згадках все ожива:
І козацька любов до моєї країни,
Та Франкові навіки пророчі слова,
Що наш нарід загоїть струпи і руїни.
Україно моя! Мого серця струна,
Що бринить і співає про долю щасливу.
Це калина й верба, це Шевченка земля,
Щонайкращих пісень і дівчат, що на диво.
Україно моя! Твоя слава жива
У народів всесвітньому дружному колі.
Ти навіки порвала злі пута ярма,
Що віками в’язали нас в підлій недолі.
Україно моя! Хоч ще стогне земля
Під тяжким тягарем смертоносної зброї,
Та нарешті засвітить спокійна зоря,
І дружин, матерів не засмутять герої.
Україно моя! Тобі сяє зоря,
Що її засвітив Чорновіл для народу.
Ми до щастя йдемо, нас мета окриля…
Прапор кров’ю омитий в борні за свободу.
16.07.2016
МІЙ ЛАНЧИНЕ
Де гори Карпати піднялися в небо
І Прут швидкоплинний тече вдалину,
На рідних просторах розкинувся Ланчин,
Стряхнувши минулих віків сивину.
Мій край пам’ятає Хмельниччини славу,
Сміливих опришків походи нічні,
З нужди відпливали в далеку Оттаву,
Щоб вічно злягти у далекій землі.
У чорнім безправ’ї, у злиднях та в герці
Мої односельці зносили тягар…
Та прадіди мали надію у серці,
Що правду і волю освятить Владар.
Наш край боронили стрільці січовії
Від зайд знахабнілої вічно Москви…
Тут кров’ю вмивались герої надії,
Щоб смертю здолати сморід сатани.
О Ланчине гордий, згадай поіменно
Героїв УПА, що в борні полягли.
Хай слава про них оживає щоденно
І кличе із ворогом до боротьби.
До смілих звитяг у борні з супостатом
Натхненно зове всіх Юрко Шкрумеляк.
Хай кіборгів мужність живе в нас, як свято,
Щоб в край наш й дорогу забув кацап’як.
Я тут народився і тут мої предки,
Герої-повстанці зійдуть в небуття…
Та внуки готові тиснути в гашетки,
Щоб рідна Вкраїна без зайдів жила.
Вовік нам не треба поганців зі сходу.
В нас мудру державу збудує народ.
Віками боролись за правду й свободу,
Ми нація гідна всіх Божих чеснот.
Вклоняюсь батькам, славлю школу-святиню.
Я голову сиву схилю до землі.
Свою альма-матер, свою берегиню
У серці знесу й через тисячні дні.
Тож, Ланчине рідний, прийми мою мову:
Я син твій навічно, хоч де б я не жив.
Я в світ цей прийшов у зорю світанкову,
І Ланчин майбутнє моє освятив.
20.10.2015
ВІЧНИЙ БІЛЬ
Скинув з плечей тягар холодний,
Садок вдягнув біле вбрання,
Та вишня білим цвітом плаче:
Мами нема.
Тут кожне дерево веселе
І рястом вкрилася земля,
Та вишня віти опустила:
Мами нема.
Криниця сумно спочиває,
Над нею груша розцвіла,
Та садок сумом оповився:
Мами нема.
Сонце всім лагідно сміється,
І лине пісня солов’я,
А в серці туга вовком виє:
Мами нема.
Садок убрався в зелень, в квіти,
Весна всіх кличе до життя,
Та невесела дома хата:
Мами нема.
Подвір’я зароста травою,
Нічим уже не звеселя…
Берізка плаче за садочком:
Мами нема.
Син вже не їздить більш додому:
Його ніхто там не стріча…
Навіки туга серце крає:
Мами нема.
Весна дарує світу радість,
Квітує сад, росте маля -
Та плаче вишня білим цвітом:
Мами нема.
25.03.2015
НАША МОВА – НАШ СКАРБ
Споконвіків ми в себе дома,
Чужих земель не треба нам.
І рідну материнську мову
Я на поталу не віддам.
Ті москалі, що біля трону,
Вкраїнське слово гірке вам?
Та українську рідну мову
Я на зневагу не віддам.
Ми – українці і до скону
Відсіч дамо усім врагам.
Та солов`їну рідну мову
Я на наругу не віддам.
Я не володар безліч війська,
Та кину в вічі всім псарям:
«Я мову славного Шевченка
Зайдам на посміх не віддам!»
Нехай ківалови конають
В конвульсіях підлих забав,
Бо духом справжній українець
Своєї б мови не продав.
До мови нашого народу
Вам, блазні, навіть близько зась!
Бо ви безбатченки від роду,
В вас черва злоби завелась.
Ми – українці, а не зайди
І в себе дома живемо.
Якщо комусь в нас не до шмиги –
Ми не тримаємо його.
Ми будем мову боронити,
За рідний край й життя дамо.
Без мови рідної – не ЖИТИ:
Це наша гордість, честь, добро.
З давніх-давен ми в себе дома,
І не творіть нам в хаті зло.
Свою святиню – рідну мову
Манкуртам нищить не дамо!
21.03.2015
Версія для друку
428 переглядів
