Газета по-надвірнянськи
 

Героїзм і мужність крутянців навіки

25 січня 2019, 14:36 | Рубрика: Історія і сучасність Версія для друку Версія для друку 85 переглядів

Битва під Крутами 29 січня 1918 року поблизу селища Крути, на малій залізничній станції на відстані 130 кілометрів на північний схід від Києва тривала близько 5 годин і закінчилася поразкою українських загонів, які захищали підступи до Києва.

крути

Як така, битва не мала вирішального значення в перебігу військових дій, однак вона набула особливого значення у свідомості багатьох завдяки героїзму загону української молоді, які загинули біля Крут.

У IV Універсалі уряд УНР закликав до боротьби з більшовицькими військами, а 5 січня 1918-го на зборах студентів молодших курсів Київського університету св. Володимира і Українського народного університету ухвалено приступити до створення студентського куреня Січових Стрільців, до якого навіть вступили учні старших класів української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. Таким чином, вдалося скласти дві сотні, на чолі яких поставили студента Українського народного університету – старшину (сотника) Андрія Омельченка.

26 січня прийшло повідомлення від загону юнкерів Аверкія Гончаренко з-під Бахмача, що вони негайно потребують допомоги проти наступаючих загонів більшовиків. Переважна більшість студентів не мала ніякої військової підготовки – швидко сформовані дві сотні не мали достатньої амуніції і навіть погано озброєні. 29 січня 1918 р. загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крут. З тилу їх підтримував ще й бронепоїзд і гармата, які вели обстріл наступаючих більшовиків.

Наступаючі загони росіян почали обходити позиції обороняючих з лівого флангу, – настала небезпека оточення і юнкери зі студентами почали відхід в напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який їх чекав. У сум’ятті битви в полон потрапила розвідувальна рота (близько 30 чоловік), коли більшовики вже оволоділи Крутами. За свідченнями очевидців, над 27 полоненими спочатку знущалися, а потім їх розстріляли. Учень 7-го класу Пипський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна» і всі інші студенти підтримали спів. Вже у березні 1918-го після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва вирішили переховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі в Києві, про яких батьківське і патріотичне прощальне слово виголосив Президент УНР Михайло Грушевський, а Павло Тичина відгукнувся віршем «Пам`яті тридцяти». Героїзм і мужність крутянців надихають нинішніх воїнів-захисників на сході України у боротьбі з кремлівсько-московським агресором.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!