Газета по-надвірнянськи
 

90 років тому постала Організація Українських Націоналістів

1 лютого 2019, 12:55 | Рубрика: Історія і сучасність Версія для друку Версія для друку 110 переглядів

Із 28 січня по 3 лютого 1929 року у Відні 30 делегатів від чотирьох українських націоналістичних організацій – Українська військова організація (УВО), Група української національної молоді (ГУНМ), Союз української національної молоді (СУНМ) та Легія українських націоналістів (ЛУН), представники з різних куточків України, – провели установчий Конгрес Українських Націоналістів.

Конґрес_Українських_Націона

За час роботи Конгресу делегати в окремих комісіях (ідеологічній, соціально-економічній, військовій, політичній, культурно-освітній та організаційній) напрацювали положення до програмних документів ОУН. На пленарному засіданні 2 лютого 1929 р. ухвалено постанови Конгресу й устрій організації, а 3 лютого одноголосно полковника Євгена Коновальця обрали Головою проводу ОУН.

Історична роль і місія установчого Конгресу Українських Націоналістів на той час мала велике значення. З огляду на те, що після поразки визвольних змагань Української революції 1917-1921 років українці опинилися у складі різних держав із деспотичною формою правління, фізично знекровлені, морально розчаровані та зневірені, тож звідки було черпати віру і силу, де і в кого шукати підтримки?

За таких обставин цілком безперспективними стали б спроби провести кількох послів до Сейму чи писати петиції і протести Сталіну. Треба було ставити далекосяжну мету і в цю дуже складну пору нашої історії тягар пробудження сил української нації взяла на себе створена ОУН. Готуючи членство ОУН протягом довгих років замість оббивання порогів у приймальнях сильних світу цього, ОУН розпочала системну працю серед народу, роблячи головну ставку на молоде покоління.

Головним став принцип добору, вишколу, гартування світоглядного і характерного формування членства, а не звичайний набір для кількості! Структури Організації поставали у селах і містах Західної України, у країнах Європи й Америки, на Далекому Сході, а також за Збручем на окупованій більшовиками Україні. Для реалізації великої мети ОУН створила дисципліновану бойову силу нової якості. І це дало добрі плоди. Відкинувши безперспективні спроби об’єднання розсварених і дезорієнтованих, часто збанкрутілих політичних середовищ, ОУН взялася за формування та кристалізацію нової загальнонаціональної надпартійної сили. В основу світобачення ОУН заклали національний принцип, виходячи з якого найвищою цінністю визначено українську націю, а умовою збереження та розвитку нації – здобуття національної самостійної соборної Української держави. Саме ці засадничі принципи і сформували «ідеологічний хребет», який навіть за найтяжчих, здавалося б за безнадійних обставин, не давав ані знищити, ані зламати ОУН.

Крім колишніх учасників Української революції 1917-1921 років велику роль у створенні нового націоналістичного руху відіграла студентська молодь на Західній Україні та в різних осередках еміграції. У гострому протистоянні з ворожою таємною поліцією вони створювали перші осередки ОУН, основані на ідеях українського націоналізму, що відкидав орієнтацію на чужі сили та пропагував власний шлях до визволення, орієнтуючись на власні сили. Своїм молодечим запалом, підсилені поглядами націоналістичного ідеолога Дмитра Донцова студенти підсилили характер націоналістичного руху.

В утворенні ОУН брали участь представники усіх українських земель і тому ОУН стала витвором дійсно соборницьким, що об’єднала у своєму членстві українців, коли серед українського загалу домінувало переконання, що умови, в яких перебував український народ, не дозволяють проводити активну протиокупаційну діяльність і висунення самостійницьких гасел, а треба відкласти на якийсь майбутній, більш відповідний час. Концепцію орієнтації на власні сили вважали чимось романтичним та утопічним. Але вже через короткий час ОУН довела , що власне орієнтація на власні сили є виправданою поза всякими сподіваннями.

Зусилля, які ОУН доклала для піднесення громадсько-політичної активності народу, невдовзі дали свої плоди. Дуже вагомим у політичному вимірі стало проголошення Акта 30 червня 1941 року про відновлення української державності. Поза іншими аспектами цей Акт мав велике політичне значення тим, що поставив мету утворення Самостійної Соборної Української Держави на перше місце українських змагань. А негативна ворожа реакція нацистсько-німецького проводу до Акта 30 червня виявила справжні, колоніальні заміри нового загарбника і допомогла розвіяти ілюзії, що німецький похід нібито тільки проти червоної Москви.

Подібно, у розгарі збройної боротьби у 1944 році Провід ОУН утворив Українську Головну Визвольну Раду як реальний символ всенародного характеру тієї боротьби. У склад УГВР, як раніше у склад Державного Правління 1941 року, обрано ряд представників із-поза Організації Українських націоналістів для підтвердження того, що ОУН не змагає до монопартійної, авторитарної влади, а прагне залучення якнайширших кіл, зокрема, найкращих представників народу в життя держави. ОУН проявила себе свідомою того, що такий підхід має велике значення для широких кіл українського суспільства, які очікують утворення загального національного проводу, для консолідації української нації на шляху до здійснення її національного ідеалу.

Героїчна боротьба ОУН-УПА від 1942 до 1955 років вписала незрівняну сторінку в історію української нації і залишила глибокий слід у пам’яті народу та приклад для виховання майбутніх поколінь. Вагоме значення у процесі повалення московсько-комуністичної імперії мало те, що тисячі членів ОУН понесли з лав Організації Українських Націоналістів дух боротьби за свободу і людські права в усі закутини імперії, а, передусім, у сибірські концтабори, де поневірялись мільйони представників поневолених Москвою народів. У концтаборах члени ОУН і УПА, засуджені на 10-25-літні терміни ув`язнення, продовжували виховувати чергові покоління борців за волю України. Майже кожен ув’язнений учасник руху спротиву 1960-их і 1970-их років згадував, що національний світогляд поглибився у них у Сибіру й Мордовії під батьківським впливом оунівських наставників.

Сьогодні ми схиляємо голови перед пам`яттю членів ОУН, тих, котрі полягли геройською смертю, і тих, котрі, продовжуючи справу своїх побратимів, діяли впродовж свого життя. Організація Українських Націоналістів – це, насамперед, люди, які прикладом свого життя втілювали та продовжують втілювати її Ідеї. Це Провідники Євген Коновалець, Степан Бандера, Роман Шухевич, Ярослав Стецько, Степан Ленкавський. Це останній Крайовий провідник часів окупованої «радянської» України Зеновій Красівський. Це 96-літній Мирослав Симчич і 99-літній Степан Семенюк, які пройшли підпілля, брали участь у збройній боротьбі, десятиліттями каралися по тюрмах і засланнях.

Це в’язень нацистських концтаборів Омелян Коваль-«Дир», якого нещодавно провели на вічний спочинок. Це десятки тисяч борців і творців у лавах УПА, митців, трудівників на національній ниві, жертовних будівничих українського життя в Україні та за кордоном. Сьогодні це Герої Небесної Сотні та захисники України на фронті російсько-української війни.

ОУН – це боротьба і праця, яка не припинялась і не припиняється сьогодні. Боротьба і праця за поширення «сили, слави, багатства і простору Української Держави».

Василь АНДРЕЙЧУК,

депутат Надвірнянської

районної ради.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!