Здавна багато діточок мають добре виховання на українських народних і авторських казках. Дотепер чемні хлопчики й дівчатка засинають під читання мамою чи бабусею гарної казки.
Казка «Княжі дочки і сини» – це правдива розповідь про природні закони на Землі. Про те, як змінюються пори року – весна, літо, осінь, зима, як у гості до батька Князя-Року почергово приходять за порадою чотири дочки – Весна, Літо, Осінь і Зима, кожна з трьома своїми синами-місяцями, яких разом дванадцять – Січень, Лютий, Березень, Квітень, Травень, Червень, Липень, Серпень, Вересень, Жовтень, Листопад і Грудень.
Напевно, не всі діти й дорослі знають, що видатна українська дитяча письменниця й народна вчителька з Гуцульщини Марійка Підгірянка (1881-1963) також складала гарні казочки. У львівському часописі «Світ дитини» №9 за 1924 рік з’явилася казочка «Княжі дочки і сини». Згодом перевидавалась у різних колективних збірниках. І аж тепер, майже через сто літ, вперше цей невеличкий вартісний твір виходить окремою книжечкою, яку щиро проілюструвала сучасна художниця й педагог із Наддністрянського Покуття, член Спілки майстрів народного мистецтва України Галина Теремко.
Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,
завідувач Музею Марійки Підгірянки у
с. Білі Ослави на Івано-Франківщині.
Княжі дочки і сини
Казка
Був один князь і мав чотири дочки. Тих дочок повіддавав заміж. Та навкучилось йому самому, і він покликав до себе одну дочку в гостину. Дочка прийшла і привела з собою трьох синів. Красні були, молоденькі й веселі. Та які робітні! Перший ходив по полях і нивах, здіймав з них білі покривала і застеляв килимами з зеленого шовку, а як закінчив, покликав свого брата і питається у нього: «Чи красно своєму дідові прибрав землю?». Братчик сказав, що красно і що він йому допоможе, щоб ще краще було. І розкинув по зелених килимах квіти білі, сині, жовті. До дерев пришив листочки, щоби вітерець мав з ким розмовляти і бавитися. А коли було все готове, покликав третього брата і питається: «Як тобі подобається моя робота?». Брат відповів: «Подобається дуже, але як я ще своїх рук доложу, то буде краще». І взявся до роботи. Сонечко з кожним днем скоріше виходило й пізніше заходило за ліс, щоби старший хлопчик мав більше часу до роботи. А він прибрав землю ще краще, як його два брати. Поробив зелені килими буйнішими та й густіше засіяв їх квітами черешні, вишні, яблуні і груші, засипав пахучим квітом.
Все цвіло, зеленіло, все раділо в той час, як у гостину до князя прийшла найменша дочка зі своїми трьома синами. Але настала пора, що дочці треба було йти додому. Тоді сказав князь: «Дякую тобі, дочко, що прийшла до мене і розвеселила моє князівство. Дякую і вам, хлопчики, за вашу працю. Ідіть тепер додому, та покличте мені другу дочку, нехай прийде до мене у гостину з своїми дітьми».
Прийшла друга дочка і привела з собою теж трьох синів. Ті вже були старші від синів першої дочки, але також веселі і робітні. Робота аж горіла в їхніх руках і цілий довгий день вони не спочивали. Принесли з собою багато фарб і всюди фарбували. Червоною помалювали черешні в садах, ягоди і малину в лісах та налили їх солодким соком. А коли з тим готові були, то золотою фарбою потягнули пшеницю, жито, ячмінь і овес на полях. Радість була велика у князівстві. Робота була і дорослим, і малим. Діти зривали червоні ягідки, а старші жали збіжжя, звозили до стодоли і тішилися, що хліб красний.
Та й тій донці прийшов час йти додому. І їй красно подякував князь, що відвідала його. Та й велів сказати третій дочці, аби прийшла у гостину.
Прийшла третя дочка. І вона мала трьох синів. Ті вже були і старші, і не такі жваві, зате дуже добрі ґазди.
Ходили по стернях, орали, засівали зерно, ломили кукурудзу, викопували картоплю. В садах обвивали сливки синім оксамитом, а яблука – червоним шовком, і трясли їх додолу. А найстарший з цих розмальовував листя на деревах золотими і червоними фарбами, і застеляв ними дорогу, якою усі мали вертатися додому, як уже їм час прийшов.
Як відходили, сказав їм князь: «Дякую вам щиро, що ви свою роботу добре зробили, що в моїм князівстві все в порядку, що стодоли, і поди, і пивниці повні хліба й паші. Тепер покличте найстаршу мою дочку з синами. Нехай принесуть вони білі м’які перини, щоби прикрити земленьку, бо вона вже змучилася і хоче спати».
Прийшла четверта дочка з трьома синами. Куди вони йшли, сіяли білий м’який пух перед себе, будували ледові мости на ріках і потоках, та й застеляли землю білим ряднами. А земля спала тихо-тихо під білим покривалом.
Замовкли пташки у садах, стихли співи пастухів на пасовищах, лиш розлягався дзвінкий сміх дітей, що саночками спускалися з гори або ковзалися по ледових мостах.
Сонечко щораз скоріше лягало спати і щораз пізніше вставало, зате місяць довго-довго світив і зірки блищали так ясно, якби хто золотих клинців густо набив на небі. Та минула пора гостини найстаршої дочки і князь сказав: «Земля моя вже відпочила і скоро пробудиться зі сну. Дякую тобі і твоїм синам, що ви постелили її білу постіль, що добре відпочила вона по великих трудах. Тепер час наймолодшій дочці знову прийти до мене у гостину. Так будете приходити до мене завжди одна по одній, щоб мені старому не вскучилося».
І приходять щоразу чотири князеві дочки, кожна з трьома синами на нашу землю.
Чи знаєте, як називаються князеві дочки і їх сини?