Газета по-надвірнянськи
 

До 55-ліття Романа БЕНЮКА

1 березня 2019, 13:15 | Рубрика: Свята, Творчість Версія для друку Версія для друку 80 переглядів

Бенюк

Багатолітній літстудієць (прецінь гумориста!), учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, голова райорганізації «Спілка Чорнобиль», корінний битківчанин-горянин, котрий уже декілька літ облюбував і не попускається землі й духу надвірнянського.

***

У президенти я не хочу – в підошву виборів гвіздок вколочу

Агітацію проводив кум десь пополудні:

Якщо стану президентом – будуть свята в будні.

Чи Вам, куме, пороблено, чи нечиста сила?

Ні, кумасю, то гадалка мені ворожила.

Віщувала все, що було і майбутню карму

І від нині життя нове і усе задармо.

Правда, двісті гривень в руку довелось віддати,

Але клялась, що для мене – то остання трата.

Та самі погляньте: онде зібрання охочих,

У колясочці циганка і всім щось пророчить.

Ненароком інвалідка ноги оголила,

А там тапки з підігрівом з шкіри крокодила.

Пригадалася білявка, коса у віночок.

Страдниця, немов Тереза, Майдан і візочок,

І те кубло, що до влади рвалося у холод,

Що принесло Україні геноцид і голод.

Оцінивши обстановку сьогодні в Країні,

Як йдуть тролі в президенти, а кругом руїни!?

Тицьнув в руку сотню гривень і наказав: – Бабо!

Ворожи, щоб я став в кума начальником штабу.

 

Недопрошили

Лікували чолов’ягу від алкоголізму:

Зранку чарка, в обід кварта, ввечері на клізму.

Що цікаво – не насильно, а по добрій волі

Жінки, дітей, тещі, тестя, пса, кота і молі.

Більше місяця минуло цього лікування.

На оферту: – Може вип’єш? Відповідь –

мовчання,

Бо аж тіпає від згадки скільки в нього влили,

А ще більше – під гіпнозом в плечі щось

зашили.

Ось сидить ґазда статечно на весіллі друга,

П’є помалу із фужера «Газовану з Буга».

Жіночки пісень щебечуть вже майже

півшихти,

Уже й вечір, а в утробі бідняги ні крихти.

Поруч хтось із юних хлопців, покуривши

травку,

Сіпнув скритно півлітрівку і сховав під лавку…

За якийсь час ґазду з маршем

вантажили в тачку: –

Орган той, що звик до клізми, висмоктав

заначку.

 

Проси уміло

Сів за кермо автомашини,

Почув, шипить повітря з шини…

Халепа, ну його до біса.

На лихо і запаска лиса.

І тільки хвилю якусь думав,

Згадав, піду позичу в кума.

Прийшов. Кума мотала нитку.

– Привіт, де кум? – На заробітку.

Тоді попрошу делікатно: –

Постався, кумо, адекватно,

Горю, спішу, а дірка в гумі…

Може даси? – без згоди кума.

– Які проблеми, милий куме,

Ну звісно дам, ти лиш подумай…

Хіба шкода, хто скаже куму?..

Бери донесхочу – без гуми.

 

Курорт для похудання

Відпустка в мене, дні веселі,

Літо бабине – щодня.

Намір мав до Буковелю –

В Трускавець подався я.

І нехай я не на морі…

Та зате «Нафтусю» п’ю.

Дискотека, ясні зорі,

Тайно у Марусі сплю.

Тут масаж, гарячі ванни,

Щоб підозри не було,

Згодом перейшов до Ганни,

Бо паленим запекло.

А потім були дівчата,

Імена я не питав,

Ще дієта, VIP палата.

Кілограмами худав.

Хтось по вайберу дружині

Розпорядок мій просік.

Подзвонила: – Їду нині…

Я скоріш з курорту втік.

І коли з’явився вдома,

Несподівано, мов гість ,

Подарунок хутропрому,

Жінці швидко згладив злість.

Тепер каже всім: – Ні грама,

Милий в гречку не скакав.

В Трускавці така програма,

Щоб клієнт хутчіш худав.

 

Курорт без розваг

Пив «Софію», пив «Марусю»,

Біг на процедури.

По обіді пив «Нафтусю»

І різні мікстури.

І так день у день – декаду.

Курортні пороги.

Ледь встигав давати раду,

Аж гуділи ноги.

Далі: одну чверть відпустки

Провів у «Бюветі».

Другу, час розваг, звів впустку –

Сидів в туалеті.

 

Прозріння

(фентезі)

Вдивляюсь в темінь, в глибину небес незвіданої ночі.

Не бачу там нічого, чорнота заполонила простір.

Шукаю загадковість у світах, примружуючи очі.

Страх сліпоти гасає з вірою натрапити на острів.

Лечу в неясність без надії вороття в прожите вчора.

Шкодую? Ні. Обманюю себе? Неправда. Звісно, каюсь.

Кортить все заново, хай пафосно, аби лиш без докору.

Хіхікає свідомість: з глузду ти не з’їхав, сподіваюсь.

Замовкни і перепочинь, дай крила мрії кольоровій,

На чорнім полі зла нехай зросте сумління стиглий колос.

Людське життя коротке і складне на цій землі чудовій.

На чому суперечка беззмістовна, тьми полинув голос.

Поглянь, ось хмари розступились, все на місці місяць, зорі.

Депресія душі відвідала на мить краї нірвани.

Пусте. Пливи. Не бійся, що потонеш у безмежнім морі,

Лети на острів, що ховається за сходом сонця спозарана.

 

Сон юності

Не відав, що несу тебе шляхом до бескиду розлуки.

Ти, прихиливши голову до серця, обіймала шию.

Розпитувала сяянням очей чи заніміли руки,

Чи втримаю кохання на вітру, чи від дощу накрию?..

Не йшов, не біг – летів наосліп, цілував пахучі губи…

Ти душу розпікала в посмішці сором’язній навзаєм.

Удвох, здавалося, повернемо все-все, і мідні труби,

І світ, безмежний для закоханих, що був і буде раєм.

Не було ні дощу, ні буревіїв, ми були єдині,

І я на радощах до тебе простягнув амурні свічі,

На мить лиш випустив, о Боже, що накоїв, каюсь нині.

Розтанув сон із юності, кохання сон не сниться двічі.

 

Подуй, вітре, з України

Поблякло сонце за жовто-блакитним стягом,

Доносив вітер в гавань запах їдкого смогу.

В туманне майбутнє нескореним «Варягом»

Відпливає банда у незворотну дорогу.

Минулася ілюзорна доба піджаків

З тризубом на закоті, свастика на ланцюзі…

Червоносерці з зачісками під їжаків,

Олігархи, непотріб на урядовій стезі.

Переповнені трюми награбованим крамом,

Щонайменше в століття для прожитку і збуту,

Курсом в Європу, насправді десь у Панаму,

Не модно, не варт в Межигір’я, Татарів, Гуту.

Під звуки «слов’янки», русофобського гарту –

Змий, Україно, бруд! Наливай вина по вінця.

Сім футів під кілем, пливи, плескати варто –

Врешті, може, Тебе покинуть, лже-українці.

 

Топчуть чоботи кирзові

Аріадни волошкові

Серед жита – радість літа.

Коливає вітер в полі

Хлібом в колосках налитих.

Плекані руками з криці

Під блакиттю сонця спраги

Тризубчаті блискавиці

По землі услали стяги.

Але чоботи кирзові

Затоптали пшениченьку,

Від Луганська до Азова

Роздирають рідну неньку.

Жнива з вирвами, тумани,

Сльози, піт, кривава річка,

Батько, син, смертельні рани…

Вдома плач і світить свічка.

Спересердя стисши зуби,

«За полеглі душі – Слава!

«Отче наш», шепочуть губи,

Дай нам хліб і мир Державі

Великодній і насущний

Повсякдень у всяк родину,

Боже, в царстві невмирущім

Бережи нас і Країну».

 

 

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!