Так боровся «Грім»

- Провідник ОУН Карпатського краю

Неспокійне і бурхливе 21-е сторіччя, стан війни, в якому опинилася Україна після російської агресії, захоплення Криму і частини Донбасу, реалії інформаційної війни змушують шукати у нашій багатовіковій історії визвольних змагань постаті, котрі нинішній українській молоді стали б взірцем для наслідування.

Саме такою є постать Миколи Твердохліба – псевдо «Грім», який усе своє свідоме життя присвятив боротьбі за національне визволення України і героїчно за неї загинув. Протягом багатьох десятиліть існування СРСР його ім’я офіційна радянська пропаганда ототожнювала висловами типу «прислужник німецького фашизму», «український буржуазний націоналіст», «кат і вбивця невинних радянських людей» тощо. Але незважаючи на всі заборони, його ім’я не стерлося з пам’яті народу, зокрема, Братство ОУН-УПА Карпатського краю названо на честь «Грома».

Народився Микола Твердохліб у листопаді 1911-го у селі Петрилів Тлумацького району Івано-Франківської області в заможній родині Дмитра та Ганни Твердохлібів. Батьки дали йому добру освіту: після закінчення місцевої школи продовжив навчання у Станіславівській гімназії, а згодом – у Торгівельній школі. Під час навчання у 1936-му став членом ОУН та залучався до підпільної роботи.

Військовий досвід Микола здобув у Війську Польському, де вчився у школі підхорунжих у 1936-1938 роках. Повернувшись додому, відкрив крамницю господарських товарів у Станіславові, яка стала конспіративним місцем зустрічі зв’язкових і координаційним центром господарського забезпечення осередків ОУН. Із 1938-го і до осені 1939-го виконував функції провідника Станіславівської міської ОУН (за іншими даними – провідника Станіславівського повітового проводу ОУН).

Після вибуху німецько-польської війни, на початку вересня 1939-го, Миколу Твердохліба заарештувала польська поліція під приводом нелояльності до Польської держави. У другій половині вересня з приходом «червоних визволителів» звільнений з ув’язнення. Щоб уникнути загрози чергового арешту, уже радянськими каральними органами, перейшов на нелегальне становище. Наприкінці осені 1939-го нелегально перетнув радянсько-німецький кордон і опинився на території Генеральної Губернії. Пройшов вишкіл на військових курсах для членів ОУН у Кракові, організованими Проводом ОУН, скерований на працю у Холмщину. Навчався у розвідшколі Абверу у м. Криниця (армійська розвідка та контррозвідка Німеччини).

На початку німецько-радянської війни, влітку 1941-го, Твердохліб повернувся на Батьківщину. Найбільш вірогідно, що в Україну він потрапив у складі однієї з Похідних груп ОУН або ж як вояк одного з батальйонів Дружин українських націоналістів (ДУН). Одружився із Ольгою Герасимович та проживав у Станіславові. Офіційно працював завідувачем складу Станіславівського окружного Союзу кооперативів. Одночасно на вул. Липовій (тепер –Шевченка) відкрив крамницю дитячих іграшок, яка фактично стала конспіративною і використовували її для зустрічей та передачі кореспонденції підпільниками ОУН.

Наприкінці 1942 – на початку 1943 років за наказом Проводу ОУН Микола відбув у складі однієї з груп галичан на Волинь, де формували перші загони УПА для захисту місцевих українських жителів від польських банд та каральних загонів нацистів. У квітні 1943-го, будучи командиром одного із загонів УПА, взяв участь у нападі на німецький гарнізон у містечку Горохів на Волині. Тоді визволили в’язнів із місцевої тюрми, повстанцям дісталася значна кількість продовольства й амуніції. Отримавши важке поранення, по лінії зв’язку ОУН повернувся у Галичину на лікування і відпочинок.

Восени 1943-го Микола Твердохліб, як член Станіславівського обласного проводу ОУН «Грім», залучений до організації та вишколу перших відділів УПА на теренах Станіславівщини.

Наприкінці лютого – на початку березня 1944-го скерований Крайовим Військовим Штабом (КВШ) УПА-Захід до новоорганізованої Старшинської школи УПА «Олені – 1» у Карпатах на посаду інструктора-вишкільника, командира підстаршинської сотні. «Старшинська школа складалася з трьох сотень: дві перші сотні («Чмелика» і «Коника») становили старшинську школу, третя («Грома») – підстаршинську», – згадував Степан Фрасуляк-«Хмель» у книзі «Ремесло повстанця».

У липні 1944-го «Грома» призначили командиром ВО «Говерля» і присвоїли звання «хорунжого»: він змінив на цьому посту поручника «Гуцула»-Івана Бутковського, який після важкого поранення не міг повноцінно виконувати обов’язки і відійшов закордон на лікування. Саме із приходом «Грома» пов’язаний новий етап розбудови округи впродовж літа-осені 1944-го. Новопризначений командир провів цілісну реорганізацію округи. На її території, яка охоплювала межі Станіславівської області ОУН, почали функціонувати три повноцінні Групи УПА разом із Військовими Штабами: «Гуцульщина» (ком. «Козак»), «Чорний Ліс» («Різун»), «Магура» («Хмель»). Водночас відбувалося і вдосконалення тактики повстанської боротьби. Надалі сили ВО «Говерля» стали найчисельнішими у складі всієї УПА і налічували 36 бойових сотень та 5,5 тисячі вишколених вояків.

Місце загибелі Миколи Твердохліба – бункер на горі Березовачка

Зі зміною окупанта й відновленням радянської влади у Галичині змінився адміністративно-територіальний устрій. У зв’язку з цим прийнято рішення про реорганізацію організаційно-територіального устрою ОУН на Західних Українських Землях (ЗУЗ), що, у свою чергу, призвело до змін в організаційній структурі УПА-Захід. Основна мета реорганізації – спрощення структури та пристосування її до радянських адміністративно-територіальних одиниць.

Рішення щодо реорганізації Краю ЗУЗ прийняв Провід ОУН, ймовірно, у листопаді 1944-го. У результаті відбулися зміни у поділах Країв і Областей ОУН. Зокрема, передбачалася ліквідація Областей ОУН. У результаті, на базі ЗУЗ створено три Краї ОУН: Карпатський (об’єднував Станіславську, Закарпатську, Чернівецьку і Дрогобицьку області), Львівський і Подільський. Відповідно до реорганізації адміністративно-територіального устрою ОУН провели військово-територіальний поділ УПА. Замість шести ВО, які існували у складі УПА-Захід, утворені три ВО, які співвідносилися із новоутвореними Краями ОУН. Вступ Червоної Армії у Західну Україну, зокрема, на терени краю докорінно змінив ситуацію, тому доводилося весь час рейдувати.

Після бою під Богрівкою 27 липня 1944-го «Грім» із сотнею «Іскри» вирушив у напрямку Зеленої та Рафайлової (Бистриця), адже йшло формування нових сотень. Після бою на Малиновиці у серпні 1944-го із сотнею «Спартана» подався на Коломийщину. У жовтні 1944-го у районі Чорного Лісу Микола Твердохліб із сотенними провів відправу (нараду), на якій з’ясували політичну ситуацію, визначили методи боротьби з новим ворогом і проблеми, пов`язані із зимою та організацією куренів. Грудень 1944 – січень 1945 рр. – «Грім» перебував у 21-му тактичному відтинку «Гуцульщина» у районі Березовів-Космач, де святкували Різдвяні свята. Пізніше із сотнею «Стріла» «Хмари» (Петро Мельник) перейшов у Чорний Ліс, де активно формувалися курені. Лише у Станіславівській окрузі їх сформовано п’ять. Із весни до восени 1945-го – рейди сотень і куренів УПА, у тому числі за кордон. Курінь «Прута» Павла Вацика із с. Заріччя чисельністю 360 чоловіків вирушив у Закерзоння і Словаччину 10 травня.

За вміле командування відділами ВО «Говерля» у боях за повстанську столицю Космач у січні 1945-го хорунжого «Грома» відзначено КВШ УПА-Захід Бронзовим Хрестом бойової заслуги з дня 14 січня 1945 р., а наказом ГВШ УПА ч. 2/45 від 27 квітня 1945 р. присвоєно звання сотника УПА із 15 квітня 1945 р.

22 жовтня 1945-го біля с. Сукіль Болехівського р-ну на конференції провідних керівників Карпатського краю ОУН командир Групи «Говерля» у доповіді зазначив, що на Станіславівщині діяли 33 сотні УПА. Перед приходом частин Червоної Армії (літо 1944-го) функціонували тільки вісім сотень УПА і один курінь «Скажені» В. Андрусяка-«Різуна» у складі трьох сотень, який рейдував на теренах Дрогобицької області. Враховуючи середню чисельність відділів зі 100-120 осіб, загальний бойовий склад «Говерлі» становив 3-4 тисячі вояків. Водночас, характеризуючи стан відділів УПА, «Грім» стверджував, що найпотужніші бойові відділи УПА діяли на відтинку Чорного Лісу. При цьому він підкреслив, що не всі стрільці в УПА виявилися морально стійкими. Тому згідно з наказом Командира УПА-Захід Василя Сидора-«Шелеста» до 20 липня 1945-го в УПА-Захід провели «чистку» як рядового, так і старшинського (офіцерського) особового складу відділів. В УПА мали залишитися лише боєздатні, морально стійкі вояки, добровольці. Наймаштабнішою стала чистка у ТВ 21 «Гуцульщина», тоді, як у ТВ 23 «Маґура» відрахували лише близько 25% стрільців. У результаті «чистки» і чергової реорганізації відділи УПА-Захід нараховували від 80 до 100 стрільців.

Нові завдання і зміну обстановки викликали закінчення Другої світової війни і підготовка до проведення так званих виборів до Верховної Ради СРСР 10 лютого 1946-го. Цьому питанню присвятили відправу, яка відбулася у с. Глибівка 19-22 грудня, на яку прибули командир 4-ї ВО «Говерля» «Грім», окружний провідник Станіславівської округи «Всеволод», командир 22-ї ТВ «Чорний Ліс» «Різун», організаційний референт Карпатського крайового проводу «Федір»-Зіновій Тершаковець, він же «Русич», «Чагрів», «Лисий», «Ф-33». Обговорили питання про взаємодію УПА і теренової сітки щодо виборів до Верховної Ради СРСР і дії щодо цього повстанських відділів та підпілля. «Грім» умів визначати перспективних й ініціативних командирів, котрих призначав на вищі посади. Із 1 січня 1946-го новим командиром Коломийського відтинку призначено Петра Мельника-«Хмару».

Новий етап збройного протистояння українських повстанців розгорнувся із відчутною силою взимку 1945-1946 рр., відомий в історії як «Зимова» або «Велика блокада». 10 січня у міста і села Західної України влада спрямувала значні військові сили. Наприклад, у Станіславській області лише командування Прикарпатського військового округу виставило 342 гарнізони, від військ НКВС – 105 гарнізонів. Незважаючи на маштабність військової операції, яка мала на меті згідно із вказівками тодішнього першого секретаря ЦК КП(Б)У Микити Хрущова ліквідувати УПА і націоналістичне підпілля до 1 лютого 1946-го, не вдалося це зробити. Добре знаючи місцевість та оперуючи малими групами і щоразу змінюючи тактику відповідно до обстановки, відділи і боївки УПА під командуванням «Грома» продовжували тримати у напрузі місцеву владу, перешкоджаючи реалізації комуністично-совітських задумів. Повстанці використовували нові форми боротьби. Зокрема, їх акції поділялися на пропагандивні, диверсійні і бойові. Приміром, стосовно пропагандивних, тільки на Долинщині з грудня 1945-го по лютий 1946-го розповсюдили 14700 гасел.

Про те, що саме «Грім» становив серйозну небезпеку для органів радянської влади, як талановитий керівник і організатор повстанських відділів на Станіславівщині, свідчить той факт, що ще у лютому 1947-го тодішній перший секретар Станіславського обкому КП(Б)У М. Слонь доповідав у Київ Хрущову, «что нами у результате проведения войсково-чекистcкой операцыи унижточен крупний оуновський руководитель, сын кулака из села Петрилов Тлумачского района Николай Твердохлиб, он же «Гром», руковидитель так называемого «Карпатского краевого провода». А невловимий керівник зі своїми повстанцями більше як 7 років ще продовжував боротьбу проти окупантів.

Наказом ГВШ УПА Ч. 1/46 від 15.02.1946 р. Миколу Твердохліба підвищено у званні до рангу майора УПА з днем 22.1.1946 р. У липні 1946-го, у зв’язку з призначенням Зіновія Тершаковця-«Федора» провідником Львівського крайового проводу ОУН, новим організаційним референтом Карпатського крайового проводу ОУН призначили «Грома», який перебував на цьому посту аж до червня 1949-го – моменту його призначення крайовим референтом СБ.

Фактично з цього часу, тобто з літа 1946 р., відбувалася зміна тактики повстанської боротьби. Почався поступовий перехід від партизанських форм до боротьби в умовах збройного підпілля відповідно до місцевих обставин та крайньої необхідності. Насамперед, у поповненні кадрами мережі ОУН, що зазнала великих втрат під час «Великої блокади», у деяких районах особовий склад відділів УПА демобілізували.

Микола Твердохліб ніколи не зимував у когось із провідників, за винятком зими 1946-1947 рр., коли перебував у референта СБ Тлумацького надрайонного проводу «Шаха»-Юрія Дмитровича Янишина («Дрозд», «Ромб», «А-Р», «Р-61», референт СБ Тлумацького надрайонного проводу ОУН у 1944-1946 рр., референт СБ Станіславського окружного проводу весна 1947-1948 рр., субреферент Карпатського крайового проводу ОУН з березня по вересень 1949-го, загинув у сутичці з військово-чекістською групою на схилі гори Ріпна Солотвинського району, поручник СБ). Згідно із донесенням агента «Крука» органам НКВС, коли він зимував у «Шаха», то 73 дні сам перебував у бункері, інші повстанці його покинули, бо не вистачало продуктів харчування.

Підготовку до зими проводили ще задовго до її приходу і то далеко у горах, віддаючи перевагу бункерам. Микола Твердохліб ніколи не зимував у тому бункері, де вже раніше перебував, щоразу – в іншому. Продукти харчування на зиму починали заготовляти наприкінці травня, як правило, цим займалися підпільники з тієї території, де знаходився новий бункер. Харчі доставляли в умовне місце у горах, а звідти у бункер – повстанці «Грома». Цією заготівлею й іншими організаційними питаннями найбільше займався надрайонний референт СБ Надвірнянщини «Довбуш»-Лука Гринішак, крім нього ще допомагали «Шах», «Готур», «Діброва», «Дунай». Повстанці з полонин приносили овече молоко, власноруч робили бринзу і складали у бочки. Перезимувавши зиму, провідник «Грім» зі своєю охороною рейдував гірськими теренам, інколи заходив у рівнинні райони, бував у «Довбуша», «Шаха», «Готура». Він наскільки виявився обережним, що навіть, здавалося б, у таких дріб’язкових питаннях, як заготівля дров, то вони мали бути лише букові, сухі, дрібні, не рубати сокирою, ломити об коліно або ногою до землі.

Після загибелі Ярослава Мельника-«Роберта» протягом весни-літа 1947-го Микола Твердохліб-«Грім» тимчасово виконував обов’язки Провідника Карпатського крайового проводу ОУН. Уже сам факт призначення «Грома» на такий відповідальний пост засвідчує високий рівень довіри до нього з боку Проводу ОУН і його неабиякі організаторські здібності.

З метою поповнення кадрами мережі ОУН, що зазнала значних втрат в умовах важкої зими 1946-1947 рр., особливо серед керівних кадрів різних рівнів, «Грім» влітку 1947-го провів остаточну демобілізацію відділів 22 ТВ «Чорний Ліс» та 23 ТВ «Маґура». На початку 1948-го функціонували три відділи у 21 ТВ «Туцульщина» та п’ять – у 24 ТВ «Маківка», чисельність кожного з яких у середньому коливалася у межах 35-55 осіб. Згідно з Інструкцією Проводу ОУН від червня 1947-го відділи УПА демобілізували, а особовий склад відділів скерували у референтури СБ і пропаганди теренової мережі ОУН.

Наприкінці серпня 1948-го «Грім» прийшов на місце постою референта СБ Станіславівського окружного проводу «Шаха». Коли «Грім» зайшов у колибу зі словами «Друже «Шах», бійтеся Бога, до вас у табір така стежка, що сліпий може прийти. Побачите, за таких стежок можете мати непроханих гостей». Повстанцям довелося ретельно замаскувати стежку. «Грім» привчив повстанців і сам це сповідував, коли хотів курити, то лягав і накривався плащ-палаткою, вночі суворо забороняв розводити вогонь, навіть сірник, який не згорів, втикати у землю. Коли вони перебували у горах або у лісі, то повстанці йшли від нього у протилежний бік кілометрів 10-15. При цьому любив повторювати «Більше поту – менше крові».

Соратниця “Грома” Анна Попович-”Ружа”

Дещо пізніше, у 1948-1949 роках, розформували останні відділи УПА на теренах Дрогобиччини та Коломийщини. Згідно з наказом ГВШ УПА 4.2/49 від 2 вересня 1949 року припинили свою діяльність усі відділи і штаби УПА в 24 ТВ «Маківка» і 21 ТВ «Туцульщина», відповідно. З того моменту основною формою боротьби стало збройне підпілля, яке діяло в умовах найсуворішої конспірації, а бойовими одиницями – збройні боївки.

На нараді керівного складу Карпатського крайового проводу ОУН у червні 1949-го, яку проводив Петро Федун-«Север», відбулися кадрові переміщення, зумовлені втратами керівних кадрів (Володимира Лівого-«Йордана», Василя Сидора-«Шелеста», Богдана Яцківа-«Софрона»). Миколу Твердохліба-«Грома» перевели на посаду референта СБ Карпатського крайового проводу ОУН, яку обіймав до травня 1954-го.

Протягом осені 1951 – весни 1952 рр. у результаті проведення військово-чекістських операцій під кодовими назвами «Переправа», «Перехват» і «Розгром» заарештували або фізично знищили керівників майже всього Карпатського крайового Проводу, окружних і надрайонних проводів ОУН. Після цього Провід Карпатського краю ОУН уже не відновлювався – ні «зверху», ні «знизу» – зусиллями місцевих підпільників, які залишились ще живими. І тільки єдиний «невловимий» референт – Микола Твердохліб-«Грім» попри все продовжував й надалі діяти на теренах Карпатського краю.

Після ліквідації у грудні 1951-го Ярослава Косарчина-«Байрака», а в лютому 1952 р. Михайла Дяченка-«Гомона» із керівних кадрів Карпатського крайового проводу ОУН залишився тільки референт СБ Микола Твердохліб-«Грім». Він продовжував організаційну роботу і водночас виконував обов’язки Провідника ОУН Карпатського краю. «Грім», «Музика», «Петро», «Північ», «ОР-4», «24», «311», «40Г», «090» – такі його повстанські псевда – був останнім керівником підпілля ОУН Карпатського краю та одним із останніх провідників такого рівня взагалі.

Радянські каральні органи довгий час полювали за «Громом», володіючи інформацією про можливі місця його перебування. Зокрема, УМДБ Станіславської області стало відомо, що провідник і його охорона переховувалися у гірсько-лісистій місцевості у районі г. Сивуля на стику тодішніх Солотвинського, Надвірнянського та Перегінського районів Станіславської області і Рахівської округи Закарпатської області. Вони припускали, що він міг з’являтися на території Надвірнянського району в околицях хутора Максимець, де мав старі зв’язки. Також мали відомості, що переховувався разом із своєю дружиною Ольгою Герасимович. Дійсно, зими 1949-1950, 1950-1951 років перебував на терені Надвірнянського району, зокрема, у бункері біля гори Синячка.

Для розшуку і ліквідації Миколи Твердохліба створили спеціальну оперативно-чекістську групу у складі заступника начальника відділення 2-Н УМДБ капітана Дадаєва, заступника начальника Калуського РВ МДБ майора Коньякова, заступника начальника Солотвинського РВ МДБ ст. лейтенанта Торошина та оперуповноваженого відділу 2-Н УМДБ лейтенанта Порубая. Ця оперативна група в основному дислокувалася у Солотвинському районі Станіславської області.

12 травня 1954 р. у результаті агентурних заходів із залученням спецагентів УКДБ у с. Лоєва Надвірнянського р-ну чекісти захопили керівника Надвірнянського надрайонного проводу ОУН «Довбуша»-Луку Гринішака. Він затягував час до 15 травня, маючи домовленість із «Громом» ще перед походом у терен, що на той вказаний час і день командир мав покинути бункер. Тому «Довбуш» дав покази про місце переховування провідника Карпатського крайового проводу ОУН «Грома», вважаючи, що там нікого не повинно бути. Для перевірки свідчень створили групу із 5 оперативних працівників і 5 спеціальних агентів УКДБ, яка діяла відповідно до затвердженого плану. За участі «Довбуша» на світанку 17 травня 1954-го у важкопрохідній місцевості на вершині г. Березовачка біля с. Максимець Надвірнянського району опергрупа знайшла й оточила бункер, в якому ще залишалися Микола Твердохліб, Ольга Герасимович і секретар-друкарка «Довбуша» «Ружа»-Анна Попович.

«Грім» готовий був вести переговори з начальником НКВС області полковником Костенком. Оскільки той перебував у відрядженні у Києві, то прибув на Березовачку у другій половині дня. Після довготривалих переговорів повстанець пропозицію здатися відкинув, а щоб не потрапити в руки ворога – разом з дружиною застрелилися. 17 травня 2004-го колишній повстанець Василь Момот-«Невмирущий» показував копію документа СБУ авторові цих рядків і багатьом присутнім, серед яких і Анна Попович, де значилося, що «Грома» вилікували і пропонували співпрацю, на яку він не погодився. Його розстріляли у вересні 1956-го у Києві. На що Анна Попович сказала: «Чудеса можуть бути»…

Із ліквідацією Провідника «Грома» організоване підпілля на теренах Карпатського краю ОУН фактично перестало існувати.

Іван КМЕТЮК,

заступник голови районної організації

Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса.