Газета по-надвірнянськи
 

Вірив в Українську Державність

17 травня 2019, 12:26 | Рубрика: Нація Версія для друку Версія для друку 24 переглядів

22 травня – 140 років із дня народження головного отамана військ Української Народної Республіки, лідера Директорії УНР Симона Петлюри

Народився Симон Васильович Петлюра у 1879 році у передмісті Полтави. Щуплий, сутулуватий юнак із русявим чубом, ясними, променистими очима, був третьою дитиною у сім’ї. Петлюра змінив своє ім’я Семен, дане при народженні, на Симон – на честь видатного революціонера Сімона Болівара.

петлюра

У 13-річному віці він розпочав навчання у церковно-парафіяльній школі. Закінчивши її, вступив у 1895-му до Полтавської духовної семінарії. У 1898 р. стає членом української громади, організованої молоддю семінарії та інших освітніх закладів.

У 1900 році доля його звела з харківським адвокатом, ідеологом українського націоналізму Миколою Міхновським. Під враженням його виступу, на організованому Петлюрою в Полтаві відзначенні річниці Тараса Шевченка, вступив до лав Революційної української партії (РУП). Відтоді ідея державної самостійності України надихала Симона Петлюру все подальше життя.

У 1901-му за революційні настрої Петлюру і кількох його друзів виключили із семінарії. Петлюра переїхав до Львова, де працював у «Літературно-науковому віснику», котрий редагував сам Михайло Грушевський. Потім він вирушив на Кубань, до станиці Смоленської, де проживав його однопартієць і вчитель Кузьма Безкровний.

У грудні 1903-го за звинуваченням у виготовленні та поширенні антиурядових прокламацій Петлюру заарештували. У березні наступного року його відпустили на поруки. Скориставшись цим, Петлюра поїхав до Києва, а потім – до Львова, де працював у газеті «Селянин».

Після повалення самодержавства Петлюра виступив ініціатором та організатором проведення в Мінську українського з’їзду фронту, на якому його обрали головою української фронтової ради. Та, у свою чергу, делегувала його на перший Всеукраїнський військовий з’їзд. Учасники цього з’їзду, скликаного у травні 1917-го, обрали Петлюру головою Генерального військового комітету, а 28 червня – генеральним секретарем у військових справах. Головним завданням Петлюри як військового діяча стала українізація армії. Петлюра негайно віддав наказ українським військам зайняти всі найважливіші урядові об’єкти Києва.

Він схилявся до західної моделі соціал-демократії. Був чудовим лідером та оратором. Голова Генерального секретаріату Володимир Винниченко не підтримував створення окремих збройних сил України і Петлюра, на знак протесту, вийшов із уряду. Виїхав на Лівобережжя, де почав створювати українські військові частини. Сформовано гайдамацький кіш Слобідської України, що на початку 1918-го відіграв вирішальну роль у боях за Київ та у ліквідації повстання більшовиків, центром якого став завод «Арсенал».

Авторитет Симона Петлюри був настільки великим, що його довелося включити до складу Директорії. Після укладення Варшавського договору з Польщею війська разом із польською армією повели наступ на більшовиків і 7 травня 1920 року здобули Київ. У жовтні 1920-го Польща уклала перемир’я з радянською Росією, тож війська УНР, які в листопаді 1920 року перейшли Збруч, були інтерновані.

Симона Петлюру убили у Парижі 25 травня 1926 року. Поховали у французькій столиці на Монпарнаському кладовищі. Петлюру застрелив Самуїл Шварцбард.

16 травня 2005 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ про увічнення пам’яті Симона Петлюри та встановлення йому пам’ятників.

Петлюра безмежно вірив в українську державність.

***

Торік, 6 вересня у Запоріжжі у рамках фестивалю «Історія. UA» відбувся прем`єрний показ кінострічки Олеся Янчука «Таємний щоденник Симона Петлюри». Це – історична драма, яка розповідає про Симона Петлюру (актор Сергій Фролов) як головного отамана, як вояка, як державника, як українського патріота, як чоловіка і батька, а також про його еміграцію.

Над сценарієм працювали близько шести років. Кінофільм знімали у Києві, Львові та Парижі. В ньому знялися відомі актори: Ірма Вітовська (в ролі дружини Ольги), Богдан Бенюк (Грушевський), міністр культури України Євген Нищук (Винниченко).

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!