Її «кам`яна» краса заполонила мою душу
Світало. Наш «залізний кінь» усе мчав автобанами. Від Кракова до Праги нас розділяли понад 500 км. Невдовзі за вікном по дорожніх знаках розгледіла нову країну – Чехію. Не встигши ще як слід зорієнтуватися у часі й просторі, як я з мамою – моєю вірною супутницею, а також із групою та новим екскурсоводом уже крокувала на перше знайомство із Прагою. Промені сонця із-за хмар, яких вітерець постійно відганяв кудись у невідомість, крадькома торкалися червоних «капелюшків» богемських будиночків, заглядали у дзеркальні вікна бізнес-центрів, готелів, ніжно пестили ще сонних туристів, а стрілки годинника показували лише о пів на восьму.
Зупинилася наша команда й інші допитливі гамірні туристи різної національності, яких ставало все більше, на площі Республіканській біля визначної, похмурої на вигляд пам’ятки неоготичного стилю – кам`яної Порохової вежі (65 м висоти), прикрашеної гербами, скульптурками чеських королів, святими й ангеликами тощо.
Гід, роздавши нам навушники і радіопристрій для кращого та зручнішого сприйняття інформації, що дуже доречно, продовжила приємно дивувати розповідями про чеську столицю. Поруч привабила кардинально інша, зате розкішна споруда – Муніципальний будинок, центр суспільного життя Праги і місце важливих історичних подій Чехії ХХ ст. Побудована як королівська резиденція за часів правління Вацлава IV більше 600 років тому. Через війни її неодноразово відбудовували, зводили нову, реконструювали та відновлювали. Саме з цього місця брала свій початок знаменита Королівська дорога, якою ми поринули у пізнавальний світ «Златої Праги».
Швидким та енергійним кроком по чорній, відполірованій часом і людьми, бруківці звернули на Вацлавську площу – торговий і діловий центр, простору територію для демонстрацій, святкувань та громадських зібрань пражан. Тут сконцентровані елітні ресторани, бутіки всесвітньовідомих брендів, найпрестижніші готелі міста, а також цілий калейдоскоп архітектури у стилях арт-деко, футуризм, кубізм, барокко й багато ін.
Поспішаючи за групою, щоб не заблукати у чарівних вузьких «павутинних» вуличках, і встигши обдивитися хоч частину знатного шляху, ми опинилися у центрі Староміського ринку. Ця територія охоплює майже 15 тис. кв. м і зараз є повністю пішохідною, бо у 1966-му для зручності місцевих жителів та гостей міська влада розібрала трамвайні колії. Тут – людно, шумно, весело. Це місце облюбували туристи, музиканти, художники, фотографи. Навіть пара наречених, яка прибула сюди з іншого куточка світу, виглядала неймовірно щасливою, радісною та безтурботною…
Очі розбігалися від розкішних будинків, фасади яких оздоблені ліпниною, позолотою, скульптурами, мозаїками, всілякими декоративними дрібними елементами, значками, гербами, написами, побудовані за романської та готичної доби. Не можу залишити без уваги чорно-біле диво художньої фантазії – будинок зі старою назвою «У білого лева»: фасад повністю покритий розписами в техніці сграфіто (фрески роблять за трафаретом, наносячи декілька шарів штукатурки, а потім, зіскрібаючи їх, досягається ефект об`єму). Він нагадує картинну галерею, бо зображені на ній портрети правителів різних епох, біблійні й античні сюжети. Подейкують, що тут проживав Франц Кафка – найвизначніший німецькомовний письменник ХХ ст.
На Староміській Ратуші ХІІІ ст. встановлений астрономічний годинник «Орлой» (1410 р.). Своєю загадковістю – із 4-ма різними циферблатами та 12-ма рухливими фігурками – він привабив юрби таких, як ми. Однією з окрас площі є й готичний костел Божої Матері перед Тином, дві вежі якого можна побачити у Празі звідусіль. Недалеко розміщена бронзова позеленіла від віку гордовита фігура Яна Гуса – чеського реформатора, національного героя, відкрита через 500 років після його страти.
Моєму захопленню не було меж. Зізнаюся, не очікувала такої насиченості. Іноді просто не встигала схоплювати-запам`ятовувати розповідь гіда, бо кожен будинок чи храм таїть у собі далеке таємничо-цікаве минуле. Здається, що вже вражаючішого по дорозі не трапиться. Але ж ні… Десь там, удалині, на мальовничо-оксамитовому високому пагорбі із-за величавих споруд під «традиційною» черепицею таємничі гостроверхі шпилі збентежили мою уяву, а пройшовши під готичною 47-метровою Староміською вежою ХІV ст., минаючи визначну пам`ятку празького барокко – церкву Св. Мікулаша, відкрилася славна панорама – найкрасивіший міст Праги – Карлів міст. Його 16 масивних опорних арок, облицьованих тесаним пісковиком, омиває своїми водами ріка Влтава, яка ділить Прагу на Старе місто і Мале.
Бажаючих пройтися 520-метровим Карловим мостом виявилося, за моїми мірками, надто багато. Ще б пак, як його оминути, якщо це – Королівська дорога – перепустка до Празького граду. Головною його прикрасою є три десятки бароккових скульптурних груп християнської тематики. Тут слухали вуличних музикантів, заглядали на малюнки-шаржі творців пензля, милувалися природним пейзажем, спостерігали за вічним плином повноводної Влтави, яку облюбували граціозні лебеді, чепурні качки й ситі чайки. А ще обов`язково загадали бажання біля статуї, відполірованої до блиску, святого Яна Непомуцького, торкнувшись його фігури, яке, за повір`ям, неодмінно має збутися.
Собор Святого Віта вражає й надихає
На цьому екскурсійний напрямок… не закінчився. Новий шлях проліг через чеську Малу строну – маленький пишний барокковий район (із 1257 р.), який буквально втиснувся між Карловим мостом та Празьким градом. Туди ми, власне, і направлялися. Для цього екскурсовод порадив скористатися трамваєм. Купивши квиток за 24 чеські крони (1 євро), помчали за новими враженнями. Ступивши на Градчанську площу – стародавнього центру Градчан (назва району пішла від слова «hrad», чеською означає «фортеця, замок, укріплене поселення»), обрамленої барочними фасадами, відкрився вхід у Празький Град – політичний та історичний центр міста – резиденцію президента Чехії. Існує прикмета: якщо над палацом майорить прапор, то президент перебуває у себе в кабінеті. За маштабними розмірами вважається найбільшою у світі і внесена у книгу рекордів Гіннеса. Щоб нарешті побачити загадкові храмові шпилі, які ще здалеку виднілися, довелося пройти через три двори: Парадні Ворота, біля яких стоїть почесна варта, Ворота Матіаша і треті – у найдавнішу частину Граду.
О, Боже! Переді мною – шедевр людського творіння. Це – кафедральний собор Св. Віта. Його, навіть, неможливо повністю охопити поглядом. Він вражає могутністю і неперевершеною красою. Поєднав у собі зразки мистецтва різних напрямків: від готики і неоготики до рококо і ренесансу, бо споруджували його більше 500 років (із 1344-го). Є візитівкою Праги, перлиною чеської та західноєвропейської архітектури. Найстаровинніша частина храму – каплиця св. Вацлава, в якій у 932-му поховали «народного чеського святого» та інших знатних осіб, є великим центром паломництва. Готичні гострокінцеві вежі, хоча й потемнілі від давнини, та страшнуваті чорні ґургулі, які, начебто, ось-ось злетять зі своїх місць, переносять в інший світ і вимір. Кругле 10-метрове вікно-розета (форма квітки, яка розпустилась) над центральним входом зачаровує декоративністю і багатою палітрою. Стрілчасті 30-метрові вітражні шибки із біблійним сюжетом заломлюють світло у залі й доповнюють атмосферу божественності, особливо, коли промені сонця крізь них освічують сірувато-коричневі кам`яні стіни й колони, створюючи яскраву кольорову мозаїку. Це додає ще більшої загадковості, проймає дух і тіло «до мурашок». На південній частині фасаду – старовинна позолочена скляна мозаїка, яка зображує фрагмент сцени Страшного Суду (останній суд Христа над душами померлих).
Любувались, чудувались, знимкувались… Походжали вуличками із розкішними будівлями, де раніше проживали слуги Празького Граду, пізніше – художники, письменники й інші знатні особистості. Час стрімко збігав. Повернення пішки до Староміської площі (пункту зустрічі всієї групи) виявилося уже добряче стомленим. Ледь не заблукавши, вчасно дійшли до нашого туристичного автобуса (запізнілих туристів водії не чекають), який мав доставити всю групу у готель на нічний відпочинок.
З-поміж насиченого екскурсійного графіка, щоб трохи перевести подих і «суттєво підкріпитися», прогулялися зручним 2-ярусним катером по Влтаві. Під цікаві оповідки-легенди гіда потрапили у не менш дивовижний світ кам`яної Праги із привабливими краєвидами. Запропонували нам довгоочікуваний аперитив – місцевого лікеру «Бехеровка», рясний шведський стіл із широким вибором холодних закусок, гарячих смаколиків і, звісно, справжнього чеського пива (Velkopopovickу Kozel, Staropramen, Gambrinus й чимало ін.).
Ділиться Прага на 15 адміністративних округів. Центральна частина міста – на «Прага-1» і «Прага-2», куди входять 7 історичних районів. Розвинено три лінії метро, курсують трамваї, автобуси. Чому її називають богемською? Тому, що вона відома на весь світ своїм богемським кришталем, а також чеським гранатом та біжутерією бренду Сваровскі.
У Празі дбають, цінують та свято бережуть національно-історичні архітектурні пам`ятки, безперервно проводячи реставрації, відбудовуючи та належно їх утримуючи. Тому й виглядають, як нові. Кричуща реклама, супутникові тарілки, пластикові вікна, чи, приміром, сучасні балкони, різні прибудови на історичних будинках – відсутні, адже це псує їх зовнішній вигляд, будь-який авторський погляд присікають штрафом. Для туристів, як і автотранспорту, функціонують спеціальні розмітки, дорожньо-вуличні знаки, світлофори, які допомагають регулювати потік людей, щоб уникнути їх масового скупчення.
До речі, є ще одна особливість міста, яку помітила не відразу: немає голубів, бродячих котів і собак. Виявляється, міська влада заборонила годувати цих прожерливих, хоча й мирних, пернатих під загрозою штрафу. Отож, куполи соборів та інші дахи залишаються незаплямованими. А бездомних котів і собак відразу відловлюють спецслужби та заселяють у притулки, де про них дбають. Домашніх тварин тут обов`язково реєструють, платять за них податок, виводять «у світ» у нашийниках тощо.
Прага – це «кам`яна» краса, яка зачарувала мою душу, перевернула уяву. Прага – це місто, яке стало втіленням загадковості, гармонії та величі. Її історія постає як відкрита книга. Велична Влтава віддзеркалює пишність палаців і садів, розкіш готики і барокко, елегантні площі й затишні вулиці переповнені таємницями й легендами, а кожен будинок – витвір мистецтва.
Ілона ПАВЛЮК «Народна Воля».
(Далі буде)
Версія для друку
11,360 переглядів
