Газета по-надвірнянськи
 

На зустріч з юністю через 55 літ

7 червня 2019, 12:18 | Рубрика: Акцент, Суспільство Версія для друку Версія для друку 50 переглядів

У народі побутує думка: старше покоління «живе» у минулому часі, середнє – у теперішньому, а молоді люди – у майбутньому. Важко не погодитися з такою парадигмою, адже щоденні реалії та будні – яскраве тому підтвердження. На користь такої «теорії» засвідчує відгомін зустрічі випускників 11-го класу 1964 року Ланчинської середньої школи, яка відбулася 25 травня цього року.

колектив

На 55-річний ювілей зібралося одинадцять однокласників із 29 від спискового складу та 20 із живих на сьогодні. Традиційні наші зустрічі, які відбуваються майже через кожні 5-10 років, і на цей раз підтвердили незмінність підходів до їх проведення: теплі рукостискання, поцілунки, захоплюючі відгуки, неперевершені емоції тощо.

Випускники направилися до свого рідного класу, де відбулася офіційна частина. Ведучі заходу – десятикласниці 1964-го – Наталія Скочиляс та Юстина Дяченко коротко відновили у пам’яті ті незабутні шкільні роки, які:

Відбились там і ваші десь сліди,

Десь там найкращі весни відшуміли,

На скронях сніг густий вже сивини,

А ви йдете, йдете сюди несміло.

На жаль, не змогли прийти сюди ті, котрі вирушили у далеку дорогу, з якої нема вороття, та у нашій пам’яті вони залишаться назавжди. Поіменно назвали однокласників, які відійшли до Вічності, віддали їм шану молитвою та хвилиною мовчання.

Гортаючи сторінки шкільного фотоальбому, кожен із нас побачив-відтворив рідні обличчя учителів, учнів, полинув спогадами у дитинство та юність. А згадати, воістину, є про що: як нелегко вдавалося опановувати шкільну програму, складати іспити, обирати шлях у доросле життя, здобувати професію, створювати сім`ї, виховувати дітей і працювати, працювати, працювати… І сьогодні, з висоти 73-х прожитих років, можна із впевненістю стверджувати – життя вдалося, його «програма» у тій чи іншій мірі виконана повністю, і якби ще отримували достойну пенсію, то можна б взагалі тішитися забезпеченою старістю.

школа

Але, на жаль, реалії далекі від бажаних: пенсії – мізерні, субсидії – непевні, здоров’я – на межі. Залишається або продовжувати працювати, або займатися підсобним сільським господарством , або сподіватися на допомогу дітей , онуків. У той же час горстка багатіїв у державі, зокрема, можновладці, «бісяться» від захмарних статків, хизуючись один перед одним (фактично, «хто крутіший»), продовжують «дерибанити» всенародне надбання, а люди за все це мусять заплатити. «Образливо, до глибини душі – образливо», – висловилася одна із промовців-однокласників. А ще реформи у медицині, освіті, соціальній сфері – аж ніяк не додають оптимізму. Такі невеселі спомини… Замість того, щоб похвалитися, де хто відпочивав, які країни відвідав, де планує побувати у нинішньому чи наступних роках, доводиться думати, як прожити день, місяць, рік…

Та, попри все – життя продовжується. Учасники святкування відвідали вдома свого класного керівника, учителя фізики Юрія Михайловича Голінея, який дещо занедужав. Привітали його із закінченням чергового навчального року, побажали якнайшвидшого одужання, оптимізму, віри у життя на ще багато-багато років. Досвідчений педагог розчулився до сліз, безмежно дякував за візит і в свою чергу побажав:

То нічого, що юність від вас

У минуле іде крок за кроком,

Хай життя ваше стане уроком,

Кожен прожитий день, наче клас.

Урочистості, спогади продовжилися за чашкою кави… Веселі історії, здравиці за здоров’я, побажання на майбутнє, сміх, пісні… Та й тут лейтмотивом виринали дискусійні одвічні питання: батьки і діти, минуле і сучасне, прогрес чи регрес і т. д. Усі зійшлися на думці: ми народилися і жили саме в цей (той) час, у цій (тій) країні, саме від наших батьків і кожен із нас має прагнути зробити ще багато чого корисного, потрібного; інакше – життя втрачає будь-який сенс. «Світ є достатньо великий, щоб забезпечити потреби кожної людини, але занадто малий, щоб задовільнити людську жадібність» (М. Ганді).

Мовби підсумовуючи таке шкільне торжество, позначене відмітиною ностальгії, автор цих рядків як староста класу наголосив, що кожна людина має усвідомити: для нормального продовження свого життя у наступних земних втіленнях їй треба залишити після себе чисту природу, здорових дітей, здатних захистити себе, дати надію майбутнім поколінням, зберігаючи при цьому порядність, справедливість, національну ідентичність і цілеспрямованість для їх досягнення.

Михайло КІНАШ,

староста 11-го класу

Ланчинської середньої школи 1964 року,

м. Яремче.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!