Газета по-надвірнянськи
 

Новий і Гідний: Святослав Никорович

5 липня 2019, 12:32 | Рубрика: Передвиборна агітація Версія для друку Версія для друку 84 переглядів

ПЕРЕДВИБОРНА АГІТАЦІЯ

Моя політична місія – виховати нове покоління

Святослав Никорович – наймолодший депутат Івано-Франківської обласної ради. У свої 28 років народний обранець задумується про Верховну Раду України і має амбітні плани та бажання змін. Ми розпитали Никоровича детальніше про його роботу, прагнення та розчарування.

Никорович

– В Івано-Франківській обласній раді ви наймолодший депутат. Стали ним у свої 24 роки. Чи не думаєте, що зарано пішли у політику?

– Все залежить від того, яке завдання ти собі ставиш. Я пішов у політику із журналістики і науки. До того я вчився в аспірантурі на викладача математики, мав захистити кандидатську дисертацію. І в цей момент якраз відбулась Революція Гідності. Тоді політика затягувала всіх кому не байдуже. Питання стояло так: або ти сам щось змінюєш, або обираєш того, хто може змінювати. Я не бачив навколо себе ідолів чи кумирів політики та змін. Тому я вирішив пробувати щось робити самостійно. І люди мені повірили. Ми виграли вибори важкою працею, але без негативу.

Далі стояло друге завдання – виправдати довіру людей. Для початку треба було розібратися, як працює обласна рада. Я прочитав Закон України «Про місцеве самоврядування» і зрозумів, що він дуже недолугий. Є такі ситуації, в яких треба шукати креативні виходи.

Вигравши вибори у 24 роки, я розумів, що за п’ять років мені буде тільки 29… І стільки всього ще попереду….Відповідно, хочу показати себе у політиці як особистість, розвиватися. Кажуть, що треба самореалізуватися до 35 років, бо далі ти працюєш вже на здобутих знаннях. Тому я ставлю для себе дуже амбітні завдання і думаю, що вік не є перешкодою. Навіть більше, я з кожним днем стаю більш досвідченим. Це дається нелегко,але не уявляєте, яке отримуєш задоволення,коли бачиш результат. Зараз слова «депутат» і «політик» звучать негативно. Я не хочу, щоб із прізвищем Никорович вони так само звучали.

– Тобто, ви вважаєте, що молоді місце в політиці?

– Безперечно. Можу навести чимало відповідних аргументів. Проте, потрібно усе поєднувати. Проаналізувати і використати усі найкраще, що було до нас. Візьмемо для прикладу Польщу, від якої ми відстали на півстоліття. Свого часу і її громадяни також були бідними. Але, саме завдяки молодим, креативним політикам вивели свою державу вперед.

– Минулого року ви одружились, чи важко поєднувати сім’ю і політику? Чи вистачає часу на одне і на інше?

– У мене було життєве кредо: «Я хочу, щоб мій син народився в іншій країні». Я не встиг, бо дружина підкорила мене швидше, ніж я підкорив країну.

У політиці буває дуже важко. Особливо, коли ти зробив щось хороше і тебе критикують за це. Тоді ти думаєш: для чого це все, адже можна просто жити і непогано заробляти, витрачати час і енергію на інші справи. Але потім розумієш інше: у мене такий характер, що я не виїду звідси. Я дуже люблю місце, де живу. Івано-Франківська область для мене найкраща. І коли бачу, хто і як керує областю, мені важко довіритись їм. Я не можу лишити те, що почав. І дружина мене підтримує. Повірте, важко інколи по два-три дні не бачити чоловіка, думки можуть бути різні. Але у нас є довіра один до одного і розуміння.

– За ці декілька років у обласній раді ви не розчарувались?

– Гляньте, як у нас голосують за принципові питання. Наприклад, за звіт голови Івано-Франківської ОДА чи екологічні питання. От деякі депутати рвуть на собі вишиванки і кричать, що це продаж держави, а потім тиснуть кнопку «за». Я б людям дуже рекомендував аналізувати голосування. Ніхто цього не робить. Ми керуємось емоціями, всіх зрівнюємо і ніхто не бачить багатьох речей. Таке і розчаровує. Але це все крапля в морі, бо я не йшов в обласну раду зачарованим. У мене є більші розчарування, наприклад, коли ти намагаєшся щось зробити, робиш це, а збоку людина, яка ні за що не береться, просто шукає у тому негатив.

Один депутат в обласній раді нічого змінити не може. Моя політична місія – виховати нове покоління. Саме тому багато чого робиться для дітей. Мене інколи питають, навіщо таке робити, діти ж і так не голосують. Але я намагаюсь мотивувати дітей, примусити їх мислити і розуміти, що саме вони можуть щось змінити. Це у перспективі дасть плоди, яких ми навіть не очікували. Один я змінити нічого не можу, але я озвучую ті питання, ідеї і напрямки, які потім можуть дати коріння.

– Ви нагадали про звіти голови ОДА Олега Гончарука. Знаю, що ви вже другий рік не голосуєте за них. Чому так?

– Я вважаю, що обласна державна адміністрація – слабкий орган виконавчої влади. Вона мала б діяти у всіх сферах і працювати на випередження будь-якої проблеми. Наприклад, ми маємо величезні кошти на дороги, але не маємо чіткої стратегії ремонту автошляхів. Усе відбувається із політичних мотивів: є свій депутат чи кандидат – дорогу роблять. І це лише один з прикладів, де є можливість щось змінити і зробити, але замість цього просто втрачають можливості.

Крім того, якщо адміністрація добре б працювала, Петро Порошенко мав би в нашій області колосальний рейтинг, десь 80-70%. А цього немає, бо люди розчаровані і не бачать позитивних змін, які мали б відбутися після Революції Гідності. На початку каденції Олега Гончарука ми мали багато скандалів ще з старими чиновниками. І якісно воно не помінялося. Я не можу сказати, що все погано, але сильних змін, як і виправданих очікувань, ми не бачимо.

– Не голосуєте ви і за екологічні рішення, а з ними що не так?

– Зараз фірми я не згадаю, але майже у всіх один-два засновники із капіталом – 10-15 тисяч гривень. Тобто, є фірми-прокладки, які дивляться, чи є нафта і газ. Якщо є, вони передають землі у суборенду. Після цього реальна фірма вже починає справді видобувати і просто платить перший внесок. І виходить, що люди на рівному місці зароблять колосальні гроші. Чи правильно за такі рішення голосувати? Точні ні!

Другий момент. Такі речі треба зробити максимально публічними. Видобування нафти чи газу означає, що у певному населеному пункті буде порушена екологічна система. І фірма, яка береться за це питання, мала б наперед сказати, як компенсує наслідки. Все це мало б бути максимально прозорим, щоб у нікого не виникало питань.

Та й екологічні наслідки практично не можливо подолати. От подивіться на Калуш і те, що там із кар’єром відбувається. Я не готовий брати на себе відповідальність за це. І поки немає чітких і зрозумілих правил гри, я не голосуватиму.

– В обласній раді ви депутат від Богородчанського округу. На сесіях обласної ради часто говорите, що вам доводиться заспокоювати місцевих, щоб ті не перекривали дороги через їх поганий стан. Але ж на одних обіцянках все триматись не буде. Що робитимете далі, якщо не ремонтуватимуть?

– Це вже виглядає трохи смішно, коли ти, як папуга кожного разу повторюєш одне і те саме. Перед Великоднем почався ямковий ремонт дороги, десь 300 метрів зробили і зупинилися. Я з громадськими активістами перевірив його якість. У деяких місцях ми виколупували пальцями асфальт, котрий виявився просто засипаним у болото. Після цього техніка не поверталася. Тепер богородчанці знову хочуть перекривати дорогу і дали певний термін для цього. Якраз мають відбуватися зустрічі із дорожниками і людьми. Спрогнозувати, чим все закінчиться і чи не будуть це сприймати як певну політичну акцію – важко. Та дороги у Богородчанах не роблять тільки із політичних мотивів. Колись виникла ідея зробити це перед виборами в ОТГ, бо думали, що вони відбудуться у 2018 році. Влада вважала, що це стане ударом по електорату. Та вибори не відбулись і дороги немає. Тепер чим далі, тим ситуація з цим гірша.

А ще наш народний депутат забув про свій округ і не лобіює інте­реси виборців. Дорога у Богородчанах приблизно коштуватиме 40 мільйонів гривень: 20 мільйонів – сам ремонт і 20 мільйонів – екологічні кошти для перенесення комунікацій. На це грошей точно немає в обласному бюджеті. Тому ми стали заручниками недолугості провладних партій. І зараз, повірте, я підтримаю агресивні протестувальні дії. Бо три роки говорити одне і те саме й ставати посміховиськом я не хочу. Якщо ми дамо команду «фас», буде ситуація такою, як у Делятині свого часу. Я більше не зупинятиму людей, не бачу аргументів, щоб це робити.

– Нещодавно депутати проголосували за нові правила входу до адміністративної будівлі. Ви, знову ж таки, не голосували за це рішення. Але поясніть, навіщо такі правила? Посадовці і депутати чогось бояться, чи що?

– У мене таке саме питання до них, як і у вас. Я не голосував за це, і не розумію, навіщо ховатися. Якщо ми протягом скількох років війни не думали про безпеку, навіщо це зараз. Правда, на засіданні сесії мають бути певні правила. Але мені приємно вийти із залу і зустріти свого виборця, поговорити із ним. Для себе я не бачу ніяких загроз, але якщо хтось чогось боїться, він розуміє чому.

– В Україні триває перехід церков УПЦ (МП) до ПЦУ. На Богородчанщині це питання стояло доволі гостро, адже одні із найбільших скандалів Прикарпаття щодо цієї ситуації відбулись саме там. Зокрема, у селі Похівка та із Домініканським костелом у Богородчанах. Ви досить активно виступали за перехід церков. Розкажіть, яка зараз ситуація із цим?

– Якщо хтось і скандалив, то представники Московського патріархату. Ми були спокійні. Але чому ми в себе вдома мали жити за чужими правилами?

Ситуацію із Домініканським костелом треба розділити на двоє: страх втратити пам’ятку архітектури і, власне, перехід громади. Ми ніяк на друге не впливали, це було бажання людей. Так, як і в селі Похівка. Для мене, як для людини, яка вчиться бути державотворцем, важливим є те, щоб у нас не існувало п’ятої колони. Тому логічно, що коли люди виявили бажання перейти від УПЦ (МП), я зробив усе, щоб їхні права не порушили. На мене представники Московського патріархату навіть написали заяву в поліцію. Я дав пояснення і мене більше ніхто нікуди не викликав.

Щодо Домініканського костелу, то ситуація продовжується. Та я сподіваюсь, що Бог дасть усім розуму. Надіюсь, що ця пам’ятка стане об’єктом об’єднання, а не суперечок. Але зараз не треба говорити, а просто робити все, щоб люди не пересварилися.

– Ви плануєте балотуватись до Верховної Ради України? Які у вас очікування на ці вибори?

– Розмови про Верховну Раду відбуваються вже понад рік точно. І протягом цього часу говорять, що я буду балотуватися. Є багато факторів, чому не можу балотуватися, і є багато, чому можу. Наразі, я хочу подивитися, чи люди готові голосувати за мене такого, яким я є. Якось я був у тих населених пунктах, від яких я є депутатом обласної ради. Люди мені сказали йти, вони мене підтримають. Але вибори у Верховну Раду – недешеве задоволення. Я мірятимусь із людьми ідеями, а вони зі мною – грошима. Питання, що з цього виграє.

– Ви вже декілька разів згадали про амбітні ідеї. Про що мовиться?

– Амбітна ідея – це щаслива Україна. Так, це держава, в якій комфортно жити нашим батькам. Немає часу чекати, щоб якесь наступне покоління жило інакше. За 28 років Незалежності тільки й чуємо, що все робиться, аби молодь потім жила краще, ніж ми. Однак, те покоління «щасливчиків» чомусь ніяк не народиться. Треба робити все і зараз, щоб покращити умови життя у теперішньому, а не абстрактному майбутньому.

Для цього, передусім, маємо змінити державну систему. Сьогодні місцеве самоврядування апріорі корумповане. От є 60 депутатів, які витрачають свій час на голосування, зустрічі з виборцями і так далі. А зарплати чи компенсації вони ніякої не отримують. То яка у них мотивація? Здебільшого, вони йдуть захищати власний бізнес. Я думаю, що кількість депутатів треба зменшити і дати їм зарплату. Також треба вдосконалити декларації про доходи. Наприклад, виїжджаєш за кордон і маєш про це повідомити. Крім того, треба сказати скільки ти грошей із собою повіз і скільки повернув.

Друге. Нам треба повністю змінити економічну модель держави. Зараз у нас стимулюють до корупції. Наприклад, чому ми в Україні купляємо закордонні меблі? Невже комусь дешевше возити до нас меблі, поки у нас рубають дерева? Це ненормально. Можна зробити дуже просту річ: заборонити експорт деревини, зробити нульові кредитні ставки для тих, котрі хочуть займатися меблевим чи переробним бізнесом. Якщо дати людям гарантії, що вони віддаватимуть свій кредит п’ять або десять років, то ситуація зміниться.

Також я б забрав у депутатів можливість вирішувати, куди мають йти ресурси. Нам треба прийняти закон про лобізм. Якщо депутат лобіює зміни до продажів нафти, бензину чи газу, а йому за це платять, то треба такі речі декларувати. Тоді люди точно знатимуть, що то за депутат. А сьогодні у нас це все – тіньові схеми, і ніхто точно не знає, хто стоїть за тими обранцями.

Висновок: спершу потрібно прийняти закон про лобізм, забрати у депутатів ресурси і змінити виборче законодавство. Ці три речі і змінять країну.

– А чи задумувались ви про те, щоб йти на другий термін в обласну раду?

– Я пішов у політику не для того, щоб з неї піти. Я йшов, щоб за п’ять років стати політично підкованим, грамотним і нести користь для людей, яких представляю. Питання, чи існуватиме далі обласна рада, адже відбувається реформа децентралізації. Ще невідомо, яким стане устрій у державі. Але точно можу сказати, що балотуватимуся, якщо громада того захоче.

Наш кор.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!