Князь Української Греко-Католицької Церкви

Михайло Левицький – людина, яка стоїть у ряду титанів-діячів і мислителів, пророків українського народу. Це духовний глава українського народу, будівничий нації, князь Української Греко-Католицької Церкви, світоч.

Михайло Левицький – перший український Кардинал (нечувана тоді честь для українця) – уродженець Ланчина Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Як односелець кардинала я зацікавився цією постаттю. У Надвірній, як і в Коломиї, архівних даних про нього не знайшов. На селищному цвинтарі Ланчина є пам’ятний гробовець Михайла Левицького і в Коломийському архіві згадується якийсь М.Левицький, але це зовсім не того періоду, коли кардиналом був Михайло Левицький. Тому довелося опрацювати інші джерела, зокрема, літературні.

Старожили Ланчина, посилаючись на згадки дідів і прадідів, характеризують його лише узагальнюючими фразами, як от: «Був дуже чемний, послушний, нікому злого слова не сказав», «був дуже-дуже вродливий, дуже добрий, файний хлопчик. Ним дуже тішився і гонорувався його батько, який прийшов у Ланчин не знати звідки», «в його честь громада Ланчина назвала церкву св. Архангела Михаїла», «про Михайла Левицького згадував парох о.Лятишевський» та інші, «особливо згадують старожили, що батько М.Левицького часто ходив у селі з коштуром, який добре запам’ятали ті селяни, що жили на «віру» (в цивільному шлюбі) – їх всього було 2 на ціле село – і ті, які траплялися «під мухою».

Парафія батька М. Левицького була зразковою щодо чистоти сімейних стосунків та тверезості поводження селян.

На жаль, час не зберіг багато документів із біографії Михайла Левицького. Відомо, що, якщо більшість Митрополитів були вихідцями з багатого українського роду із славними аристократичними коренями, то Михайло Левицький походить із збіднілої української шляхти, з простої селянської священичої родини, без впливових родичів та знайомих, а домагався всіх вершин своєю працею і талантом. Це типовий представник Галицької церковної породи, заслуги якого ще не повністю оцінені історією. Цей талановитий владика, мабуть, найвидатніший в історії поряд з Андреєм Шептицьким поширював перемишльські доробки на усю українську Галичину – шкільництво, розвиток народної (української) мови, освіченість, тверезість.

Історія нашої Церкви висвітлює життя семи Галицьких Митрополитів ХІХ ст.:

1. Антін Ангелович – 1807-1814 р.р.

2. Михайло Левицький – 1815-1858 р.р.

3. Григорій Яхимович – 1860-1863 р.р.

4. Спиридон Литвинович – 1863-1869 р.р.

5. Йосип Сембратович – 1870-1882 р.р.

6. Сильвестр Сембратович – 1885-1898 р.р.

7. Юліон Куїловський – 1899-1900 р.р.

Митрополитство Михайла Левицького належить до найсвітліших періодів нашої Церкви. Михайло Левицький двигав нелегку ношу найвищого ієрарха Церкви 43 роки, тобто більше, ніж усі п’ять львівських Митрополитів ХІХ ст., які після нього правили до кінця століття.

Народився Михайло 16 серпня 1774 року в с.Ланчин у родині місцевого священика. Теологічну освіту одержав у духовній семінарії при церкві св.Варвари у Відні. На 24-му році життя став священиком, виконував душпастирські обов’язки, а згодом працював професором Святого Письма у Головній семінарії у Львові.

Заснування Галицької Митрополії принесло о.Михайлові у 1808 році крилошанську гідність. Він розгорнув широку діяльність на ниві шкільництва. У серпні 1813-го Михайло Левицький номінований Єпископом Перемишльським.

Перемишльським Єпископом Левицький служив усього 4 роки. Водночас брав участь у Віденському конгресі, протестував проти релігійних утисків у Росії, відстоював права русинів та їхньої Церкви перед поляками. Мабуть, на цих переговорах цей стрункий красень з аристократичними манерами зміг здобути повагу і в цісаря, і в Папи, що й визначило його подальше переведення у Львів.

Митрополит Антін Ангелович 20 вересня 1813 року висвятив о.Михайла на Перемишльського Єпископа. Однак події тих часів не дозволили відразу повідомити про це Апостольський престіл. І тільки у 1815 році М.Левицький повідомив у Рим про своє наставлення у Перемишлі. Тоді й одержав він окремі повновладдя з Риму.

Під час поїздки до Відня зумів домогтися для Перемишльського капітулу державного визнання та поновлення, а також нового статуту шкільництва у Галичині. Михайло Левицький відновив парафіяльні школи. Його стараннями протягом 1816-1819 років у Перемишльській єпархії відкрили близько 400 парафіяльних шкіл, понад 20 тривіальних (середніх) і дві головні, окрім семінарій, хору і музичного училища.

Талановиті студенти отримували стипендії. У школах запроваджували викладання народною мовою (та й у повсякденному житті заохочувалось послуговуватись нею).

Ще у 1816 році він утворив «Товариство галицьких греко-католицьких священиків» для поширення письмами просвіти і культури серед вірних на основах християнської релігії, яке видавало книжки тільки українською мовою. У 1817-му у Львові засновано університет, де викладачами стали й українці. Він створив дві україномовні організації «Просвітнє товариство священиків» та «Інститут для образовання дякоучителів». Паралельно заснував товариство тверезого життя та дбав, аби парафіяльні священики відповідали тим високим стандартам, які він встановив: народна мова, освіченість, тверезість. Водночас робив усе, щоб піднести престиж української Церкви.

Сам себе митрополит навмисне позиціонував, як Князь Церкви і поводився відповідно.

У 1821 році Михайло Левицький видав Пастирський лист українською мовою, через що поляки підняли такий скандал, аж митрополитові відгукнулося це із Риму…

А «старший брат» із Півночі не забарився обізвати Михайла Левицького «яничаром», «катом» української мови і, взагалі, «лютим ворогом українського народу». Подібно до гетьмана Івана Мазепи, він став «зрадником» українського народу. В той же час, це була людина глибоких надприродних чеснот: побожності, покори й доброти.

От така-то історія краю: не знаємо хто «кат», а хто – «будитель». А тим часом стараннями М.Левицького при державних гімназіях у Львові, Перемишлі, Станіславові, Тернополі, Самборі і Бережанах засновано українські катехитури. Михайла Левицького, як і священиків Маркіяна Шашкевича, Івана Могильницького, Івана Снігурського, справедливо можна назвати будителем Галичини.

За заслуги перед Церквою і народом Михайло Левицький нагороджений Орденом Леопольда. Це зробив австрійський цісар у 1848 році.

Українського Владику також іменовано Примасом Галичини і Володимирії (головною духовною особою краю). До цього часу цим почесним титулом володіли лише латинські архієреї, а Михайло Левицький – перший з українців за походженням – став у 1856 році Кардиналом.

16 вересня 1856 року до Львова прибув празький Кардинал Шварценберг, який від імені папи Пія ІХ вручив кардинальські атрибути – берет і пояс пурпурової барви – 82-річному Михайлові Левицькому.

Одним із символічних кроків Митрополита стало повернення в церковну власність зачиненого австрійцями Унівського монастиря. Тут Левицький влаштував свою літню резиденцію і звідси керував церковним життям.

14 січня 1858 року Михайло Левицький помер. Його поховано згідно із заповітом в Унівському монастирі, поблизу Перемишлян на Львівщині.

Кардинал Михайло Левицький заповів: 1000 золотих – у фонд дяків; 1195 срібних і 1000 золотих – на потреби вдів греко-католицьких священиків; 1000 золотих Унівському монастиреві; 1000 золотих – сирітському фонду; 1000 золотих – Руській Матиці. Пожиттєві благодійні пожертви Кардинала Михайла Левицького – незліченні.

Мощі Михайла Левицького зберігаються в Уневі. Плита розташована у храмі Успення Пресвятої Богородиці.

Він присвятив своє життя служінню Богові і Україні, став будителем української національної свідомості «будителем Галичини», виявив героїзм патріота-українця.

Тому вважаю, що має постати пам’ятник цій неординарній духовній постаті на його батьківщині, а саме в Галичині – місті Івано-Франківську. Кращого місця, як в Івано-Франківську, там, де є «Пам`ятний знак Святого Воскресіння – першому українському храмові серед міста», не знайти.

Вірю і сподіваюсь, що ідею встановлення пам’ятника Першому українському Кардиналу-українцеві підтримають керівництво ОДА і облради, Івано-Франківський міський голова та духовенство в особі Митрополита Володимира Війтишина, єпископа Василя Івасюка і вся патріотична громадськість Прикарпаття.

Вважаю, що патріотичні промови, заклики, обіцянки можновладців та керівників різних рівнів проявляться у конкретних діях. У 2004 р., славної пам`яті Михайло Вишиванюк при особистій зустрічі запевнив мене, що пам’ятник спорудять після узгодження з усіма міськими службами. 11 травня 2004-го начальник управління містобудування та архітектури ОДА Михайло Ходан підтримав пропозицію. А 18 жовтня 2010 року начальник управління культури, національностей і релігій ОДА Володимир Федорак повідомив, що …«кошти на спорудження нових пам’ятників не передбачені»… Отакої !

У свій час я звернувся до народного депутата України Юрія Дерев`янка, який підтримав пропозицію, але відповіді я очікую 5 (п’ять) років. Лист-звернення до народного депутата О.Шевченка десь зник і пошта не підтвердила його отримання депутатом.

На повторне звернення до М.Вишиванюка, ще при житті, він запевнив мене, що … «Пам`ятник Князю Української Греко-Католицької Церкви в Івано-Франківську постане!»

З ініціативи пароха УГКЦ смт.Ланчин отця Василя Ткачука на кошти жертводавця Михайла Іваночка 21 жовтня 2012 року правлячий Архієрей Коломийсько-Чернівецької Єпархії Миколай Сімкайло освятив Меморіальну дошку з барельєфом Кардинала Михайла Левицького у Ланчині.

Р.S. Отже, Кардинал Михайло Левицький є одним із шести українських Кардиналів, які належали до Христової Церкви:

- Кардинал Ісидор – 1439-1458 р.р. – грек за походженням.

- Кардинал Сильвестр Сембратович – 1885-1898 р.р.

- Кардинал Йосиф Сліпий – 1965-1984 р.р.

- Кардинал Мирослав-Іван Любачівський – 1985-2000 р.р., помер 14 грудня 2000 року;

- Кардинал Любомир Гузар піднесений до гідності Кардинала 2001 року у соборі св.Юра у Львові. Помер 31 травня 2017 року.

- із 27 березня 2011 року Верховним Архієпископом Києво-Галицького Верховного Архієпископства УГКЦ став Блаженніший Святослав Шевчук.

Степан Голіней,

член Конгресу Українських Націоналістів,

Соросівський Учитель,

пенсіонер

односелець Михайла Левицького

смт. Делятин.