Газета по-надвірнянськи
 

Армійські побратими зустрілися майже через півстоліття

6 вересня 2019, 12:45 | Рубрика: Суспільство Версія для друку Версія для друку 53 переглядів

Воїни-інтернаціоналісти Михайло Голіней та Петро Горішний (на світлині зліва направо), яких військова доля у молодості закинула у «гарячі точки», нещодавно завітали до редакції нашої газети і, не стримуючи позитивних емоцій, розповіли про свою радісну зустріч. А не бачились вони із далекого 1971-го.

двоє

Саме у 70-ті роки минулого століття їм довелося служити в армії і півтора року брати участь у бойових діях. Михайло Голіней виконував військовий обов’язок водієм, а Петро Горішний у цей підрозділ прибув через півроку і служив медиком. І хоча часи «союзівські» канули у лету, але долі простих людей, їх стосунки і дружба, зокрема, армійська, а в нашому випадку, ще й покрита секретністю і таємничістю, повсякчас притягатиме до себе.

Обидва полинули у спогади, гортаючи сторінки свого життєвого шляху. Михайло Голіней, житель Ланчина. Після демобілізації з війська вступив у Снятинський сільськогосподарський технікум. Працював водієм, механіком, головним механіком у різних фірмах. А згодом – в апараті Ланчинської селищної ради. Пригадує, як разом із Михайлом Климком, котрий свого часу очолював селищну раду, створили комунальне підприємство, яке функціонує і нині. Із 2015-го остаточно перейшов на заслужений відпочинок, десяток літ попрацювавши перед цим, уже будучи пенсіонером. Нині займається домашнім господарством, має більше вільного часу. Тому й вдалося розшукати армійського друга, розпитавши про нього у його колишніх односельчан – жителів Чорних Ослав. Часто заходив у маршрутний автобус, спілкувався з чорноославськими пасажирами. І доля ще раз утвердила відому мудрість: «Хто шукає, той завжди знаходить».

Безимени-1

А шукав спілкування із жителями саме цього села тому, що добре пам’ятав родове коріння Петра Горішного із Чорних Ослав. Як уже нам розповів сам Петро Миколайович, він справді ще у 1950-му з`явився на світ у цьому мальовничому гірському селі. Після навчання у місцевій школі закінчив Хустське медичне училище. Два місяці набував професійного досвіду фельдшера у с. Поляниця. Далі – армія, через півроку – «гаряча точка», де і здружився з Михайлом Голінеєм. Після армійської служби навчався в Івано-Франківському медичному інституті. Направлення отримав у Рівненщину. Через 4 роки переїхав у Яворів Львівської області, де і досі проживає і працює лікарем-невропатологом.

За цей майже півстолітній проміжок часу в обох наших співрозмовників життя виявилось насиченим різними подіями. Головна із них для кожного – створення міцної і дружної сім`ї, виховання дітей. Михайло Михайлович із дружиною Марією Іванівною виховали трьох синів Василя, Романа та Андрія, а також дочку, яка, на жаль, півтора року тому залишила цей світ і двійко дітей, потрапивши у трагічну ДТП. Один із синів проживає у Ланчині, другий – у Чигирині, а Андрій – оселився у столиці і працює у міністерстві інфраструктури.

Безимени-2

У Петра Миколайовича не вся сім`я працює у сфері охорони здоров`я. Син його – програміст, а старша дочка закінчила «Львівську політехніку», навчаючись на факультеті міжнародної економіки, і тепер уже півроку перебуває у відрядженні у Малайзії від фірми «Нестле». Встигла побувати ще в Індонезії, на Філіппінах, у Китаї, США, Бразилії, Франції, Німеччині та Швейцарії, від якої отримала чи не найбільше позитиву. На великі свята завжди відвідує батьків.

Як у колишніх військових із бойовим досвідом ми поцікавилися їхнім баченням перспектив завершення нинішньої війни із Росією. На думку Михайла Голінея, президенту України Володимирові Зеленському і його команді вдасться швидко досягнути миру, щоб припинити кровопролиття, каліцтво і всі інші гіркі наслідки війни. Вважає, що це можна вирішити у політичному ракурсі, щоб не допустити збільшення кількості сиріт, вдів і зберегти молодий цвіт нації.

Дещо іншої думки про війну Петро Миколайович. Спочатку не міг повірити, що Росія здатна на агресію проти України. А тепер розуміє, що війна – надовше. Коли і як розв’яжуть конфлікт, ніхто поки що не знає. Але вірить, що як Росія виводила війська з Афганістану, Європи, так колись виведе із нашої української землі.

У Петра Горішного майже не залишилось родини у Чорних Ослав. Прибувши на зустріч із другом, мав змогу відвідати і могили рідних. А ще обидва побратими разом помолились на могилі надвірнянця Дмитра Юркевича, який також з ними служив у бойових «гарячих» точках.

Орися СПІВАК «Народна Воля»

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!