- Народна Воля - http://volya.if.ua -

Найбільша ціль життя людини – перебувати з Богом

Posted By Модератор On 06.09.2019 @ 12:30 In Духовність | No Comments

З давніх-давен ходили наші предки на прощу до святих місць, щоб випросити у Господа Бога благословення. У часи комуно-більшовицького терору наші святині знищили і тільки з проголошенням Незалежності України відродилися Хресні походи і потягнулися до них сотні, тисячі людей.

У Надвірнянщині першою зіркою, яка спалахнула на християнському небосхилі, став Іван Качанюк. Він був не тільки пастирем, а й брав активну участь у національно-визвольних процесах. Отець Іван провів першу прирадянську панахиду на могилі Т. Шевченка у Каневі на початку 1990-х років. Дуже важливу місію виконував він у травні 1992-го, освячуючи в Українському домі у Києві Всеукраїнський благодійний культурно-науковий фонд ім. Т. Шевченка. Про це сповіщала газета «Культура і життя». Представники від Івано-Франківської області – о. Іван Качанюк, Ярослав Лазорко, Ольга Бакота.

Він (о. Іван) перший у 1993-му започаткував Хресні ходи у Зарваницю і Гошів. Зокрема, у с. Фитьків, де духівник був настоятелем церкви Святої Параскеви, прибували на 4-ту год. ранку християни із Яремче, Микуличина, Татарова, Ворохти, Поляниці, Пасічної, Надвірної, а також із навколишніх сіл. Священник відправляв Службу Божу, давав причастя, а потім гостинно частував канапками, чаєм, кавою і з духовним настроєм усі вирушали у дорогу. Серед перших паломників – Марія Качанюк, Ольга Туркевич (с. Лісна Тарновиця), Параска Бакота, Анна Головінська, Дарія Іваночко (с. Фитьків), Параска Казюк, Анна Ерстенюк, Катерина Заяць (с. Перерісль), Степан Гордіца (с. Цуцилів), пані Люба (с. Камінне).

Першу стежину протоптувати доводилось нелегко. Йшли польовими дорогами, лісовими стежками. Не знаючи дороги, часом блудили, але ішли вперед, переборюючи всі труднощі. Ні дощ, ні злива, ні спрага, ані мозолі не зупиняли нас і не викликали втоми, а надихали духовно. Отець Іван став нашим душпастирем, учителем, наставником, порадником, запалював у наших душах ліхтарі вічної правди. Він зумів запалити серця, об`єднати, підтримати і повести за собою сотні людей. Під час Хресної ходи молилися на вервиці, співали побожних пісень і час від часу слухали духовну науку отця Івана. Його розумне, добре слово глибоко западало у наші серця: народжувало бажання залишатися вірними Христовій церкві і виконувати Божі заповіді. Такі паломницькі Хресні походи стали для о. Івана традиційно щорічними у Гошів перед святом Преображення Господнього. Передостання хода у 2016-му нараховувала більше, ніж три сотні людей. В основному – молодь. Коли проходили селами, люди виходили на дорогу, вклонялися паломникам. Дехто просив сповіді і благословення в о. Івана. З великою пошаною пригадую с. Вербівка Рожнятівського району, місце нашого нічного відпочинку. Тут місцевий парох о. Іван Носик допомагав нам розселитися по хатах.

У цьому році 13-14 серпня пішу ходу до Гошева присвятили 30-й річниці виходу УГКЦ з підпілля та світлій пам`яті о. Івана Качанюка, який відійшов у Вічність 1 травня 2019-го. Із печаллю у серці ми згадували нашого улюбленого священника. Він нібито дивився з високого неба на нас і допомагав подолати 79-кілометрову відстань. Бог благословив наш шлях і ми мали тверду віру, що все складеться добре, бо з нами перебував о. Іван:

Все, що мав у житті,

Він віддав для одної ідеї;

і горів, і яснів, і страждав,

і трудився для неї.

(І. Франко поема «Мойсей).

Ми йшли на Ясну Гору, поклонитися Матінці Божій, щоб Вона обдарувала нас своїми Божими ласками. Найприємніше, що портрет о. Івана Качанюка несла молодь і діточки, котрі мали у своїх серцях глибоку шану, любов і повагу до свого Божого наставника. Ми розуміли, що він згас, але залишився у серці із нами. Відбулася Хресна дорога, на якій несли хрест, освячений в Єрусалимі. Не всім випала змога нести його, але всі мали можливість доторкнутися до нього. Всі із задоволенням набирали в пляшки і пили цілющу воду Гошівської Божої Матері.

Складаємо щиру подяку священникам о. Василеві Нагорняку (с. Лісна Тарновиця) та о. Миколі Григоруку, учневі і вихованцеві о. Івана, а тепер наставникові храму Святої Параскеви у Фитькові. Дуже приємно, що вони продовжують справу, започатковану отцем Іваном. Здоров`я, щастя, Божого благословення бажаємо нашим всіма улюбленим священникам.

Євдокія НЕПЕЛЯК,

с. Перерісль.


Article printed from Народна Воля: http://volya.if.ua

URL to article: http://volya.if.ua/2019/09/najbilsha-tsil-zhyttya-lyudyny-perebuvaty-z-bohom/

© 2010 Narodna Volya. Всі права застережено.