Минулої неділі, 22 вересня ц. р., громадськість району відзначила 30-ту річницю першого демократичного віча на Пнівському замку. Як і три десятки років тому, урочистий пам`ятний захід відбувся на території Пнівської фортеці, чиї вцілілі стіни зберегли в собі не лише багатостолітній історичний дух, але й вже сучасний відгомін зародження державотворчих процесів.
Святкову колону очолили майбутні оборонці новітньої України – курсанти Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату. За ними синьо-жовті знамена несли безпосередні учасники й організатори історичного віча: Ольга Фуфалько, Ярослав Лазорко, Марія Ісопенко, Богдан Березицький, Михайло Бойчук… Чимало їх однодумців не змогли долучитися через вікові недуги.
Після спільного виконання державного гімну ведучий Володимир Свягла мовби повернув присутніх у недільний день 24 вересня 1989-го: – Щедро замаєний синьо-жовтими стягами, переповнений ущерть приміський поїзд з Івано-Франківська у Надвірну. Усі його пасажири знали, що їдуть на віче, яке прокладе шлях до нової сторінки у національно-визвольному літописі Карпатського краю.
Організаторами і найактивнішими учасниками віча стали: член Гельсінської спілки , згодом депутат Івано-Франківської обласної ради 1-го демократичного скликання Федір Ковтун, Марія Ісопенко, Ангелина Вдовчин, Марта Мітрошин, Ярослав Бучко, Богдан Березицький, Михайло Плитус, Ольга Фуфалько, Ярослав Лазорко, Богдан Полатайко, Степан Зваричук, Роман Кисілевський, Богдан Яківців, Михайло Бойчук, отець Степан Кисілевський, Володимир Семків, який був ведучим велелюдного віча.
Священик УГКЦ о. Юрій Зеленчук відправив поминальну панахиду за тими краянами – учасниками й організаторами віча, котрі не дожили до цієї дати.
З вітальним словом до присутніх звернувся народний депутат України Зіновій Андрійович. Він розпочав свій виступ пророчими словами єпископа Миколи Сімкайла, виголошеними 30 років тому на могилі січових стрільців в обласному цетрі: «Прийде той час, коли цей тернистий вінець розквітне ружами волі і свободи нашої церкви й Української держави, і Україна повстане серед країн світу як могутня держава».
Логічним завершенням першого демократичного віча стало проголошення української незалежності, наголосив парламентар, закликавши пам`ятати, шанувати і берегти його учасників та організаторів.
– До Пнівського замку від залізничного вокзалу по вулиці Соборній пливло людське море у вишиванках із непохитним духом патріотизму і натхнення, – мовив Зіновій Андрійович. – Віче одностайно заявило вимогу: проголошення незалежної суверенної соборної Української держави; визнання української мови єдиною державною; створення національних ЗСУ; потребу оновлювати владу новими фахівцями-патріотами, а також висловило рішучий протест проти компартії та її влади, колоніальної антиукраїнської політики. Зіновій Андрійович завершив свій виступ хвилюючими словами: – Схиляю голову перед героями. Дякую, що Ви є. Переконаний, що перше демократичне віче на Пнівському замку ввійде в історію як феномен людської згуртованості і віри. Бажаю, щоб під синьо-жовтим прапором, який національною святинею увійшов у наші домівки, ми святкували нашу Перемогу.
На пам`ятному заході слово надали організаторам віча, які не приховували своїх емоцій, відтворюючи у спогадах події 30-річної давнини.
«Оштрафували і хотіли арештувати»
Богдан Березицький проаналізував тодішню суспільно-політичну ситуацію в Україні, що вже на повні груди вдихала волю, відчуваючи чимраз ближче подих вітру новітніх перемін. Згадав про віче біля ратуші у Львові під проводом лідера НРУ В`ячеслава Чорновола, яке спричинило опісля подібні заходи майже в усіх інших містах Західної України. На той час у Надвірній вже створили осередки НРУ в лісокомбінаті та на нафтопереробному заводі. Ми сконтактували з ініціативною групою, яка займалася підготовкою проведення віча, розповів Богдан Березицький, зауваживши, що до праці активно приєдналася і громада Пнів`я. Детально зупинився на тому, як блискуче вдалося забезпечити озвучення віча за сприяння Романа Кисілевського.
Саме в його «Запорожцю» надійно заховали танковий акумулятор, що уможливило таке необхідне живлення. По завершенні віча синьо-жовтий прапор встановили біля Надвірнянського лісокомбінату (НЛК) і в центрі Надвірної. Богдана Березицького та інших організаторів оштрафували. А коли його намагалися арештувати, то колектив Надвірнянського лісокомбінату, де він працював, попередив органи, що страйкуватиме. Тож цього не зробили.
Богдан Березицький із вдячністю назвав імена тих відчайдушних робітників НПЗ і НЛК, які всупереч системі проявили свою чітку громадянську позицію і підтримали перші демократичні починання на теренах Надвірнянщини. Це – Володимир Опришко, Ігор Лінг, Василь Чупрей, Микола Гаврилюк, Анатолій Косован, Роман Букатюк, Микола Куриленко, Валентин Твердохліб, Ростислав Шпаковський, Роман Кисілевський та інші. Він закликав краян до праці, проявляти чітку громадянську позицію і боротися за Україну спільно щоднини.
«Історія не прощає амнезії»
Ольга Фуфалько (Шудрава) щиро зізналася, що вихована в дусі любові до рідної землі, мови, традицій і звичаїв, завжди гостро відчувала несправедливість, бачила страх і ненависть тодішнього режиму до всього українського. Водночас бачила, як люди не хочуть підкорятися системі, що намагалася їх зламати… – Все це гостро відгукувалося у свідомості, гнітило, дратувало і… вірилося, що десь є сильні нескорені борці за волю. Хоч і в меншості, – сказала надвірнянка, заодно згадуючи, як вперше попросила у львів`янки потримати древко нашого прапора. – А зустрівшись одного дня з Ярославом Лазорком та Миколою Вірстюком, а згодом і з Марією Ісопенко, вирішили діяти. Зустрічалися у районній бібліотеці для дорослих, поки «не засікли». Тоді почали збиратися на квартирах: у Лідії Олендій, о. Степана Кисілевського, Ярослава Лазорка; у міському парку, на річці, а також у моєму помешканні. Без мобільного зв`язку. Домовлялися кричати на цілий під`їзд, як братимуть вночі, згадала Ольга Фуфалько. Часто викликали до райвідділу КДБ Миколу Вірстюка. Він заходив у магазин, де я працювала, і наказував бити тривогу, якщо довго не повертатиметься звідти…
У вервечці споминів – і збір підписів під листом-відозвою з Канева (який отримав Ярослав Лазорко) про недопущення будівництва там промислового комплексу біля могили Кобзаря. Продаючи тоді дефіцитний пральний порошок «Лотос», одночасно разом із Миколою Костівим пропонували покупцям поставити свій підпис. Хтось погоджувався, хтось уникав. А знайшлися і такі, котрі донесли у відповідні місця, що спричинило перевірку, з`ясування стосунків за участі представників райкому та дирекції універмагу…
– Після цих подій я не зустрічала гостей на вокзалі, не йшла в колоні, а стояла за прилавком, – гірко посміхається Ольга Фуфалько. – Але по закінченні роботи миттю з чоловіком поїхала на віче. Якраз саме виступав Федір Ковтун. І коли побачила стільки патріотів, синьо-жовті прапори, мені стало зовсім не страшно…
– З того часу пройшло 30 років. За Україну продовжують боротися і вмирати наші діти. Я дійшла переконання, що важливо як тепер, так і тоді, пам`ятати, нагадувати, аби не забули вже наступні покоління вільних українців наш здвиг, його значення і мету. Бо історія не прощає амнезії і завжди буває дуже жорстокою до тих, котрі легковажать, – підкреслила Ольга Фуфалько. – Нам треба ревно пам`ятати якою є ціна нашої незалежності. Берегти, дбати і боронити її. Нехай історичне Пнівське віче залишається твердою і гідною основою правди для творення великих і жертовних справ на благо держави.
«Ми опинилися на переломі епохи»
Ярослав Лазорко на початку свого стислого виступу привітав жителів району і з 430-ю річницею від першої писемної згадки про заснування міста Надвірна, що гармонійно цими днями поєдналося із 30-літтям Пнівського віча. – Ми внесли свою цеглину у побудову незалежної України, – мовив він і відверто зізнався, що йому кортіло чимшвидше ввійти у той державотворчий процес. Після зустрічі з Ольгою Фуфалько та Миколою Вірстюком налагодили зв`язки і з Федором Ковтуном. Завжди доводилося діяти обережно, дотримуватися правил конспірації, бо остерігалися провокацій, недоброзичливців. Мандрували від одного до іншого помешкання.
І зараз із відстані часу Ярослав Лазорко з вдячністю згадує меморіалівців, яким довіряв та з якими продовжував суспільно-громадську роботу після віча. «Меморіал» на той час став найрадикальнішою організацією, переконаний він. Висловив жаль, що через хворобу на віче відсутня Ангелина Вдовчин, котра тоді очолила Надвірнянський «Меморіал», а секретарем став Ярослав Бучко. Заступником обрали Ярослава Лазорка.
Промовець продовжив: – Ми не боялися, бо добре розуміли: якщо повернемося, буде погано. І якщо підемо далі, також може бути погано…
Ярославові Лазорку, як і Марті Мітрошин та іншим непокірним, не вдалося уникнути «профілактичних ідеологічно-спрямованих розмов» у прокуратурі й КДБ району…
– За організацією Пнівське віче визнали найкраще підготовленим на Прикарпатті, – зазначив Я. Лазорко. – Ми пробудилися. Ми опинилися на переломі епохи. Ми відчули, що стали відкритими.
Невдовзі його спогади постануть у книжці, яку готує. А нині він вдячний тим однодумцям, серед яких був і працював. Заодно вдячний і тим, котрі виступали проти нас, великодушно сказав Ярослав Лазорко.
«Сподіваюся, що віче, яке пройшло 30 років тому, буде не останнім»
Марія Ісопенко проаналізувала ті визначальні фактори, які, за її ж словами, викинули її із середовища звичайного вчительства і сказали: «Іди!». Серед цих факторів і сімейне виховання у патріотичному дусі, яке не змогли викорінити орадянщені ні школа, ні вуз. Вона ще й досі пам`ятає коляду свого дитинства, рядки якої озвучила учасникам цьогорічних урочистостей: «Бо то Україна – то наша органа, сивий кожух, чорна шапка, синьо-жовта фана». І вже у студентські роки стала свідком, як зникали за свої національні переконання хлопці, яких знала особисто… Як миттю «заглушили» відчайдушний вчинок Володимира Андрушка, котрий діяв один і самостійно вивісив прапор над Чернівецьким університетом. У зрілому віці захоплювалася моральною стійкістю прибалтійців і незламним духом українських дисидентів-шістдесятників.
Підготувавши заяву до Надвірнянської міської ради стосовно дозволу на проведення віча, Марія Ісопенко першою, не вагаючись, поставила свій підпис. – У залі було багато депутатів, працівників міліції та КДБ, – згадує історичний момент промовиця. – Нас переконували, що буде біда. Мовляв, у районі є 168 штиків, бронетранспортери, міліція, і вони не пустять. На це я відповіла, щоб не розмахували кийками. А Марта Мітрошин наприкінці вийшла посеред зали і переконливо запевнила: «А віче таки буде!».
Завдяки Ангелині Вдовчин, яка стала найбільшим «рупором» віча, про захід дізналося багато жителів району, зауважила Марія Ісопенко.
Сьогодні одна з активістів віча, хоч і пенсіонер, але живе Україною. Уважно стежить за суспільно-політичною ситуацією. Гостро й болісно реагує на дії вже нинішньої влади і ті явища в житті держави, що роблять її слабкою, гальмують національно-державницький поступальний рух уперед. У своєму виступі процитувала слова відомого письменника і громадського діяча Івана Дзюби: «Сам Господь не може з нами нічого зробити. Дивиться і плаче». Та попри все, Марія Ісопенко висловила сподівання, що не все втрачено. Прийде час і ми об`єднаємося й скажемо своє слово, наголосила і виокремила наступне: – Сподіваюся, що віче, яке відбулося 30 років тому, було не останнє.
Від свого імені Марія Ісопенко адресувала теплі слова вітань і подяки родинам Миколи Вірстюка, Марти Мітрошин, о. Степана Кисілевського, Володимира Семківа, Дмитра Романишина, Степана Зваричука, Степана Смереки, а також сім`ям Ірини Смеречинської, Юлії Полатайко, Миколи Шваюка, Богдана Полатайка, Ірини Васько і тим депутатам Надвірнянської міської ради 1-го демократичного скликання, які одностайно, крім 4-х, проголосували за зняття пам`ятника Леніну у Надвірній.
***
Із 30-ю річницею віча на Пнівському замку жителів району і містян привітали голова районної ради Іван Гурмак, перший заступник голови РДА Богдан Зеленчук, в. о. Надвірнянського міського голови Тарас Пекарський.
Приспане суспільство розбудиться вчасно
Іван Гурмак уточнив, що його виступ – не вітальне слово, а скоріше всього роздуми над тими словами, які прозвучали нині з уст організаторів віча.
– …Був період, коли національна ідея зашкалювала так, що наші хлопці, вояки УПА проливали кров, віддавали життя за незалежність України. І після останніх боїв відбулося оте присипання українського суспільства. Але національна ідея жила в серці кожного українця, у «Просвіті», «Пласті», «Меморіалі», підпільній УГКЦ. І вона знову сколихнула народ у 1989-ому і по день проголошення Україною незалежності. Потім знову суспільство присипляється до моменту Помаранчевої революції. І знову сплеск, вимоги народу. Далі – Революція Гідності. І сьогодні, коли Україна 6-й рік перебуває у війні, мені здається, що суспільство знову приспане, – сказав Іван Гурмак. – Отими політичними процесами, політичними іграми. Ми забули про основне: в Україні – війна. Ми втратили частину території. Ми боремося за схід. Щодня втрачаємо співвітчизників… Але в кожного є віра, що прийде нова еліта, люди, в яких так само палатиме серця, пломенітиме національна ідея. І вони запалять усе суспільство, всю Україну. Ми відвоюємо наші території і матимемо ту державу, за яку відбувалося у т. ч. і 30 років тому віче на Пнівському замку. Низький уклін Вам, сивочолі організатори віча! Вічна пам`ять тим, котрі не дожили до цих днів.
Богдан Зеленчук назвав віче першими паростками фундаменту Української держави. Трансформуючи події 30-річної давнини у сьогодення, він мовив, що і нині кремлівський чобіт хоче топтати Україну. Але український народ непоборний і вистоїть у борні з ворогом та вийде переможцем. Він адресував подяку всім організаторам віча.
У доземному поклоні перед організаторами віча схилив голову Тарас Пекарський. Він наголосив, що саме завдяки їм, у чиїх серцях жевріла і не гасла національна ідея, маємо суверенну країну. Впродовж 28 років після здобуття незалежності у державі складна ситуація: дві революції, затяжна війна на сході. Незалежність і на 28-ому році треба відстоювати і це добре зрозуміли українці, наголосив Тарас Пекарський, пообіцявши боротися за незалежність і жити Україною. Цього промовець побажав усім учасникам урочистостей.
***
З нагоди відзначення 30-ї річниці першого демократичного віча на Пнівському замку нагородили: спільними грамотами Надвірнянських районної держадміністрації, районної і міської рад – Ольгу Фуфалько, Богдана Березицького, Михайла Бойчука, Ангелину Вдовчин, Богдана Яківціва, Михайла Плитуса; Подякою голови районної ради – Марію Ісопенко та Ярослава Лазорка.
***
Пісенні сувеніри учасникам пам`ятного заходу дарували Віктор Чудновський, а також чоловічий вокальний колектив «Гвоздецькі газди» під орудою Любомира Боднарука і чоловічий вокальний ансамбль «Опришки» із Биткова, яким керує Степан Паньків. Мистецький супровід заходу відбувся за сценарієм провідного методиста РБК Дарії Гринішак.
Леся ДУТЧАК (текст), Іван ГРИДЖУК (світлина) «Народна Воля»
Версія для друку
799 переглядів
