13 жовтня минуло 40 років з часу буріння надглибокої свердловини № 812 на горі Синячка
Добре відома всім істина – розвиток видобутку власних нафти і газу уможливить відчутно здешевити енергоносії для українців. Голубе паливо дорожчає, як мовиться, на очах. То ж нині деякі фахівці виокремлюють як мінімум – завдання наростити видобуток газу, щоб хоча би забезпечувати потреби комунальних послуг, не кажучи про завдання – максимум – всі сфери виробництва.
Зараз в Україні газ видобувають в основному на Полтавщині та Харківщині. Прикарпаття втратило тут лідерство з усіх позицій. А були часи, які ведуть ще 1850-ті позаминулого століття, коли першооснова – буріння почало розвиватися саме у Галичині, яка на той час перебувала у складі Австрійської, а згодом Австро-Угорської імперії.
На їх долю випав розквіт буріння (зліва направо): В`ячеслав Кочержук, начальник буріння районної інженерно-технологічної служби (РІТС); Зіновій Романів, заступник начальника РІТС; Ігор Найда, начальник РІТС; Федір Гобдич, старший інженер по складних роботах; Роман Окрепкий, геолог; Ігор Кобрін, начальник зміни. (Знімок із сімейного архіву Ф. Гобдича)
Як оцінює минуле і що думає про перспективи буріння у краї знаний надвірнянець, колишній головний інженер Надвірнянського управління бурових робіт Федір Васильович Гобдич – людина, для якої цей складний і дорогий процес став сенсом усієї його професійної діяльності.
«Ми пробурили три зверхглибокі свердловини»
А розпочали ми розмову у редакції «Народної Волі», куди Федір Васильович завітав минулого тижня, із …свердловини № 812, якій минуло вже 40 років. Можливо, цей факт для широкого загалу і не такий важливий, але для історії розвитку нафтогазового буріння у Надвірнянському нафтогазопромисловому районі – це промовиста дата. Бо якраз далекого 1979-го, 13 жовтня, завершили бурити найглибшу свердловину, розташовану на горі Синячка.
– Цю свердловину заклали 25 березня 1975 року, – згадує Федір Гобдич. – При її бурінні виникало багато ускладнень, бо у той час ще не мали таких технологій, нормального обладнання. Воно появилося вже набагато пізніше. А тоді бурильні труби були неякісними. Траплялося чимало виробничих аварій. Але ми все ж довели справу до логічного завершення. Це – розвідувальна свердловина, пробуривши яку, ми хотіли з`ясувати ситуацію на Стрийських відкладах нафти і газу. Пробуривши її на глибину 6203 метрів, побачили, що Стрийські відклади є непродуктивними. Після цього ми піднялися на глибину 3150 м, де містилися відклади нафти Пасічнянської площі Битківської складки. Із цієї глибини встановили цементні мости і потім видобули «чорне золото». Щоправда, дебет виявився невеликим, але її експлуатували газліфтом. Там і донині стоїть глибинний насос, верстат-«качалка», яка піднімає нафту. На сьогодні свердловина дає дебет 0,5 тонни нафти за добу. Свердловину закінчили здавати в експлуатацію 30 квітня 1980-му, а буріння завершили 13 жовтня 1979-го. Після цього її освоювала бригада Надвірнянського управління бурових робіт.
Пізніше розпочали ефективніше буріння. Через 10 років пробурили ще одну свердловину на 6210 м на буровій «Пасічна-1». Тоді у нас уже трохи покращилося матеріальне становище, що, власне, й уможливило це буріння. Але на такій глибині поклади виявилися знову непродуктивними. Нафту ми одержали з глибини 4462 м. До речі, вона перебуває також дотепер в експлуатації, хоч дебети й невеликі.
Крім того, пробурено ще понад 6 тис. м свердловини розвідувальної «Надвірна-1». Але там виявили породи, які не мали продуктивності. Цю свердловину ліквідували.
Отже, у нас, у Надвірнянському нафтогазопромисловому районі, пробурено три надглибокі свердловини. Після цього Долинське УБР пробурило на глибину 7300 м. А загалом на Прикарпатті пробурили чотири надглибинні свердловини.
«Буріння потребує і коштів, і часу»
– Звісно, на сьогодні, – продовжує Федір Гобдич, – у нас є багато площ. Приміром, у Слободі Рунгурській, Делятині. Але вони потребують розвідки і чималих фінансових затрат. Зараз буріння знищене, бо ніхто не хоче вкладати гроші у нафторозвідку. Ніхто не хоче бурити. Політика держави у цій галузі виявилася неефективною. Керівництво країни вирішило, що краще закупляти за кордоном готову продукцію Але це рішення неправильне. Бо у нас нафта і газ є. Звичайно, на Прикарпатті дуже невелика кількість, але є ще багато площ, де можна розвідувати і видобувати.
Сам процес буріння на Прикарпатті досить ускладнений, оскільки гірські породи залягають міцно й дуже складно, розповідає Федір Гобдич. У 80-ті роки минулого століття довелось йому працювати на Східній Україні, оскільки там не вистачало спеціалістів. Там бурити набагато легше, бо пласти залягають горизонтально, стверджує нафтовик.
Тепер Федір Васильович вважає, що епоха буріння взагалі завершилася у державі. Є великі поклади зараз у Полтавській і Харківській областях. Але тими площами володіють сьогодні приватні підприємці, які аж ніяк не сприяють і не зацікавлені у тому, щоб Україна вийшла на видобуток, який вкрай необхідний для її подальшого розвитку й енергетичної незалежності.
За словами мого співрозмовника, пік буріння тримався до 2000-го року. – Ми ще й у 2000-му бурили багато, зазначає Федір Васильович. – Опісля почали не давати грошей. У 1980-1990-х роках Надвірнянське УБР мало 15-16 свердловин. То був великий об`єм роботи. Трудилося понад дві тисячі працівників. В УБР діяли дві районні інженерно-технологічні служби (РІТС): №1 – у Яремчанщині; №2 – у Пасічній. До того ж, у 2000-х роках Дніпропетровський трубний завод почав виготовляти труби за ліцензією США, а також отримувати і хімічні реагенти. Буріння ставало кращим і якіснішим. Але політика держави поступово змінювалася, на жаль, в гіршу сторону відносно буріння.
Федір Гобдич констатує: – Наше буріння занепало через олігарха Ігоря Коломойського, який спорудив в Україні багато АЗС і порахував, що на буріння треба виділяти багато коштів, тому простіше закупляти готове паливо… І на цих АЗС його продавали, а олігарх із дотичними структурами збагачувався. Це ще раз вказує на згубну для української державності олігархічну модель економіки.
Із трудової біографії
Далекого 1975-го, як почали бурити свердловину № 812, Федір Гобдич займав посаду старшого інженера по складних роботах. У його функції входило: контроль за веденням буріння, не допускаючи аварій. Після буріння свердловини № 812 його відрядили на роботу в Ірак. Поїхав туди із дружиною та дочкою. Працював протягом 2-х років. У 1980-му повернувся додому, оскільки в Іраку розпочалася війна з курдами. Ірак залишив яскраві спогади, пов`язані з довгою акліматизацією організму в умовах 50-градусної спеки і легким бурінням. – Там свердловини на 3 тисячі метрів бурили до трьох місяців, а в нас … роками, – каже Федір Гобдич.
Працював начальником зміни. У 1986-му призначили головним інженером УБР, звідки у 2004-му вийшов на заслужений відпочинок.
Федір Васильович переконаний, що нині важко відновити буріння. Пояснює: – Усі кадри роз`їхалися. А кваліфікованих працівників вкрай потрібно. Бо досвід приходить з роками. Коли я в 1967-му закінчив Львівський політехнічний інститут, то тоді кожен із нас починав із найнижчої ланки – помічника бурильника і проходив по «сходинках», поки не набув практики.
Перспективу Карпат співрозмовник вбачає у розвитку туристичної галузі. Досвідчений бурильник-нафтовик упевнений, що держава, зокрема, у нинішній складний час, коли йде війна, не вкладатиме кошти у розвиток буріння на Прикарпатті.
Щодо Битківського родовища. Тамтешня перша свердловина №265 давала 500 тонн нафти за добу. Федір Гобдич констатує, що свердловини експлуатували неправильно; не тримала в нормі пластові тиски. Як результат – пласти розряджували… Але там можна ще застосовувати американські технології горизонтального буріння. Та чи знайдуться фахівці з державницькими мисленнями, які погодяться на такі дороговартісні технології? Питання риторичне.
Тому й мовчать свердловини…
Від редакції. У пропонованій публікації порушена архіважлива і водночас у нинішню пору, на наш погляд, дипломатично делікатна тема розвитку нафтогазовидобувної галузі – від розвідки до буріння, видобутку і навіть переробки та збуту вітчизняних нафти і газу, зокрема, і на Прикарпатті. Впевнені, що солідній та авторитетній когорті надвірнянських нафтовиків, передусім, шановним ветеранам, є що сказати з цього приводу, є на що звернути увагу.
Запрошуємо до розмови.
Леся ДУТЧАК «Народна Воля»