Один день із водієм нафтовоза

Це звичайний робочий день, який для водія нафтовоза Івана Миколайовича Гуцуляка повторюється поспіль уже 27 років. Зранку, без запізнень, він – передовий водій цеху технологічного транспорту НГВУ «Надвірнанафтогаз» своїм автомобілем «Камаз» моделі 43118 – автоцистерна, номерні знаки АТ 68 33 ВІ, що з вантажем має загальну вагу 18 тонн, виїжджає у рейс.

Перед початком руху пильно оглядає зовнішній вигляд «сталевого велетня», а далі зосереджується на перевірці рівнів технічних рідин та олив. На цей раз усе у порядку. Залишається витерти від порохів скло дверей та лобове вікно, сигнальні ліхтарі та фари. Звично вмостившись на своєму кріслі, запускає мотор, задавши почергово режими роботи, аналізує покази контрольних приладів, які підтверджують придатність мотора до роботи та готовність гальмівної системи. Усе гаразд, можна би і їхати, але так буває не завжди. Інколи доводиться доливати рідини та оливи, проводити дрібні ремонти.

Після виконання зовсім нескладних технічних операцій щоденного обслуговування Іванові Миколайовичу треба пройти ще три обов’язкові процедури: отримати дорожній лист із денним завданням, перевірити своє здоров’я у спеціальному медичному пункті, а далі пройти перевірку технічного стану автомобіля у контрольних механіків.

Уже позаду залишилися будівлі цеху технологічного транспорту, що на вулиці Промисловій села Пнів Надвірнянського району, яка вже не перший рік завдає водіям незручностей своєю непоборною ямковістю. За якусь мить, проїхавшись нею, про себе відмічає, що це ще не найгірший відрізок його сьогоднішнього шляху. Опинившись на об’їзній села Пнів, прямує своїм ваговозом на Микуличинський нафтопромисел за нафтою. Надзвичайно гострий слух водія вловлює скрип рами автомобіля, що виникає від руху уже не якимись ямками, а вибоїнами, що багато років не ліквідовують. Навіть шурхотіння у перемішку з нечастим скреготом колісних фартухів, які чіпляються за дорогу через потрапляння у глибокі вибоїни, насторожує водія, жалить його душу, бо переживає за цілісність автомобіля. Поміж цим до вух раз за разом долітає звук від роботи балансирних тяг двох задніх осей, що теж викликаний надто розбитою дорогою. Керування з прямолінійного перетворюється у фігурне об`їжджання дорожніх ямищ, і це не бравада та зухвальство, а турбота про автомобіль.

А далі, як розповідає Іван Миколайович, вулиця Соборна міста Надвірна. Тут неначе інший світ із рівними смугами руху, розділений лініями горизонтальної розмітки та щільно наповнений автівками. Треба добре дивитися і наліво, і направо, бо «Камаз»-автоцистерна – не суперкар, а великоваговий та великогабаритний транспортний засіб. Ним не так уже й хвацько об’їдеш навіть легковика, що зупинився. Довкола їх безліч, що безперестанку снують широкою вулицею. Щодо водіїв, які керують ними, то вони не дуже обтяжені дотриманням правил дорожнього руху. З-поміж автомашин виринають пішоходи, які чомусь не переходять вулицю у позначених місцяхи, а безпечно вискакують на проїжджу частину, навіть не оглядаючись. А на таких ділянках дивись і дивись, не дай, Боже, втратити пильність.

– Із селом Микуличин, з його вузькою дорогою, що веде у гори, яка вигинається, немов змійка, – каже Іван Гуцуляк, – маю свої стосунки. Подумки прошу Всевишнього, щоб не рухалася інша автомашина назустріч, бо доведеться маневрувати у тісному місці. Якихось десять кілометрів вузенької гірської доріжки, а на неї витрачено чимало часу. Проминувши оселі, автомобіль добирається до високогір’я. Шлях потягнувся вздовж річки Прутець Чемигівський, що з мелодійним дзюркотінням і хлюпотінням несе свої чисті води до матері-ріки Прут. Довколишній ландшафт заворожує. Душа переповнена радістю від єднання з природою, яку щораз підживлюють нові позитивні емоції. Їх доповнює ілюзія того, що прямовисні стіни річкового каньйону – супутники водія на цій ділянці дороги, зупиняються на мить, щоб не завадити автомобілю, а далі, ніби злітаючи у вись, забирають за собою попутників – ошатні смерічки та ялинки, по черзі звільнюють шлях. Побачена «феєрія» знімає втому, додає впевненості та оптимізму. Автомобіль, як учасник миттєвої своєрідної мистецької постановки, виходить із швидкоплинної вистави і продовжує рух.

Попереду, немов стіна, постає гора, яка ледь-ледь відхиляється від тебе та все ж таки її доведеться долати. Дорога, пробита в її кам’яній основі, насторожує. Однак впевненості водієві додає чималий досвід роботи у гірських умовах і спроможність впоратися з усіма викликами дорожньої обстановки. Цей крутий підйом щоразу підкоряється водієві, як і віражі інших, але уже серпантинних підйомів. Водяні потоки, наповнені дощами, перетворюють проїзди у повздовжні важкопроїзні канави, які добряче дошкуляють водіям. Їдеш ними, неначе залізничними рейками, колеса автомобіля самі керують автомашиною. Перша передача коробки на таких ділянках довго не вимикається. Марудний звук, що переходить у пронизливе завивання навантажених шестерень, добре дошкуляє слухові. Однак усе має початок, має і кінець. Нудна «симфонія» пропадає аж тоді, коли ділянку серпантинного підйому подолано.

Ось уже замайорів прапор ПАТ «Укрнафта» на щоглі нижньої компресорної станції, яка вище нафтового «наливака», що розташований на висоті понад 1000 метрів над рівнем моря. Там можна було б і перепочити на майданчику, але Івана робота не відпускає, бо завдання ще не виконане. Стишуючи хід, приступає до розвороту та заднім ходом подає автомашину під завантаження. З робочого місця водія переходить до заливного люка для спостереження за рівнем наповнення цистерни рідиною. Операція наливу проходить повільно.

Через деякий час належно заповнена автомашина рухається вниз, у село Пасічна Надвірнянського району, на дільницю підготовки товарної нафти. Там водій і обідатиме та трохи відпочине. Однак це станеться згодом, а небезпеки – постійні супутники водія ваговоза рідин – залишаються надалі з ним. Взявши на борт чималу кількість нафти, водій, як розповідає Іван Гуцуляк, відчуває її усім тілом, хоч фізично і не несе вантаж на собі. Особливо вага вантажу нагадує про себе на косогорах і підйомах. Замислившись, підкреслює, що найтривожніше на душі тоді, коли долаєш складний рельєф із мокрою, засніженою або покритою льодом дорогою. Такі проїзди Іван порівнює з роботою сапера, а вона помилки не пробачає. Виконавши злив нафти, з полегшенням повертається на місце стоянки автомобіля.

Закінчився ще один робочий день, наповнений тривогами та радістю, сумнівами й досягненнями. Завтра – знову дорога, завтра – знову у даль. І так щодня. Перевозячи нафту або інші рідини, Іван Миколайович Гуцуляк не чекає якихось привілеїв, а трудиться, як і інші його колеги по цеху, не покладаючи рук. До переліку надзвичайно дисциплінованих перевізників небезпечних вантажів керівництво цеху технологічного транспорту НГВУ «Надвірнанафтогаз» додає водіїв автоцистерн: Р. Я. Космірака, В. В. Сидорука, В. В. Пінчука, В. Ю. Ференцюка та багатьох інших. Усе, за що вони беруться, виконують із душею, не ухиляються від роботи, не ремствують на долю. Без керма та розміреного гулу мотора, постійної зміни дорожніх картинок свого життя не уявляють. Стали шанованими членами колективу водіїв, котрі одержимі обраною професією та гордяться нею. Честь і хвала таким людям, людям праці, творцям матеріального статку, сподвижникам добрих справ, які творять для свого підприємства та ПАТ «Укрнафта».

Вдалих Вам рейсів, автомобілісти-нафтовики, щасливої дороги та благополучного повернення до дому.

Степан СОЛОМОН,

начальник служби закупівель

(Надвірна) Департаменту закупівель і

матеріально-технічного забезпечення ПАТ «Укрнафта».