Газета по-надвірнянськи
 

Прилетіла ластівочка…

4 жовтня 2019, 11:35 | Рубрика: Суспільство Версія для друку Версія для друку 19 переглядів

Ластівка віщує господареві добробут,

сім`ї – щастя і благополуччя

(З народного повір`я)

Розбираю чималий згорток документів, зав`язаний ликом. Першим кидається погляд на фотографію. Це мій дід по маминій лінії. Біля нього ще один у військовій формі цісарського війська часів Першої світової війни.

ластівка

Велика кількість документів товариства «Дністер» про поліси взаємних забезпечень, сертифікати, квитанції до оплати чиншів… Усе це на німецькій, польській, УРСР мовах на оплату податків на немалі суми.

Складена таблиця кількості дерев: «…дуби товщиною 10-15 см…, 30-40 см, 40 і більше…» і так усіх порід – смереки, ялиці, граби, берези. Усього більше тисячі штук.

Хата, стайня, стодола. Сім дочок і один син. Усіх треба повінувати. Одяг (мала бути обов`язково шалінова хустка і спідниця), ділянка-парцеля лісу, поле, коровина. «…віна забрали 11 фір травки і 20 фір лазового сіна…» – записано.

А далі: «… а вівса скосили 1 морг, 1/4 – пшениці, 1/2 – ячменю… З лазу привіз 40 фір сіна… Віз коштує 20 злотих, корова – 120 злотих, 3 злоті – борона…».

І грошей – польських злотих – було на 10-12 корів. Паспорт мерина – коня темно-гнідої масті. Все це свідчить, наскільки заможним був дід Іван.

А найбільше вразив і здивував запис: «В стайні два гнізда ластівок. Ластівки не прилетіли – буде лихо…»

Через місяць почалася війна. В село на постій прибули військові. В обійсті діда мешкали два німці, в стодолі – два коні. В сусідньому дворі – кухня. Коли кликали їсти, солдати сумно імітували іржання коней, що означало – на сніданок буде конина.

Тихо прийшли, тихо пішли. На їх місце прибули другі совіти. До цього – одне за одним померли і дід, і баба.

На свят-вечір до сусіда через город, чи запросили, чи самі прийшли визволителі. Один із них зп`яну вистрілив у стелю. Кулі були запальні, а на поді (стриху) – клоччя. Горіла хата, сильні вітри несли факели вогню горілої солом`яної покрівлі.

У діда згоріли всі будови і сусідська стодола. В попелі потім знайшли цілий непошкоджений образ розіп`ятого Христа. Його зберігаю й понині.

Ще до цього мого батька забрали в армію. Поїздом везли до Німеччини, а там уже підписали капітуляцію. Тих, котрі воювали, везли додому у вагонах. Татова військова частина – пішки через майже всю Європу.

Прийшов додому – серед великого попелища три, до метра товщини, дикі груші, обгорілих з одного боку.

Дід, по батьковій лінії, у сусідньому селі купив не зовсім стару хату, перевіз і склав її. Пошив соломою дах, добудував до хати піддашшя, купив телятко. Потім спромігся побудувати стайню.

Поселилися ластівки. Худоба добре велася. Сметана, сир йшли на продаж, щось лишалось собі. Возили візком сіно – десяту частину, скошеного на колгоспному полі. Вночі на плечах носили скошену стерню. Ластівки висиджували по два виводки ластів`ят. Можна було існувати.

Час спливав швидко. Нежданно не стало батьків, зіяла дірками дерев`яна покрівля стайні…

Побудував я нову і за рік, коли мав переводити худобу, ластівки забрались.

Повернулись. Почув їх щебетання. Дві ластівочки сиділи на дроті біля нової стайні. Кілька років бачив у гнізді жовтороті виводки.

Та однієї весни прилетіли, покружляли, відвідали гніздо і… зникли.

Не стало дружини, корови – одна била рогами, друга – ногами. Залишилась теличка і я… в самотині. Чекаю, що повернуться мої ластівочки. Уявляю, як вони сидять на дроті і щебечуть. Господаря викликають…

Микола ГЕКМАНЮК,

с. Верхній Майдан.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!