Газета по-надвірнянськи
 

Василь Івахів – перший командир УПА. Аргументи і факти

4 жовтня 2019, 11:46 | Рубрика: краяни-повстанці Версія для друку Версія для друку 55 переглядів

Національно-визвольна боротьба українців за власну Державу у 40-50-х роках ХХ ст. – не тільки наша немеркнуча сторінка в історії, це – героїчний здвиг народу у боротьбі за її волю. Сотні тисяч патріотів в обороні рідної землі пройшли через горнило боротьби. Їхній жертовний подвиг житиме у віках.

Не маючи власної Держави, в умовах Другої світової війни керівництво ОУН на чолі зі Степаном Бандерою зуміло у стислі терміни організувати та створити збройні відділи з метою захисту українського населення і боротьби за самостійну Україну. Імена провідників Степана Бандери, Романа Шухевича, Миколи Лебедя, Василя Кука, Ярослава Стецька, Миколи Арсенича відомі широкому загалу громадян. У той же час у силу різних історичних обставин, як об`єктивних, так і суб`єктивних, чимало борців, зокрема, командирів і підпільників ОУН-УПА, були неналежним чином оцінені. І тільки у час здобуття Україною незалежності завдяки активній життєвій позиції ентузіастів-дослідників вдалося дещо заповнити цю прогалину. Відзначимо, що в умовах війни, жорстоких репресій, провокацій, компроматів як з боку нацистів, так і більшовиків, існувала строга конспірація. Про провідників високого рангу знало обмежене коло осіб. Чимало з них загинуло у боротьбі, залишивши після себе лише псевда.

Івахів

Одним із таких видатних провідників і командирів УПА є беззаперечно непересічна постать Василя Івахіва (псевдо «Йосип Сонар», «Сом», «Рос»). Значна частина дослідників вважає його першим командиром УПА. 18 квітня 2018 року минуло 110 літ від дня народження народного героя України і 75 років з часу трагічної загибелі у бою з німецькими карателями 13 травня 1943-го на Волині.

  • Народився він у с. Подусільна Рогатинського повіту у часи панування Австро-Угорщини на Західно-Українських землях (тепер Перемишлянський район Львівської області). Його багатодітна родина – 4 брати і 3 сестри – вважалася заможною за мірками того часу, високопатріотичною. Для неї незалежність України, її майбутнє важили понад усе. Батько Василя Григорій служив в УГА і загинув у бою з поляками у районі ріки Збруч, старший брат Олекса поліг за волю України у рядах УГА. Світогляд Василя формувався на прикладі родини, а також учасників та очевидців подій 1914-1921 років, Січових Стрільців та вояків УГА, які захищали українські землі від польських наїзників, а потому – від російських військ.

Початкову освіту здобув у рідному селі. У 1923-1930 рр. навчався у Рогатинській гімназії. Саме ця гімназія, заснована 1909-го, стала кузнею кадрів майбутніх борців за національну Державу. Ще у серпні 1914-го 250 гімназистів на чолі з директором Михайлом Галущинським поповнили лави січового стрілецтва, брали безпосередню участь у боях із ворогами. Михайло Галущинський – перший командир Легіону Українських Січових Стрільців. Із дитинства Василь Івахів став свідком тих страждань, які випали на долю українців під владою Польщі. Тільки боротьба може принести волю, не можна сидіти, склавши руки, чекати милості від завойовника – це доносили гімназистам учителі гімназії, учасники тих подій – Угрин Безгрішний, Антін Лотоцький та інші. У гімназії Василь вступив у «Пласт», пізніше став членом підпільної організації «Союз української націоналістичної молоді», щоб піднести національно-патріотичний дух народу, показати йому, що окупаційний режим не такий уже й всесильний.

2

Члени організації відновлювали могили українських героїв, вивішували у населених пунктах синьо-жовті прапори, карти ЗУНР та УНР, розповсюджували листівки. Польська поліція не завжди могла виявити учасників «антидержавних акцій». Жандарми арештували підозрюваних і допитували, але, не маючи вагомих доказів, відпускали. Усе це переніс на собі і Василь. Він перебував у числі тих, котрі із захопленням зустріли повідомлення, що нарешті зверхники націоналістичних об`єднань дійшли порозуміння, що здобути волю України можна не благальними мольбами, просьбами, як це робили легальні українські партії, наприклад, УНДО, а збройним шляхом. Це завдання може виконати тільки підпільна національно-політична партія. Таку партію створили на першому Конгресі наприкінці січня – початку лютого 1929 року у Відні, прийнявши назву «Організація Українських Націоналістів». Провід партії очолив видатний борець за Українську державу, колишній командир корпусу Січових Стрільців полковник Євген Коновалець.

Терени дій ОУН поділялись на краї, округи, повіти, надрайони, райони, станиці; нижча ланка – трійка, сувора конспірація – тільки псевдо. Молодь у 15-18-річному віці могла вступати в юнацьку сітку ОУН. Дитячі роки Степана Ленкавського, автора Декалогу Українського Націоналіста, проминули у Фитькові Надвірнянського повіту. Його батько – священник, став наріжним каменем у діяльності націоналістів. Гімназист Василь Івахів вступив в ОУН у 1929 році. Керував підпільною групою студентства до закінчення навчання. Гімназисти студіювали матеріали Конгресу, у лісах навколо Рогатина інструктори старшини УСС та УГА навчали їх військової справи.

У відповідь на посилення антиукраїнського терору підпільні структури ОУН організували масові диверсійні акції: підпалювали фільварки, пошкоджували телефонний зв`язок, зривали польські державні прапори, замазували польських «орлів» та діячів, нападали на жандармські пости, поштові центри. Намагаючись задавити заворушення серед українців, польське керівництво здійснило пацифікацію – так зване «втихомирення». У селах і містах патрулювали карні військові відділи кінної поліції. Заборонили громадські організації, знущалися з жителів (траплялися, навіть, смертні випадки), нищили майно гімназій, читалень, бібліотек, кооперативів. У відповідь на пацифікацію керівництво ОУН створило у Галичині підпільні загони, «летючі бригади», які мстили полякам за кривду і знущання. Найбільш запопадливим польським керівникам організація ОУН винесла смертний вирок: 1934-го у Варшаві серед білого дня застрелили міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького.

  • Закінчивши гімназію, Василь перейшов під порядкування Бережанської округи ОУН. Одержав завдання і створив маневрову групу для здійснення акції відплати: запалали маєтки і скирди у Фразі, Липиці Горішній, Фірлеєві, Вербилівцях, Стратині, на хуторі Чорні Лози… Почалися масові арешти. Василеві вдалося їх уникнути, бо його призвали до польського війська. Фізично загартований ще у пластунські роки, з вольовим характером, маючи за плечима гімназійну освіту, зарахований до старшинської школи, де склав успішно випускні іспити, але звання не присвоїли через те, що українець. Лише у військовому квитку записали, що пройшов повний вишкіл у старшинській школі. Після служби в армії Василь Івахів знову включився у підпільну діяльність. Працював у військовій реферантурі Рогатинського повіту Бережанської округи ОУН. За свою діяльність не­одноразово зазнавав арештів, сидів у тюрмах Бережан, Золочева, Львова, Березі Картузькій. Як тільки відбував термін покарання, на волі знову продовжував національно-визвольну боротьбу.

Кінець 30-х років ХХ століття став періодом загострення міжнародної ситуації у світі, Європі, зокрема. Йшла боротьба за поділ уже поділеного світу в особі гітлерівської Німеччини і більшовицького СРСР. При цьому прикривались фальшивими тезами: нацисти – розширенням життєвого простору і вищістю арійської раси; більшовики – здійсненням соціалістичної революції у світовому маштабі. Однак, незважаючи на великі розбіжності між нацистами і більшовиками, вони знову у більшому маштабі встановлюють економічні та політичні зв`язки. Апогеєм цих відносин стало підписання у Москві 23 серпня 1939 року Договору, відомого під назвою «Пакт Молотова-Рібентропа», який визначав сфери впливу в Європі. Зокрема, першою поділили Польщу. 1 вересня 1939-го Гітлер напав на неї.

Почалася Друга світова війна. 17 вересня 1939-го Червона армія розпочала «визвольний похід» на Волинь і Галичину, щоб «визволити» населення від польського гніту. І дійсно, більшовицька влада у певній мірі допускала місцевих українців на невеликі посади, Василь став учителем села Бачева. Але минуло небагато часу і «брати-визволителі» почали масові арешти вчителів, лікарів, правників, священників, керівників громадських організацій, включаючи «Просвіту». Особливо полювали органи НКВС на членів та активістів ОУН, цілі родини вивозили на безкраї простори Сибіру, Казахстану, Крайньої Півночі. Не оминула ця доля і родину Івахівих. У травні 1941-го вивезли у Томську область дружину брата із трьома дітьми, іншим членам родини вдалося сховатися.

У відповідь на масові репресії з боку радянської влади ОУН організувала підпільні бойові групи на стику трьох областей: Львівської, Станіславської і Тернопільської. Діяла одна із них під керівництвом Григорія Москаля, родом із с. Стратина (Рогатинський район). Коли Василь працював у школі, то таємно зустрічався із підпільниками. Навчав їх азів військової справи та методів конспірації. Бойова група діяла на цих теренах до 22 лютого 1941 року. Група із 7 чоловік вчиняла збройні напади на міліцейські патрулі, відбирала зброю, вела пропагандистську роботу, показувала злочинну роль більшовицької влади по відношенню до українців, закликала людей не коритися новій владі. Здавалося, підпільники були невловимими. Вони перед цим зуміли втекти, коли їх виявили у селі Добринів, при цьому роззброївши міліціонерів. На їх пошуки кинули додаткові сили НКВС, залучили сексотів, провокаторів та місцевих перевертнів, які 22 лютого 1941 року підійшли до хутора Куляби неподалік села Нараїв, де у хаті Івана та Марії Янчинських перебували підпільники. Майже сот­ня енкаведистів прибула із Бережан. Василя Івахіва серед підпільників не виявили. Він восени 1939-го, щоб уникнути арешту, перетнув кордон і перебував у Кракові. Але неодноразово переходив кордон і зустрічався з друзями. Василь відчув реальну загрозу, яка нависла над підпільниками з отриманої інформації. Радив змінити місце постою. Підпільники саме 22 лютого мали покинути Куляби. Оточені переважаючим ворогом, вони прийняли свій останній бій і загинули як герої. Григорій Москаль, 27 літ, Володимир Лопушанський, 18 літ, підірвали себе гранатами. Поранений Іван Галай переніс усі катування і нікого не видав…

12 липня 1997-го на хуторі Куляби за участі сотні небайдужих краян, духовенства відбулося урочисте освячення меморіального пам`ятника Борцям за волю України: Василь Лопушанський, 18 літ, Шуран Максим, Шкапій Григорій, 19 літ, Гульбовський Богдан, Галай Іван, 21 літ, Солтис Василь, 25 літ, Москаль Григорій, 27 літ.

Перед цим у проводі ОУН у 1940-му на Другому великому зборі стався розкол – ліберально-мельниківська течія і революційно-бандерівська, створено похідні групи, які мали організовувати державне управління на визвольних територіях. Це готували і бандерівці, і мельниківці. Бандерівське крило за домовленістю з німецьким командуванням створило 2 батальйони з українців: «Ролянд» діяв на одеському напрямі, «Нахтігаль» – на львівському. Василь Івахів як істинний патріот глибоко переживав розкол. Після роздумів і вагань пристав до бандерівського напряму.

Проголошення Акта відновлення Української Держави у Львові 30 червня 1941 року вище керівництво Рейху зустріло вороже. Гітлер особисто доручив Гімлеру почати каральні заходи проти ОУН. На початку липня 1941-го заарештований весь провід ОУН, крім Миколи Лебедя («Рубан»), під керівництвом якого ОУН пішло у підпілля. Василь із початком війни повернувся у рідні краї і за завданням Крайового проводу ОУН створив у селі Поморянах (Львівська обл..) підпільно-підстаршинську школу, підпільників навчав військової справи. Але вона проіснувала недовго, німці майже всіх заарештували, у т. ч. й Івахіва. В`язні відбували покарання у Тернопільській та Львівській областях, частину з них розстріляли. Тільки заступництво митрополита Андрея Шептицького врятувало бранців.

  • Коли Василя Івахіва звільнили із львівської в`язниці, він повністю перейшов на нелегальне становище. Організовуючи по селах загони самооборони, безпосередньо підлягав крайовому військовому штабу під керівництвом майора Дмитра Грицая («Перебийніс»). Коли у Львові деякий час Василь проживав на квартирі у свого товариша Степана Скребача, то порушував перед вищим проводом ОУН питання про створення українських підпільних загонів. Хоча керівництво вважало, що ще не визріли умови. Цілком зрозуміло, що Василь із цією думкою не погоджувався. Саме у той час восени 1941-го на Поліссі створюють під керівництвом Тараса Боровця-«Бульби» збройні формування, відомі в історії під назвою «Поліська січ», які підлягали урядові УНР у екзилі. Тут діяли також червоні партизани та польські боївки, які тероризували місцевих жителів. Василь Івахів прекрасно усвідомлював, що потрібно діяти енергійно і рішуче, інакше народні маси не зрозуміють позицію ОУН.

Ідея створення військових загонів ОУН з`явилася вперше на підпільній військовій конференції у грудні 1942-го у Львові. Саме її проголосив крайовий військовий референт Волині Василь Івахів. Червоною ниткою через його виступ проходила ідея про те, що, якщо ми не хочемо втратити свій вплив на народ, то боротьбу проти німців повинні взяти у свої руки, особливо на Волині і Поліссі. На конференції прийняли постанову про створення збройних сил ОУН. Далі 17-23 лютого 1943 року третя конференція ОУН прийняла постанову щодо подальшої збройної боротьби. Ще до цього влітку 1942-го розме­жували функції провідника Північно-Західних Українських Земель (ПЗУЗ) Дмитра Клячківського («Клим Савур», «Білаш», «Охрім») і військового референта ПЗУЗ Василя Івахіва («Сонар», «Сом»). Вперше про це згадує Юрій Стельмащук («Кайдаш», «Рудий»), і на той час військовий референт Ковельської округи, пізніше командир військової округи «Турів», «Завихост», якого 26 січня 1945-го хворого на тиф і пораненого захопили у полин. Розстріляний 6 серпня 1945-го у Києві. (Архів УСБУ Волинської області. Кримінальна справа Стельмащука. Том І. Аркуш 42).

На основі свідчення Юрія Стельмащука можна зробити висновки: крайовий провідник ПЗУЗ «Білаш» зустрічався з працівниками військових референтур нижчого рівня, де ознайомлювався зі станом військової роботи. Одначе конкретні завдання перед військовими референтами після обговорення певного кола питань ставив саме Івахів. Той же Стельмащук стверджував, що приблизно 15 лютого 1943 року у селі Піддубці Теремневицького району Волинської області скликано нараду з питань військової організації УПА: всією роботою з питань організації мав керувати референт з військових справ, а ним був «СОМ». (Кримінальна справа Стельмащука. Том І. Аркуш 43).

Виступи збройних відділів (а не боївок) орієнтовно припадають на 15 березня – 10 квітня 1943 року. Близько чотирьох-п`яти тисяч людей із т. зв. Української Допоміжної Поліції (УДП) за вказівкою проводу ОУН зі зброєю в руках пішли у ліс. (Літопис УПА. Торонто 1995-й рік. Том І, стор. 96). Таким чином, навесні 1943-го у великому маштабі почалася організація військово-партизанських структур. Одночасно гостро ставало питання взаємовідносин із «Поліською Січчю» («Бульба», який притримувався мельниківської орієнтації). Це не могло не викликати занепокоєння у Бандерівському проводі, де провідну роль після арешту Степана Бандери відігравав «урядуючий провідник» Микола Лебідь-«Рубан». Саме він найбільше прагнув перешкодити сповзанню національно-визвольного руху в отаманщину періоду 1917-1921 років. Взаємопоборювання і взаємознищення, амбітність вождів та провідників різного рангу, отаманщина – головні чинники внутрішнього характеру, що привели до загибелі Української Держави у 1917-1921 рр.

Мельниківці вважали бандерівців членами тоталітарної організації, сторонилися їх, а також пишалися своєю демократичністю. Лебідь тримав курс на силове підпорядкування «бульбівців», що і зробили влітку 1943-го. Тому позиція Василя Івахіва, який закликав сторони сісти за стіл переговорів, виглядала надто сміливою. Василь не хотів марно проливати українську кров, прекрасно розуміючи, кому це вигідно… Перед цим Дмитро Клячківський, керівник ПЗУЗ, пробував домовитися з «бульбівцями», але з цього нічого не вийшло. Івахів надіявся на допомогу Івана Мітринги, з яким разом учився у Рогатині, той був помічником «Бульби» з політичних питань.

  • 9 березня 1943-го у селі Золотолин Костопильського району Рівненської області відбулася зустріч, в якій з боку ОУН(б) брали участь Василь Івахів-«Йосип Сонар», Дмитро Клячківський-«Клим Савур», Іван Литвинчук-«Дубовий» та Роман Петренко-«Омелько»; з боку «Поліської Січі» – її командир Тарас Боровець-«Бульба», отаман Олександр Щербатюк-«Зубатий», Іван Мітринга та два офіцери петлюрівської армії. Поручник Івахів від імені Лебедя висловив ряд пропозицій, які Боровець розцінив як «монопартійні» та «диктаторські». «Бульбі» пропонували посаду начальника штабу, а об`єднаними силами повинен командувати «Дубовий». Сторони в цілому так і ні до чого не прийшли. Тільки погодились на спільну назву «УПА», її військові підрозділи ОУН самостійні державники (СД) отримали формально у квітні 1943-го. Наступна зустріч – 14 квітня так і не відбулася. Івахів мав відправлятися у Галичину. 13 травня 1943-го у районі села Чорниж Маневичинського району Волинської області група із десяти повстанців на чолі з Василем попала в засідку німецької каральної експедиції у кар`єрі. У нерівному бою з переважаючими силами ворога загинув Івахів, член крайового і військового штабу сот­ник Юліан Ковальський-«Гарпун», поручник Семен Снядецький-«Сівка» та сім повстанців. Поховали їх через два дні у братській могилі села Бичаль Костопільського району Рівненської області. Місцеві жителі доглядали за могилою у часи німецької окупації і в роки тоталітарного режиму. 15 травня 2004-го активісти Української Народної Партії завдяки дієвій підтримці народного депутата України Василя Червонія відкрили пам`ятник.

10 червня 1997 року відкрито пам`ятник Василеві Івахіву у с. Подусівна Перемишлянського району Львівської області, в якій також взяли участь пластуни Рогатинщини. Віддаючи данину поваги і пошани першому командирові УПА, рогатинські пластуни проводять щорічні військово-патріотичні табори, щороку відвідують Подусільну.

У 2008 році на честь 100-ї річниці та у 2018-му – 110-ї річниці від дня народження Василя Івахіва діяли військово-патріотичні табори «Гарт волі» с. Кліщівка. «Пласт» відзначив подвиг Івахіва найвищою пластовою нагородою: за хоробрість у боротьбі за Україну – Залізним Пластовим Хрестом. 13 жовтня 2017-го у Рогатинській гімназії ім. Володимира Великого відкрито меморіальну дошку на честь героя. У Рогатині діє пластунський курінь Василя Івахіва. Він нагороджений посмертно найвищою нагородою УПА – Золотим Хрестом бойової заслуги першої кляси. У Національному музеї історії України у Другій світовій війні на виставці «Герої», відкритій 8 травня 2018 р. за участі Президента України Петра Порошенка, представлені 12 стендів зі світлинами: 6 – про героїв Другої світової війни, де є стенд, присвячений В. Івахіву, 6 – про учасників російсько-української війни.

На основі матеріалів, які сьогодні є доступними, зокрема, архівних справ, можна зробити такий висновок: від 1942-го Дмитро Клячківський – Провідник ПЗУЗ, Василь Івахів – військовий референт. Протягом зими 1942 – весни 1943-го років Івахів безпосередньо брав участь у створенні військової референтури ОУН, розпочалося творення формувань УПА, призначав командирів; 15 квітня 1943-й – на переговорах із командуючим відділами «Поліської Січі» отаманом Т. Боровцем-«Бульба» укладено угоду – збройні формування прийняли назву УПА; весна 13 травня 1943-го – Івахів виконує обов`язки командира УПА; у наказі № 0552 від 14.10 1952 р. Головного командира УПА Василя Коваля-«Кук» сказано: «командир «Сом» – Василь Івахів перший командир і військовий вишкільник відділів УПА-Північ» (Державний архів СБУ. Фонд 13. Справа 376. Том 60. Аркуш 286).

Немає одностайної думки у дослідників щодо питання трагічної загибелі Василя Івахіва. Історики Олександр Лисенко і Тетяна Вронська у своїй роботі «Політичний терор і тероризм в Україні 19-20 століття. Історичні нариси» (Київ. 2002, стор. 767) твердять, що Івахів ліквідований СБ ОУН за співпрацю з ОУН(м) і Тарасом Боровцем-«Бульбою», але немає жодних підтверджуючих документів. Один із діячів ПУН Зіновій Книш також твердить, що Івахіва знищила СБ – за проведення переговорів зі співпраці з «бульбівцями» у боротьбі проти загарбників.

Знамениту українську народну пісню «Волинський марш» (або «Там десь далеко на Волині») написав побратим із підпільної боротьби отець Василь Прийма, один із перших творців УПА Василя Івахіва. Мав псевдо «Чорногора», а літературні – Микола Дяків, Микола Галичко. Автор збірки поезій «На схилах гір Карпат і Піренеїв», «Золотий міт», «Молиться серце» та ін. 17 грудня 2004-го помер у Франції. За заповітом тіло перевезли на Україну в рідне село Бачів, де його поховали 9 січня 2005 року. («За волю України». Упорядник Євген Гіщинський. Луцьк. 2007 р., стор. 391).

Рогатинська гімназія має славні національно-державницькі традиції. У різні часи тут навчалися майбутні підпільники ОУН і командири УПА Богдан Бандера, Петро Олійник, Михайло Грицина, Василь Мізерний. Її колектив під керівництвом директора Доронюка Ігоря Васильовича, заступника директора з виховної роботи Зварчука Яреми Михайловича на високому навчально-патріотичному рівні формують у гімназистів високий патріотичний дух, готовності до захисту Української держави. Багато учнів і вчителів відродженої гімназії були учасниками Помаранчевої революції і Революції Гідності, займались і продовжують займатись волонтерською допомогою для потреб українських військових. У російсько-українській війні взяли участь колишні учні гімназії Олег Бончинський, Іван Зварчук, Роман Цап, Андрій Окрепкий, Ярослав Гаврон, а також Сергій Мединський, офіцер медичної служби, який виходив разом із вір­ними Україні друзями з російського оточення у Криму, Володимир Готра, Микола Різник, який отримав поранення, Роман Крашевський, офіцер Марія Лиса (Московчук), Григорій Івахів (родич легендарного Василя Івахіва). На контрактній службі у ЗСУ зараз перебуває офіцер Анна Хомік, на навчання в Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного поступив Зеновій Гурський.

Автор висловлює щиру подяку за допомогу у написанні статті заступнику директора з виховної роботи Рогатинської гімназії ім. Володимира Великого Яремі Зварчуку.

Іван КМЕТЮК,

заступник голови Надвірнянської районної

організації Всеукраїнського товариства

«Меморіал» ім. Василя Стуса.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!