Голодомор як геноцид української нації – помста за свободолюбність українців

У четверту суботу листопада не тільки Україна, а й світ згадують трагічні сторінки історії українського народу – Голодомори 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947 років. Найстрашнішим, штучно створеним радянською владою, є Голодомор 1932-1933 років, який щодня забирав життя понад 25 тисяч українців.

23 листопада Надвірнянщина вшанувала пам’ять мільйонів невинних жертв Голодоморів в Україні та віддала в загальнонаціональній хвилині мовчання шану українцям.

У пам’ятному вічі взяли участь представники районної і міської влади, зокрема голова Надвірнянської районної ради Іван Гурмак, народний депутат України Зіновій Андрійович, перший заступник голови РДА Богдан Зеленчук, заступник Надвірнянського міського голови Василь Василенко, а також священнослужителі різних конфесій, пластуни Надвірнянщини і громадськість.

Всечесні отці відправили поминальну панахиду за загиблим від голодної смерті українцями. Керівництво району та міста поклали квіти і лампадки до пам’ятного знаку. З історичною довідкою виступив викладач історії Надвірнянського коледжу НТУ Володимир Свягла. Як стверджують історики, українців карали смертю за здобуту незалежність від імперій у 1917-1921 рр. Мільйони зморених голодом українців – ось наслідки геноциду, тієї страшної війни.

Усю трагічність тих страшних подій у літературній композиції передав драматичний колектив «Народні джерела» с. Молодків під керівництвом Уляни Пилип’юк.

Учасники мітингу-реквієму о 16-й год. схилили голови у загальнонаціональній хвилині скорботи та запалили лампадки біля пам’ятного знаку.

Дотепер ми не знаємо імен всіх, котрі загинули від голодної смерті і ще й досі дослідники плутаються у мільйонних цифрах жертв. Їх не називали героями. Їм не ставили пам’ятників чи обелісків.

Ось, як описував у травні 1933-го події в Україні консул Італії в Харкові Сержіо Ґраденіґо для інформування Міністерства закордонних справ Італії: «Немає жодного сумніву в тому, що цей голод штучний і спеціально створений… Вирішено ліквідувати українську проблему протягом кількох місяців, ціною смерті від 10 до 15 мільйонів осіб. Нехай ця цифра не здається перебільшеною. Я тієї думки, що вона ще вища, і, мабуть, її вже досягли. Це велике нещастя, яке скошує мільйони людей і винищує дитинство цілого народу…

…Уранці 21-го на базарі мертвих складали на купи у лахмітті і людських екскрементах уздовж огорожі біля річки. Спочатку там було 30 трупів. Уранці 23-го їх – уже 51. Дитина ссала груди мертвої матері з обличчям сірого кольору. Люди казали: «Це ще тільки квіточки соціалістичної весни».

Українців примушували про це забути. Однак національну пам’ять не можна знищити! Пам’ятаємо! Не забудемо!

Інф. районної ради.