Газета по-надвірнянськи
 

Іванові Голінею виповнилось би 88

22 листопада 2019, 12:21 | Рубрика: Новини Версія для друку Версія для друку 28 переглядів

27 листопада йому могло виповнитись 88 років. Він лікував і продовжував життя іншим. Себе вберегти не зміг. Його називали Яремчанським Хмарою, у нашій області та УРП знали, як Яремчанського Чорновола, а друзі з Києва – на псевдо «Сокіл».

20 лютого 1992 року перестало битися серце палкого патріота, правдолюба, милого, задушевного жителя м. Яремче, лікаря від Бога – терапевта вищої категорії, лікаря-консультанта Івана Голінея, уродженця смт. Ланчин.

Усе життя він прожив у Яремчі. За цей час працював лікарем, головним лікарем Яремчанського тубдиспансеру, лікарем-терапевтом Яремчанської ЦРЛ. Одночасно з професійною роботою займався громадською, профспілковою (очолював районну профспілку лікарів певний період) та політичною діяльністю.

Іван-Голіней

З його ініціативи відновлено діяльність УГКЦ у м. Яремче, узгоджено будівництво нового храму м. Яремче. Засновник і перший голова Яремчанського осередку Української Республіканської партії, займався розкопками і перепохованням жертв більшовицького терору – воїнів УПА в   Яремчі. На місці, де тепер силами родини Голінеїв і доброчинної допомоги Петра Семківа, побудовано капличку імені великомученика Степана в честь Символу Нації – Степана Бандери.

22 травня 1984-го разом із побратимом Федором Ковтуном на могилі Тараса Шевченка у Каневі Іван у виступі назвав Кобзаря батьком українського націоналізму й одночасно розповів про свято Героїв 23 травня. У 1989-му разом із Федором Ковтуном вступив до Гельсінської спілки.

Іван щиро радів, що при відбудові сплюндрованої наїзниками-енкаведистами Каплички в Залукві (спалили) – пам`ятки скасування панщини 1848 року, використали його замальовки і креслення.

«Про козацьку я долю згадав». Мені завжди згадується ця пісня, коли починаю розмову про малознану нашими краянами, але милу, задушевну людину з тонким розумінням історії своєї нації, рідної мови, любові до України. Це – Голіней Іван, син Івана. Він належав до сильних духом, до тих, котрі у муках омріювали волю і незалежність України. Ось його власні слова, написані на листівці:

Чи знаєш ти, Кохана,

Що зветься в нас Любов?

Любов – це Україна,

Це Бог, це правди зов!

Коли почалась особливо жорстока руйнація нашого духовного життя, він вирішив зберегти для нащадків хоч пам’ять про священні храми України. Лікар за спеціальністю, він береться за малювання. Змалював Іллінську церкву, споруджену над Дніпром у 1692 році на тому місці, де у 945-му була, мабуть, перша на Русі церква, в якій представники князя Ігоря (християни) приймали присягу з приводу підписання миру з греками: церкву Миколая Набережного з дзвіницею готичного стилю, що розміщувалась поруч, але використана як склад кінострічок та пивних цистерн.

Він порівнював Україну з бранкою, яку постійно ґвалтували чужинці: то кочові «гості» з півдня, то «благодійники» із заходу, то «старший брат» з північного сходу. І сот­ні тисяч її захисників лягли кістьми, кров’ю своєю оросили українську землю. І стала Україна суцільною могилою для тих, котрі змагалися за її волю, щастя, за народ у своїй рідній стороні.

У цей час, на початку 80-х років, у нього появляються альбоми-мініатюри з малюнками церков різних регіонів України – Київщини, Львівщини, Тернопільщини, нашого краю, зокрема, у селах Малий Ключів, Ковалівка на Коломийщині, у с. Росільна Богородчанського району, у селах Труфанівка, Яблуниця Буковинська.

Продовжуючи розповідь про Івана, хотів би сказати, що народився він у листопаді 1931 року шостою дитиною у добре знаних цілому селові Івана Голінея та Насті з родини Яцентюків із Ланчина. Як і кожен селянський син тих часів, починав свій шлях із пастуха гусей, косаря і фірмана домашнього ґаздівства. З ранніх літ з`явився у нього особливий інтерес до читання історичних книжок, які часто доставляв сім’ї добрий шкільний товариш батька і матері – Юрій Шкрумеляк, до малювання. Любив він організовувати також святочні вертепи трьох груп – по 10, 8 та 5 чоловік.

Ролі, написані Юрієм Шкрумеляком, Іван доповнював своїми віршами та інсценівками. А ще у цей період популярними стали листівки та карикатури на Гітлера, які поширювались без заборони серед жителів. Іван часто видозмінював листівки з допискою наприкінці: «Гітлєр! А що за ним приховується?». Досить повернути цю листівку – і на звороті впізнавали «батька всіх народів» – Сталіна (на окремих листівках – Леніна). У час виборів 12 лютого 1946 р. Іван склав текст і виготовив карикатурну листівку з гаслом: «Кресли жида-халаміда». «Активісти» та НКВДисти шукали довго, але винуватця не знайшли.

Його родині, як і багатьом іншим того часу, був притаманний дух бунтарства, а водночас і розуміння важливості освіти для молодої української генерації. Більшість ровесників Івана закінчила 4 кляси і залишила навчання у школі. У 1948-му 9-й клас закінчили всього 7 учнів, і в їх числі лише він один з Ланчина, решта – з навколишніх сіл та переселенці.

Уже тоді художні роботи Івана – портрети Т. Шевченка й І. Франка та два пейзажі – відібрали на республіканську виставку. (Доля їх невідома, бо художника виключили зі школи за відмову вступити до комсомолу). Вчився він у той час на «відмінно». Цілі канікули вся родина шукала школу, де б він міг продовжувати навчання. Спочатку погодився директор Єзупільської школи зарахувати його у 10-й клас. Тоді ж у Залукві Галицького району він познайомився з учнем 10 класу Степаном Наконечним, який вирішив замість продовження навчання у школі вступити до УПА. Думка ця заходила також Іванові, але йому відмовили, бо був молодшим від товариша, і в такому віці до УПА не приймали.

Середню школу закінчив у Надвірній разом із Созанським, Гуйтином, Ковтуном, Долинським, Дем’янчуком, Пилип’юком та іншими. Гуртував навколо себе товаришів, знайомив їх із забороненими книжками, разом співали народні та пісні січових стрільців. У тому ж році закінчив школу, став студентом Станіславського медичного інституту, і з того ж часу за ним почалися нагляди «шестірок». Доводилось важко, але він уперто вдосконалював свої знання. Настільними книгами стали «Історія України» Грушевського й Аркаса. Шукав однодумців, багато спілкувався, поширював заборонені книжки і водночас опановував медичну науку. Та ще встигав ходити на роботу, бо родина не мала змоги допомагати йому матеріально. Три роки працював головним лікарем тубдиспансеру в Яремчі. Боровся за справедливість, відстоював інтереси хворих. Після чергового конфлікту з головним лікарем району та першим секретарем райкому партії звільнений з роботи. Тоді «справу Голінея-Роберта-Сіляви» широко коментували у пресі та медичних нарадах району й області. Тільки після втручання республіканських судових органів його поновили на роботі, але з кличками та різними ярликами.

Мабуть, єдиний в Яремчі підтримував найтісніші зв’язки з Євгеном Сверстюком, Валентином Морозом (влаштував його під час хвороби у лікарню смт. Делятин без відома адміністрації та органів партії), Ліною Костенко, Ерастом Гуцуляком, В. Яремком та іншими передовими представниками української інтелігенції Києва, Львова, яких переслідувала агентура КДБ. Брав активну участь у зборі коштів і передавав їх у Київ для передплати літератури й преси «дисидентам», котрі знемагали у тюрмах і таборах «большевицького раю». Подавав окремі дані для самвидаву В. Морозу.

Усе своє життя боровся із засиллям чужинської ідеології, за побудову незалежної, самостійної України. Його неодноразово викликали в органи КДБ Надвірної, залякували звільненням із роботи за антирадянську діяльність. За ним і вдома, і на роботі «приглядали». Часто говорив із жалем, що йому легше перебувати б у тюрмі, а не на такій волі, що вже й дихати йому не дають, що тут він чужий серед своїх, а там був би з друзями й однодумцями. Думка, що мову, традиції, пісні можуть розтоптати чужинці-азіяти, і все це щезне, віддадуть забуттю, не давала йому спокою. А ще тієї пори його гостро вразило знищення каплиці у с. Залуква (1986 р.), збудованої у 1848 р. як пам’ятник скасуванню панщини (нині вона реконструйована). І він із новим піднесенням береться за змалювання храмів. При обшуках у нього забирали малюнки і не всі повертали. Усе ж залишилось понад 260 робіт.

Не можна відшукати його записів, віршів, які він закопав десь на батьківському городі у Ланчині разом із книжками «Симон Петлюра», «Большевицький рай» – про голод на Україні у 1933-му, «Історію України» Грушевського. Із живописних робіт знайшлись його Матір Божа, де він зобразив її в гуцульському стилі, та портрет Івана Богуна, що подарував дочці Оксані.

У час проголошення незалежності України Іван Голіней очолив осередок УРП м. Яремче і брав активну участь у розбудові України, відродженні українських обрядів, традицій, національної культури та вихованні свідомого патріота – громадянина України.

Символом його життя став рядок Шевченкового вірша «Борітеся – поборете!». Він говорив: «Україно, Ти моя молитво! Я молюся триєдиному Богу, рідній матері, рідній мові, рідній Україні, щоб збулися віковічні мрії Каменяра: «Не пора, не пора в рідну хату вносити роздор!».

Він глибоко переживав усі незгоди, які переживає ще й нині Україна. Чорнобильська трагедія стала і його особистою трагедією: у лютому 1992-го він помер від саркоми у короткім часі після повернення з Чорнобиля, де організовував допомогу своїм братам-українцям, котрі опинилися в біді. Іншим допомагав. Собі ж допомогти не зміг. Але дух ідеї, яку він ширив, живуть, вони долають простір і оселяються в серцях людей іскрами великої любові до неньки України.

Степан ГОЛІНЕЙ,

колишній директор Делятинської середньої школи,

голова Делятинського осередку Конгресу

Українських Націоналістів,

Соросівський учитель.

P. S. «Справа Голінея – Роберта Сіляви»: «Жодна молода мати з дитиною не могла влаштуватись стаціонарно в лікарню, поки не погодилась на інтимні зв`язки з головним лікарем Робертом».

У 1949 році юні сміливці-патріоти – учні 10 класу Голіней Ів., Гуйтин, Дем`янчук В. (організатор), Ковтун Ф., Дем`янчук М. вночі спалили у Фитькові колгоспну контору із документами на знак протесту проти примусової колективізації селян.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!