Газета по-надвірнянськи
 

Передарований бюст Марійки Підгірянки – у Білих Ославах

1 листопада 2019, 13:00 | Рубрика: Людина та її справа Версія для друку Версія для друку 11 переглядів

Цьогорічного спекотного серпня Музей Марійки Підгірянки у Білих Ославах поповнився унікальним експонатом. Учителька Тлумацької дитячої музичної школи Олександра Зарічняк на моє не одне настирливе прохання нарешті передала на малу Батьківщину великої української дитячої письменниці Марійки Підгірянки білосніжний гіпсовий бюст. Її мама, учителька математики Ірина Купновицька (1927-2006 рр.), яка у 50-х роках минулого століття разом працювала з Дарією – дочкою поетеси у Вікнянській школі, була вхожа до сім`ї Домбровських.

Підгірянка_бюст

Автор цих слів, шукаючи слідів своєї славної землячки Марійки Підгірянки у чотирьох наддністрянських селах Антонівці, Братишеві, Вікнянах і Нижневі, в яких жила і працювала Марійка Підгірянка, де поховані її батьки, двічі побував у районному центрі Тлумачі, відвідуючи пристрастну шанувальницю творчості Марійки Підгірянки, її сучасницю Ірину Купновицьку. Від неї маю десять цікавих листів. Як маком всипаних буквами і такою каліграфією, що важкувато читається. В одному із листів від 19 квітня 1997 року зазначено: «Марійку Підгірянку пізнала у Вікнянах, вона жила рядом зі мною. Людина високої інтелігентності, життєвого досвіду, душевної краси і народної мудрості, знавця медицини, знавця людських душ, а дітей особливо. Їхні мрії, переживання. Знавець народної пісні». Про тридцятирічне перебування Марійки Підгірянки у Тлумаччині часопис «Народна Воля» широко висвітлив у матеріалі «Марійка Підгірянка над Дністром» за березень-квітень 2011 р.

Чи не ці риси краси української жіночої душі спонукали Ірину Купновицьку замовити в Івано-Франківського скульптора Андрія Лендєла за свої кошти аж три великі гіпсові бюсти Марійки Підгірянки. Як видно зі зліпленого образу поетеси, митцеві пластики, вихідцеві із Закарпаття Андрію Лендєлу, замовлення вдалося. Як сказав нині відомий прикарпатський скульптор, делятинець Володимир Довбенюк, автор першого пам`ятника у бетоні Марійці Підгірянці (2014 р.) в її рідному селі, не враховуючи надгробної скульптури на Личаківському цвинтарі, що його старший колега Андрій Лендєл не тільки «штампував» Ленінів, але й «виливав» Шевченків та Підгірянок у важкі мистецькі радянські часи. Один бюст замовниця відразу з майстерні принесла як дарунок у Музей освіти Прикарпаття, а два привезла у Тлумач для районної дитячої бібліотеки та місцевої десятирічки. Після занепаду кімнати-музею Марійки Підгірянки при міській школі бюст поетеси «переселився» в оселю Ірини Купновицької, що на вулиці Шевченка, 17. Тепер гордо кажемо, що Ірина Купновицька – одна з перших в Україні ініціювала увіковічнення у скульптурі талановитої літературної авторки, співця дитячих душ ще у далекому 1973-му, заодно до відзначення 10-х роковин відходу у Вічність Марійки Підгірянки.

Гортаючи пожовклі сторінки Тлумацької районної газети «Дністровська зірка», у номері від 29 травня 1976 року надибуємо допис Ірини Купновицької «Дарунок музею», в якому зазначено: «Найновіший експонат шкільного музею десятирічки – погруддя поетеси. Автор – Івано-Франківський скульптор А. Лендєл. Ця робота демонструвалась на обласній художній виставці, присвяченій 100-річчю М. Черемшини (1974 рік – В. Л.). Одержала схвальні відгуки у відвідувачів. Чимало митців у вінок шани народній поетесі Марійці Підгірянці вплели галузку своєї творчості».

Ірина Купновицька щиро дбала, щоб ім`я Марійки Підгірянки разом з її літературною спадщиною жило в музейних скарбницях. Тому багато речей, які засвідчують про її незабутні зустрічі з народною поетесою та її родиною, передала в Літературний музей Прикарпаття та Музей освіти Прикарпаття в Івано-Франківську. Свої ще свіжі спогади про дитячу письменницю Ірина Купновицька надіслала до новоствореної кімнати-музею в рік 90-ліття від дня народження Марійки Підгірянки вчителем історії Василем Слезінським при Білоославській середній школі, яка із 2017-го носить її ім`я.

У рідній Тлумаччині поповнила експозиції кімнат-музеїв у селах Антонівка, Бортники та при районній бібліотеці для дітей, якою опікувалася її багаторічний директор Надія Цікайло. У село Антонівку Марійка Підгірянка прийшла працювати у 1928 році. У спогадах дочки поетеси Дарії читаємо: «Тодішня Антонівка – село невеличке, всього 120 хат. Село небагате, але мешканці його працьовиті, дружні, спраглі до знань, добре зорганізовані. На той час у селі не було жодного п`яниці, жодного донощика. Своїми силами побудували церкву, крамницю, школу. Добивалися, щоб у село прислали учителя».

І антонівчанам пощастило – із Закарпаття без роботи на Галичину повернулася вчителька й поетеса Марійка Підгірянка. Ії брат Северин посприяв, щоб сестра отримала роботу в школі села Антонівка. Напевно, вона за життя й не знала, що один із перших її учнів Антонівської початкової школи Степан Терлецький, доля якого після Другої світової війни занесла до Англії, де займав високі посади, звідки наближав своєю громадською позицією незалежність України. Тут добрі люди українського чужинця обрали депутатом Британського парламенту, а Прем`єр-міністр Маргарет Тетчер – своїм радником. Завдяки її пропозиції-зверненню до Генсека-президента Михайла Гррбачова Степан Терлецький вперше за довгі роки перебування на чужині відвідав Прикарпаття і рідне село у часи «горбачовської перебудови».

Двадцять років тому з`явилася книжка Зіновія Штурнака «Довга дорога додому» про С. Терлецького, про його півстолітню розлуку з Україною. Багато води за той час сплило Дністром, а босоноге дитинство високого гостя донині віддзеркалюється у його хвилях і щемливі спогади лягають рядками на папір: «Степанові пощастило: його першою вчителькою була пані Домбровська, тепер більше відома як Марійка Підгірянка. У до болю знайомому класі, в якому вона відкривала для малюків незвіданий світ добра і любові, він глянув на її портрет на стіні. Тоді мало хто знав, що звичайна сільська вчителька, родом зі Львівщини (помилково, її чоловік Августин Домбровський зі Львівщини – В. Л.), яка безмежно закохана в дітей, писала вірші, п`єси. Уроки пані Домбровської для Степана Терлецького – незабутні, як «Отче наш», вони були наповнені великою любов`ю до рідної землі, її природи».

В іншому листі, датованому 14 січня 1999-го, Ірина делікатно запитувала: «Чи буде встановлений пам`ятник Марійці Підгірянці в Білих Ославах?». Якраз того року вона стала, не без мого благословення, лауреатом обласної Просвітянської премії її імені. Ідея про побудову пам`ятника славетній землячці виношувалася давно, а реально сталося 13 липня 2014 року. На жаль, вже не стало на світі І. Я. Купновицької. Та на відкриття пам`ятника до Білих Ослав приїхали її побратими, краєзнавці-музейники Петро Боднарчук з Братишева та Іван Карп`як із Бортників, що на Тлумаччині, а ще учні Бортниківського НВК зібрали на побудову пам`ятника 180 грн. У ті дні старожитель Іван Палюга із Братишева підтвердив (газета «Рідне село Білі Ослави»), що Марійку Підгірянку з дочкою і чоловіком насильнецьки вивезли на примусові роботи 1943-го до Австрії.

Редактор обласної газети «Рідна земля» Василь Артим, який родом із села Делева Тлумацького району, відразу погодився на моє прохання зробити газетну вкладку книжкового варіанту (1992) «Поетичне намисто Марійки Підгірянки», де вперше зібрано документи Марійки Підгірянки на релігійно-патріотичну тематику, а вчитель малювання Ланчинської ЗОШ І-ІІІ ст., член Національної спілки художників України, лауреат Стефаниківської премії Ярема Оленюк, котрий також із наддністрянського села Смерклів, проілюстрував чотири книжки Марійки Підгірянки, які перевидавали у Коломиї та Івано-Франківську.

Словом, наддністрянці кожен у свій спосіб уміли і продовжують уміти шанувати видатних людей свого краю.

Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,

член НСЖУ,

завідувач Музею Марійки Підгірянки

в Білих Ославах.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!