«Волонтери діють першими!»

Спогади з передової добровольця Василя СЕНАТОВИЧА

Війна на сході країни, тисячі поранених, мільйони біженців, відсутність налагодженої інфраструктури в армії – все це лягло на плечі українських волонтерів. Саме волонтери добровольцями йшли на фронт, волонтери збирали по світу гроші й везли на передову все, що лише могли, починаючи зі шкарпеток і закінчуючи тепловізорами, приймали біженців, здавали кров пораненим, знаходили потрібні ліки, плели маскувальні сітки й готували домашні вареники та борщові набори.

(Побратими-волонтери Василь Павлик «Пірат» і Василь Сенатович «Матрос»).

5 грудня відзначаємо Міжнародний День волонтера-добровольця. Своїми спогадами з передової поділився знаний не тільки у Надвірнянщині, а й у Прикарпатті волонтер, доброволець батальйону «Карпатська Січ» (2014-2015 рр.), депутат Івано-Франківської обласної ради Василь СЕНАТОВИЧ.

– Василю Федоровичу, Ви не тільки волонтер, а й доброволець ОДЧ «Карпатська Січ» у 2014-2015 роках. З волонтера у захисники, чи із захисника у волонтери?

– Будучи учасником Революції Гідності, я не міг вчинити інакше, як податися захищати українську землю від путінської навали. На початку листопада 2014-го лікар-травматолог Леонід Білоус (родом із села Красна), знаючи, що ми з моїм побратимом Василем Павликом «Піратом» уже тривалий час здійснюємо волонтерські поїздки у зону бойових дій, запропонував передати військовим свій власний УАЗ і приєднатися до якогось добровольчого батальйону. На той час тривали активні бойові дії і добробати потребували медичної допомоги. Від мого побратима, також волонтера, депутата обласної ради Михайла Іваночка ми дізналися, що сформувався добровольчий батальйон «Карпатська Січ» під керівництвом Олега Куцина «Кума». Батальйон розміщувався у дуже «гарячій» на той час позиції – село Піски поблизу Донецького аеропорту.

У грудні 2014-го причепили УАЗ до мікроавтобуса «MERCEDES Sprinter» і рушили до Курахово. Переночувавши у Курахово, зранку «Кум» сповістив, що є потреба замінити лікаря з добробату «Дніпро-1», котрий уже давно без ротації. Так ми вирушили до села Піски, де поселилися у підвалі напівзруйнованого будинку біля штабу батальйону «Дніпро-1».

– У Вас уже своя традиція сформувалася: святкувати Новий рік на передовій. Розкажіть, як зустрічали гарячий 2015-й?

– …Пам’ятаю, стояли морози 25-30 градусів. Того дня до нашого підвалу прийшов худорлявий, на перший погляд, кволий хлопчина з «Дніпра-1». Це – Микола з позивним «Велік». Уже пізніше ми дізналися, що такий позивний у нього не випадковий, він – майстер спорту з велогонок. Із «Веліком» я почав заступати на чергування на позицію «Едельвейс». Кожного дня до нас приходив «Кум» і приносив якісь ліки, та, при потребі, боєкомплекти. Одного разу ми стояли на подвір`ї разом із «Кумом», «Доком» та «Веліком». Нас, напевно, засік «безпілотник» і, буквально, у декількох метрах від нас упала міна. Життя нам врятував цегляний туалет. І смішно, і грішно…

Уночі 29 грудня 2014-го, коли я повернувся з позиції, по рації передали, що поранений доброволець «Захар». У ту ніч Піски обстрілювали з важкої артилерії, тому важко довелося забрати «Захара» з місця поранення, та нам це вдалося. Він уже втратив свідомість і коли «Док» надавав першу медичну допомогу, вирішили доправити бійця до Красноармійська (тепер Покровськ). Запитали дозволу у «Небесних воріт» (позиція на витягу з вугільної шахти, де чергували коригувальники). УАЗ завівся, не підвів, хоч на дворі стояв сильний мороз, і, найголовніше, з нами перебував досвідчений «Велік», який добре знав місцевість, бо сам родом з Димитрова (тепер Мирноград). Операцію зробив лікар зі Львова, який також «волонтерив». До речі, «Захар» також зі Львова…

Коли вранці, десь о 8-й годині поверталися на позиції, по рації передали, що у Піски зайшла ворожа ДРГ (диверсійно-розвідувальна група). Три «200-ті» (загиблі), чотири «300-ті» (поранені), терміново потрібен «Док». Коли ми перебіжками дістались до позицій, у полон взяли «сєпара», який «косив під нашого», називав себе Галушко з другого батальйону 93-ої бригади ЗСУ. Та «Док» його «розкусив» під час надання медичної допомоги – той одразу ж усе розповів…

Наближався Новий рік. На подвір’ї, де ми перебували, росли дві карпатські смереки. Вершок однієї з них, перебитий снарядом, валявся на землі. У мене виникла ідея прикрасити на свята ялинку. Ялинкові прикраси знайшов у будинку, який частково уцілів від пожежі. До речі, у ньому зберігалося дуже багато українських книжок. Я роздивлявся на стіні фотографії людей, які там проживали, і в думках вибачався перед ними, що довелося без дозволу користуватися їхніми речами. Серед кришталевого посуду побачив дримбу – гуцульський музичний інструмент. У гаражному приміщенні виявилося багато різного реманенту. «Док» завжди наголошував: «Клади все на місце, тут файні ґазди жили. Що їм бракувало? Шкода, шкода…».

Ввечері 31 грудня 2014 року «Кум» запросив на закарпатський бограч нас, а також керівників батальйонів «ОУН», «Правий сектор», «Дніпро-1» та інших. Серед присутніх і відомий політолог, професор Києво-Могилянської Академії Олексій Гарань, якого ми часто бачимо по телевізору. Боєць «Філін» і його брат принесли як подарунок ПТКР (протитанкова керована ракета)…

О 23:00 ми з «Веліком» відправились на позицію «Едельвейс». У «сєпарів» Новий рік уже «стартував» (на годину раніше) і тому вони гатили з усього, чого могли. Скажу чесно, якщо б не «Велік», то до позиції дістатися було б не реально (все-таки його досвід)… Десь приблизно о 2-ій годині ночі ми почули гул танка, який збоку Пісок «летів» просто на нас. Ним виявився танк Збройних сил України. «Велік» закричав: «Вася, он проехал поворот, а тут мины». Ми вискочили з бліндажа і почали стріляти по танку. Люк танка був відкритий, командир почув і зупинився у двох метрах від мінного поля. Вислів «Веліка» пам’ятатиму до смерті: «Фу, ты! Спасли танк от танкистов»…

Ні курантів, ані шампанського, зате побратимська компанія… Що може бути краще.

– Що запам’яталось найбільш з того, що бачили на передовій?

– Ніколи не забуду, як у Донецький аеропорт відправляли «кіборгів» «Тактика» і «Баріна» (комусь із них я віддав свою «розгрузку»). Не забуду впевненість і віру в Ідею «Наума», не забуду гаряче серце та холодний розум командира «Кума», не забуду очі дівчини Василини, яку я запитував: «Дитино, ти що тут робиш?». Завжди пам’ятатиму нині покійного, тодішнього голову Івано-Франківської обласної ради Василя Скрипничука «Скрипа», котрий тривалий час провів у «Карпатській Січі». У Пісках я зрозумів, що все, що я знав про звитягу Нації, це все є тут, і вони є всі реальні, і я серед них, і це неймовірно, це щастя, ейфорія, яку нереально передати словами…

Це – неймовірні враження: братерство, партнерство, повне розуміння усіх – 93-я бригада ЗСУ, добровольчі батальйони: «Дніпро-1», «Правий Сектор», «ОУН», «Карпатська Січ»… На наших очах формувалось справжнє Українське військо, ніхто не вживав алкоголь, співали повстанських пісень…

– Скільки разів усе ж побували на передовій і що найбільше привозили захисникам?

– Після ротації я десятки разів приїжджав до батальйону «Карпатська Січ» з волонтерськими вантажами. На передову російсько-української війни доправили десятки тонн продуктів та медикаментів. Передано два автомобілі «Mitsubishi L-200»: один – бійцю «Маріману», а інший – медику-волонтеру Євдокії Веприк-Попович «Степанівні», на якому вона рятувала бійців. До «Карпатської Січі» доправлено також автомобіль «Opel Frontera». У березні 2015-го створено волонтерську організацію Благодійний Фонд «Свобода. Гідність. Перемога», з яким провели десятки «Вечорниць для фронту» і наліпили десятки тисяч вареників. Пізніше до нашого з «Піратом» екіпажу приєднається капелан Василь Довганюк «Дуб» та Іван Степник «Вуйко»…

Пам’ятаю, коли ми у черговий раз із волонтерською допомогою приїхали до Кримського, нас зустріла «Степанівна». «Соколятам» ми привезли бінокль, рації і різні речі від подружжя Солудчиків та побратимів із Бурштина. З нами приїхав Андрій Чад «Барс». Ми довго спілкувалися з «Барсом» і Мирославом Мислою «Мисливцем», згадували буремні дні на Майдані. До речі, з «Барсом» я познайомився 20 лютого 2014-го на Майдані, коли загинув його друг Роман Точин. Мирослав Мисла ділився планами на майбутнє. Він розповів, що обов’язково, коли закінчиться війна, повернеться до вивчення історії, виховання майбутнього покоління. Цю війну він називав «екзаменом для Нації» і вірив, що Нація відродилася, і зараз початок Новітньої історії України. 29 вересня 2016-го ми вирушили додому, а 2 жовтня 2016-го Мирослав Мисла загинув. Шок!

– Про що мрієте після закінчення війни?

– Маю мрію після закінчення війни зустрітися з побратимами: Сергій «Свобода», «Велік», «Брат», «Йозеф», «Богомол», «Колима», «Кропива», «Арчі», «Череп», «Турист», «Равлик» та всіма, які вижили. Зустрітись у селі Піски Донецької області. Згадати померлих, заспівати давню повстанську пісню «У темному лісі під білов березов», яку любив друг «Скрип»… Кажуть, мрії збуваються!

…Ось уже п`ять років мікроавтобус синього кольору можна побачити на дорогах Надвірнянщини. На ньому красуються 46 тризубів, кожен з яких символізує здійснену волонтерську поїздку в зону бойових дій. Саме завдяки українським волонтерам, їхній шляхетній жертовності, активній громадянській позиції та фанатичній відданості справі – Україна вистояла й зберегла незалежність. Адже волонтери діють першими.

Вікторія ТОРЕС,

член НСЖУ.