Газета по-надвірнянськи
 

Чвертьстолітній шлях «Калєндаря»

20 грудня 2019, 12:49 | Рубрика: Професійне Версія для друку Версія для друку 632 переглядів

Час летить дуже швидко, дорогі читачі… Здавалося б, ще зовсім недавно (а насправді вже 25 років) перший номер відновленого «Гуцульського калєндаря» уздрів світ. Верстали 56-сторінковий журнал на «пенсійному» IBM-286 із чотирма мегабайтами «оперативки» у другій версії «ворду». Час завантажування компа виглядав цілою епохою.

Калєндар

А ще – пригадується, як битком, під самісінький дах, у тандемі зі сніговими заметами, старенький редакційний «уазик» привіз зі Снятинської друкарні «Гуцульський калєндар» на 1996 рік…

Подружжя Дмитра і Калини Ватаманюків, упорядника і редакторки журналу, тоді ще достеменно не знало, чи приживеться видання, чи сподобається цей ризикований стартап потенційним читачам, чи не зрадять «калєндар» прихильники. Констатуємо – спільними зусиллями це вийшло!

…Протягом чверті віку журнал вдосконалювався, товстішав, набував кольорових барв, збільшувався наклад. Ми вижили у непрості 1990-ті; маневрували, коли «скакав» долар: папір ще вчора мав одну ціну, а через декілька днів утричі дорожчав; коли регулярно знеструмлювали район, а притискав дедлайн – доводилося у редакції зустрічати вранішні зорі. Але ні одного року ми вас, наші читачі, не зрадили.

Сьогодні, у час виходу ювілейного, 25-го числа «Гуцульського калєндаря», хочеться фист потиснути руку засновникам журналу, Верховинській районній раді і райдержадміністрації – за суттєву фінансову підтримку, яка здешевлює реалізаційну вартість читацького бренду гуцулів. Усім авторам і творчій команді – за тверду любов і долучення до наповненості журналу, а розповсюджувачам – непохитної позиції щодо реалізації та реклами видання.

Ми повсякчас змінюємося, трансформуємося, утворєємо нові грані: старовіцькі і сучасні, водночас намагаючись зберегти все найкраще / величне / гуцульське. Сподіваємось, нам вдається досягати ідеального балансу між старшим і новим поколінням прихильників «Гуцульського калєндаря», який, однозначно, ще багато років радуватиме гуцулів, і не тільки. Також тішить, що вдалося відновити вихід журналу «Гуцульщина». Тож залишаймося унікальними, актуальними і достоту таємничими! Зрештою, якщо хтось із авторів публікацій «загнув» – суворо не ганьте, адже Гуцулія – це незбагненна чічка у барвистому кошику України, яку за одним махом достеменно дослідити нереально.

Роман КЛИМ.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!