- Народна Воля - http://volya.if.ua -

Надвірнянські Дем`янчуки та їхній внесок у розвиток новітньої української історії

Posted By Модератор On 13.12.2019 @ 12:26 In Людина та її справа | No Comments

Народна мудрість повчає: з доброго насіння виростають гарні плоди. У Надвірній рід Дем`янчуків – давній і знаний. Висококваліфікованим лікарем-кардіологом є Дем`янчук Мирослав Михайлович. Протягом десятиріч сіяла «добре, розумне і вічне» учитель української мови та літератури Надвірнянської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 Угринчук (Дем`янчук) Марта Петрівна. Новаторським підходом у впровадженні педагогічних ідей вирізняється директор Зеленської ЗОШ І-ІІІ ст. Дем`янчук Тарас Миколайович, а його рідний брат, начальник юридичного відділу Ярослав успішно втілює в життя закони про місцеве самоврядування у Надвірнянській міській раді.

  • Великим авторитетом серед парафіян с. Гаврилівка користується священник о. Роман Григораш. Він відзначається активною роботою серед молоді, чимало зробив для спорудження місцевої нової греко-католицької церкви. Є автором книги «20-ліття діяльності товариства «Агапе» на Надвірнянщині».

У праці А. Грицана «Просвітня зоря Прикарпаття» знайшов такий факт: «Тридцять першого вересня 1924 р. у Львові відбувся крайовий з`їзд голів філій та читалень товариства «Просвіта». Тут поряд з доктором Окуневським з Городенки, Є.Бахметюком (смт. Делятин), Р. Думиним із Коломиї в його роботі брав участь Михайло Дем`янчук, колишній бунчужний Української Галицької Армії, відомий надвірнянський підприємець. Це про цю чудову людину, українського патріота, котрий очолював спілку українських інженерів у США, вніс гідний вклад у розробку космічної програми провідної у світі заокеанської держави, одного з керівників Українського Конгресового Комітету Америки писав на сторінках «Народної Волі» відомий на Івано-Франківщині краєзнавець Ігор Андруняк.

  • Михайло Дем`янчук – один із фінансових доброчинців видання у м. Торонто (Канада) тритомника «Альманах Станіславської землі». З цієї книжки використовують цікаві матеріали прикарпатські краєзнавці. Він власноруч написав кілька розділів з життя нашого провінційного центру і навколишніх сіл.

У другому томі Альманаху він розповідає про умови здобуття освіти небагатими міщанами в австро-угорський період:

«Я мав неповних десять літ, як у вересні 1909 року приїхав із кількома іншими товаришами з Надвірної до «Селянської бурси» в Станіславі. Тоді вперше пішов з рідної хати у світ. Нас шестеро надвірнянців стали учнями державної гімназії, що мала офіційну назву «Гімназія з руською мовою викладання». Усіх нас прийняли на мешкання і харчі у «Селянській бурсі». Наставник її – професор Петро Ростинецький. Оплата – помісячна, проживання і харчування становила 24 крони і такі гроші було важко заплатити батькам».

Дем`янчук розповів, що викладачі виховували учнів у патріотичному дусі, а тому багато з тодішніх випуск­ників Станіславівської української гімназії стали старшинами Українських Січових Стрільців, а згодом Української Галицької Армії. Багато з них відзначилися у боях великою відвагою. Серед них сотник В. Стефанишин, четар Володимир Яценович, хорунжий Михайло Дуда.

У першому томі Альманаху він глибоко аналізує стан економіки у Надвірній. Розповідає про діяльність деревообробної фабрики «Польська Фореста», нафтової рафінерії, про заможного купця (згодом міського бургомістра Василя Свища), про майстра різьбяра М. Білошевського «власника книгарні Євгена Павлусевича».

Михайло Дем`янчук дає зрозумілу відповідь, чому сім`ї у майбутньому відомих учених мовознавців Василя та Івана Дем`янчуків у 1915 році опинились у Росії. Він пише:

«Існувала також москвофільська читальня ім. Качковського, яка у 1912 році розміщувалася у будинку Миколи Грегораша. У 1914 читальня мала вже власний дім, збудований заходами будівничого Мусяновича, братів Грегорашів і Клима та Василя Дем`янчуків, співвласників місцевої цегельні. Їх сини – учні Станіславівської гімназії були вже свідомими українцями. Один із них – Василь Дем`янчук, мовознавець, науковий співробітник Української Академії Наук, засуджений у 1930-му на процесі Спілки Визволення України. Ще в 1915 році багато з-поміж місцевих москвофілів, між ними й обидві родини Дем`янчуків, виїхали до Росії. (Альманах Станіславівської Землі. Том 3, с. 814).

Розібратись у суспільно-політичній обстановці у Галичині в кінці 19 ст. – початку 20 ст. пересічній особистості було вкрай важко. Існував так званий австрофільський рух (котрий започаткували рутенці). Керівництво греко-католицької церкви, частина інтелігенції добре пам`ятали, що кріпацтво у Східній Галичині ліквідовано значно раніше, ніж у Російській імперії, що греко-католицьку церкву прирівняли у правах з римо-католицькою, що українці у Львові мали свій представницький орган. Австрофіли прагнули, щоб усі українські землі об`єдналися у складі Австро-Угорської імперії. А представники прогресивних політичних партій І. Франко, М. Павлик, Романюк, К. Трильовський, М. Лагодинський прагнули розподілу Галичини на Східну українську і Західну польську. Відень не поспішав задовільнити українські прагнення, віддаючи перевагу пропольським ідеям зберегти Галичину єдиною територією. Намісники Галичини Стадіон, Потоцький, Волин-Голуховський за національністю поляки і, зрозуміло, боролись за польські інтереси. Хаос і розгубленість у політичній орієнтації започаткували ще члени «Руської Трійці»: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Ці молоді греко-католицькі священники ще в 30-і роки 19 ст. стали виголошувати проповіді рідною українською мовою, видали українською мовою альманах «Русалка Дністровая» (1837 р.). Але згодом проукраїнську орієнтацію зберіг лише Маркіян Шашкевич. Іван Вагилевич перейшов на польськофільські позиції, проповідував ідею польсько-українського союзу під зверхністю Польщі, редагував газету «Щоденник руський», що виходила польською.

На москвофільські позиції перейшов і Яків Головацький. У 1867 р. він переїхав до Російської імперії. У м. Вільно працював в археографічній комісії. Біда східногалицьких українців полягала в тому, що вони завжди орієнтувалися на сусідні великі держави, які ніколи не хотіли успіху і незалежності України. Москвофіли висунули гасло «краще втопитися у російськім морі, ніж у польському болоті».

Але чому у 1915 році сім`ї українців із Надвірної, як і сотні сімей із Галичини, тікали разом із російськими військами з рідних місць?

У 1914 році біля міста Грац (Австрія) габсбурзька влада спорудила концентраційний табір Талергоф. У ньому побували 14 тисяч політв`язнів, з них 85 відсотків – це українці-москвофіли. Тільки за 1914 рік від тифу тут померли понад 500 ув`язнених. Зрозуміло, що сім`ї Дем`янчуків не бажали опинитися за колючим табірним дротом.

Правда, вже тоді у Східній Галичині чимало людей розуміли, що ні в Канаді, ні в Росії щастя вони не знайдуть, а тому надіялись, що, важко працюючи, чогось доб`ються на рідній землі. Серед них дід та батько висококваліфікованого лікаря-кардіолога Дем`янчука Мирослава Миколайовича. Його дід Іван разом із надвірнянцем Бунієм та ще третім компаньйоном збудували у Назавизові потужний млин. Сина Миколу дід віддав на навчання у Станіславівську професійну школу ковалів. Син Микола – один із небагатьох фахових ковалів міста, який мав ліцензію на виробництво плугів, на підковування коней для кавалерії.

Зрозуміло, що серед цих українців-переселенців до Росії не було таких людей, як баба Ванга із Болгарії. Вони не могли передбачити, що через сто років їхні внуки відстоюватимуть зі зброєю в руках українські землі Донбасу і Луганщини в боротьбі з носіями ідеї «русского мира», що «братский русский народ» здійснить військову агресію проти України. Сім`ї Дем`янчуків навіть не могли спрогнозувати події в Україні на десятиріччя, бо політика українізації на теренах УРСР швидко скінчилася і розпочався жорстокий сталінський терор.

  • Іван Дем`янчук – відомий галицький літературознавець і перекладач творів античної літератури. Викладач класичних мов у Станіславській гімназії, згодом директор жіночої гімназії сестер Василіянок. Видав збірку творів грецьких драматургів «Перекази старинного світу», драму Софокла «Гончі собаки», статті «Листи до Діогена», «Біблійні картини у грецьких писателів 5- і 6 ст. по Христі», підручник з латинської мови. Але він захворів на тиф і помер у 1919 р.
  • А Василь Дем`янчук пройшов усі кола сталінського пекла. Починалось для юного надвірнянця все нібито добре. Працював продавцем в українських книгарнях Харкова та Києва. У 1918-му вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Успішно закінчив навчання у 1922 році. Здіб­ний студент познайомився з відомими ученими та письменниками А. Кримським, М. Рильським, О. Вишнею, М. Зеровим. Під час навчання в аспірантурі молодого галичанця залучили до роботи комісії з питань організації Української Академії наук, в якій працював секретарем, згодом – науковим співробітником історико-філологічного відділу.

Саме під науковим керівництвом А. Кримського після закінчення аспірантури у 1927-му Василь Дем`янчук захистив дисертацію «Морфологія українських грамот ХІV і першої половини ХV віку» на вчений ступінь кандидата науки. А перед цим він разом із Кримським уклав «Хрестоматію пам`ятників староукраїнщини ХІ-ХVІІІ віків». Василь завжди цікавився українською діалектологією. Написав змістовну статтю «До характеристики гуцульського говору» та рецензію на працю Б. Кобилянського «Гуцульський говір і його відношення до говору Покуття». У 1924 році окремим виданням вийшла й праця «Гнат Ягич (1838-1923)», в якій автор викладає біографію видатного вченого славіста й аналізує його багатогранну наукову діяльність. Його знали як невтомного працелюба, скромну зі щирою товариською вдачею людину.

Й. Сталін ніколи не був прихильником українізації і коренізації. Він – великий державний російський шовініст. Тривожним дзвінком для української інтелігенції стало те, що у 1926 році з поста міністра освіти республіки звільнено Шумського. Наприкінці 1920-х в Україні московське керівництво розпочало широкомаштабну кампанію дискредитації, цькування, а потім фізичного знищення української національної еліти. З травня 1929 по січень 1930 років органи НКВД УРСР провели масові арешти. Серед 45 заарештованих – 2 академіки: С. Єфремов і М. Слабченко, учені Й. Гермайзе, А. Ніковський, письменниця Л. Старицька-Черняхівська. Неіснуюча Спілка Визволення України нібито готувала повалення радянської влади шляхом збройного повстання та встановлення військово-фашистської диктатури. Заарештували й Василя Дем`янчука. З якимось патологічним садизмом енкаведистські кати фізично і морально винищували вихідців із Галичини: знищили родину Крушельницьких, на Соловки відправили 69-літнього ученого Бачинського. Під московські сталінські репресії потрапили і діти світоча української літератури І. Франка. Розстріляно людей, пов`язаних із Надвірнянщиною: відомого етнографа Антіна Онищука та колишню усуску Ольгу Підвисоцьку.

За вироком суду Василь Дем`янчук провів 5 років таборів у Карелії на будівництві Біломор-Балтійського каналу. Його дружина поїхала до чоловіка на побачення. Вона згадувала, що розповідав Василь про страшну дорогу з Києва до Карелії. Ув`язнених везли у товарних вагонах, до того ж у таких переповнених, що можна було тільки стояти. Води не давали, а годували оселедцями. Коли люди скаржилися, то вартові відповідали їм: «То власть не советская, а соловецкая». Після повернення з ув`язнення – знову арешт. Тоталітарна система не могла простити йому дружніх стосунків з М. Рильським і О. Вишнею. У 36 років він – виснажений, хворий. А в 1938-му, у листопаді, його розстріляно як ворога народу. Розстріляно на території Карельської АРСР, не назвавши ні міста, ні села.

Жителі Надвірної не забули про славного земляка. Його іменем названо одну з вулиць райцентру.

Михайло СЕМКІЯШ,

краєзнавець.


Article printed from Народна Воля: http://volya.if.ua

URL to article: http://volya.if.ua/2019/12/nadvirnyanski-demyanchuky-ta-jihnij-vnesok-u-rozvytok-novitnoji-ukrajinskoji-istoriji/

© 2010 Narodna Volya. Всі права застережено.