Газета по-надвірнянськи
 

Ольга Богатчук: «Я вже ніколи іншою не буду»

13 грудня 2019, 12:14 | Рубрика: Творчість Версія для друку Версія для друку 106 переглядів

«Прожити життя треба з відчуттям мізерності перед Богом і почуттям величі його любові»

Богатчук

Богатчук Ольга Петрівна народилася 11 листопада 1984-го у сім`ї Мандриків Петра та Парасковії у селі Липівка Тисменицького району. Там і закінчила Липівську ЗОШ І-ІІІ ст. Навчалася в Івано-Франківському Вищому художньому професійному училищі № 3. У 2008-му захистила магістерську наукову роботу та закінчила з відзнакою Інститут мистецтв (художнє відділення ) Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

Із 2009-го працює у Каміннецькій ЗОШ І-ІІ ст. та у Надвірнянському райцентрі дитячої творчості та національно-патріотичного виховання молоді. Її учні восьмикласник Анатолій Богатчук та дев`ятикласниця Анастасія Чопик – переможці Всеукраїнських конкурсів-виставок «Талановиті! Наполегливі! Успішні!» та «Український сувенір», а шестикласниця Ангеліна Гавриляк та семикласниця Юліана Гавриляк – призери обласних етапів Всеукраїнського конкурсу «Знай і люби свій рідний край». Нещодавно Ольга Богатчук стала однією з призерок зонального туру Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року-2020» у номінації «Образотворче мистецтво».

Багато віршів присвячено Україні та філософсько-релігійній тематиці. Сьогодні її поетичні твори звучать на хвилі радіо (UA: Українське радіо-Карпати), а також знято на тему Голодомору за однойменним її твором відеопроєкт «Іванночка», що транслювався у листопаді ц. р. в ефірі ОТБ «Галичина» та у соцмережах. Відеооператор проєкту Наталія Грицак, у ролях: Матері – учителька Іванна Клепацька, Іванночки – Анна Федоришин.

«Писати вірші та малювати я любила з дитинства»

Перший свій вірш, якщо так можна назвати, звернення до України – написала у другому класі. Добре пам’ятаю, за яких обставин це сталося. Мама дивилась новини по телевізору і зронила фразу: «Боже, лиш би не було війни!». Починалися 1990-ті роки, час встановлення нашої Незалежності.

Від якогось остраху і недитячого усвідомлення значення цих слів я написала:

– Ой, страждаєш, Україно,

За російського приказу!

Чи так сильно согрішила,

Чи людей Ти погубила?

– Ой, не вбила, не згрішила,

Тільки долю загубила!

Так, більшість поетичних творів згодом написала у час емоційного пережиття. Я б сказала, що моя поезія – це дитя, народжене у болях, яке відродило мене.

Вірю, що у світі є багато чудових людей, яких Бог нам посилає інколи на життєвому шляху, як ковток свіжого повітря . Гадаю , ЩО ЖИТТЯ ТРЕБА ПРОЖИТИ З ВІДЧУТТЯМ МІЗЕРНОСТІ ПЕРЕД БОГОМ І ПОЧУТТЯМ ВЕЛИЧІ ЙОГО ЛЮБОВІ …».

ТИ ПОЛЮБИЛАСЬ, ОСЕНЕ СТИХІЙНА!..

Солодкий запах аличі

Гарячим градом впав додолу –

Осіння радість і плачі

Встелили сльози її полу.

О, як вона сміятись вміє!

О, як ридає боляче, терпить!

Змарніле сонечко в поривах гріє,

А на душі журба її болить …

А, може, так вона мені здалась?

Зустрілась осінь на дорозі рано,

Густа коса в туманах розплелась,

Прийшла одна негадано-незвано.

Нарвала м’яти у букет рясний …

А, як люблю її я хризантеми!

Її поезії – акцент сумний

І ніжно-лагідно відверті теми.

Поговори безлисто, гомінливо

Хай не мовчить обірвана вже крона,

А я тебе спитаю несміливо,

Чи даш мені калинового грона?

Чи не зжалієш сили багряниці,

Терпкого трунку, солоду хмільного?

Вже розтягнули струни сірі птиці,

Нап’юся знов акорду я живого!

І ще послухаю її мовчання,

Останні теплі ночі без вітрів…

Чи ж так звучить на світі цім прощання,

Як цих птахів осінньо-милий спів?

Чому ж вона мені припала до душі?

Її мрійливо-змучена натура,

Її барвисто-теплі міражі

І вдача радісна, а то – похмура?

Така мінлива, трохи непостійна,

А запах терпне тої аличі!

Ти полюбилась, осене стихійна,

Митцям натхнення жовтої свічі!

 27.09.2019 р.

Я ВЖЕ НІКОЛИ ІНШОЮ НЕ БУДУ …

 Я вже ніколи іншою не буду

І дань Тобі я іншу не складу…

Люблю Тебе, як свого серця згубу,

Як шлях спасення, по якому йду!

І так щаслива я від того,

Що Ти в душі, у крові моїй живеш!

Що я не знаю іншого святого,

Як Бог, Земля і Хрест, який несеш.

Що Ти, Вкраїно, вся єси в мені,

Що народилась я від неба голубого,

Коли рясніли ниви золоті,

Припала вишито до серця мого!

3.10.2019 р.

ТЕБЕ, ВКРАЇНО, СОНЦЕМ ОБІЙМАЮ…

 Тебе, Вкраїно, сонцем обіймаю,

Цілую землю з терня колючок.

І хоч болить, та все ж таки – ступаю

Слідами впалих воїнів, свічок…

Так хочу нині болі розділити

Очей заплаканих дітей-сиріт

І тих жінок, що ще могли любити,

І матерів – зчорнілий білий світ…

Ми так живем бувало збайдужіло

І плачемо над власними жалями,

І не помолимось за серце, що горіло

Любові полум’ям, захованим у ями.

Які страхи були тоді із ними?..

Про кого думали востаннє за життя?..

Чи вороги були для них страшними,

А чи страшніше – підлості сміття?

І зрадники голодні до нестями,

Що продають за гроші руки мами!

І Батьківщини серце з болем плями,

Яке клюють сини, неначе круки?

І та голота, що і ще голодна?

Що не наїлася пшениці досхочу!

Чи все ж страшніша – доленька скорботна,

Яка несе страждань запалену свічу?

І ніби – світить променем надії,

І може, ми зігріємось колись?

І тих поетів синьо-жовті мрії

Злетять до Бога у прозору вись!

Дозволь мені помріяти з тобою,

Моя ти земле, мила Україно!

Я знаю – ти замучена війною,

І ниє серце, що не раз зімліло…

Нехай цей день буде лише твоїм!

І ті птахи, що вже ключем летять,

І їхній крик, немов прощальний гімн,

Пройде поміж зірок, які горять!

І всі серця , яким дано любити!

Яких весна ще рани залікує,

Яких веселка буде нам світити!

І не страшний той ворог, що лютує …

24 . 08 2018 р.

КОЛИ БУЛИ ДІТЬМИ …

 Життя мина …Тебе і не спитає,

Чи ти щасливий, чи болить душа?

Хтось молодість у пригорщі збирає !

Останній день хтось сумно дожива …

А щастя ходить кроками малими.

З дитячого садка – до школи навпростець,

Пригодами дитячими смішними,

Коли в руці тримали олівець …

І клопоту чорнило завдавало,

Склади життя ускладнювали враз!

Так вирости дитинство поспішало!

Наздоганяла молодість любові час …

Роки кульбаби пухом пролітали.

І довгим літо ще тоді було –

Коли на річці камінці збирали,

Торти з болота сонечко пекло…

І довгі зими снігом засипали…

Мороз, бурульки – були нестрашні,

На ожеледицю завжди чекали…

Здається – радість жила у вікні!

І довгі весни ще тоді були…

Так довго сніг топився на дорозі!

Такими мокрими зі школи йшли,

Такі щасливі! Та простоволосі.

А довга осінь листям облітала

І павутинням довгим кидалась в лице!

І криком журавля з дитинства забирала …

А я не вірила, що це усе мине …

Так довгі дні коротшими стають…

І вже калюжі міряєм – не ми…

І як колись – веселки воду п’ють,

Здається, вчора – ми були дітьми…

 30.06.2018 р.

ТАТО

 А пам`ятаєш? Падав сніг …

Хоч, може, була не пора.

Ти поспішав, із дому біг,

Бо народилась донечка твоя!

Напевне, думав: «Буде – син!»

Від мами потай сподівався…

А я для тебе буду ним,

Щоб ти завжди сміявся!

І не забуду спогадів слова,

Які з любов’ю розказав,

Як називалась річка та –

Що на Сибірі в неї впав…

На чужину колись малим

Товарним потягом везли.

Я вдячна Богу і Святим –

Для мене тата вберегли.

Я щиро дякую, татусю,

За всі стежки й дороги,

Якими знову повернуся

Додому без тривоги …

Мене чекати будеш,

Я знаю – виглядаєш!

Усі гріхи забудеш,

Секрети не розкажеш.

Ми жартувати будем,

Підемо разом в ліс…

Нехай і щось забудем!

Проллємо трохи сліз…

Допоки татко є –

В цім світі я – дитина…

Жорстоко доля б’ є –

Лікує рідними хвилина.

Цілую теплі руки,

А ти смієшся щиро…

Немає бід, розлуки,

Ти мій – бальзам і миро…

 25.04.2018 р.

МОЯ ЗЕМЛЕ!

Я тебе тільки знала такою,

Я тебе відчувала й любила!

Коли бігла по полі малою,

Якась несла мене тоді сила!

Я давно не писала – пробач…

Це не біль за минулим, що було! –

Це та радість, натхнення і плач,

Те усе, що було вже заснуло.

Я прийшла, щоб подихати… Знову.

Моє поле, моя ти земля!

Ти вдяглася у літа обнову,

Я ж впізнала тебе ще здаля!

Може, води змінилися трохи –

Заросли канали очеретом.

Забери назавжди ти мій подих,

Стань в мені дивосвіту портретом!

А я буду на тебе дивитись ,

Коли страшно, далеко і сумно,

Зволь мені хоч на хвилю приснитись,

Щоб не було у відчаї блудно!

Щоби день починався, як мрія –

«Я таки повернулась додому!»

І мені не страшна та стихія,

Що зробила мій рай, наче втому!

Я так довго ходила! Змирилась …

Мого серця дороги – розлогі!

Не кажи , що я там загубилась,

Бо далеко від дому – ми – вбогі.

Я така, як колись! – Подивися!

Де то світло в очах ? – Не пропало?

А, якщо – вже не та… – Відвернися!

Мені світу тоді буде мало !

Якщо я не забула ці трави …

А мій тато насіяв пшениці!

Там лишились дитинства облави,

Що застрягли в мені, наче спиці!

І навіки мене прикували,

Прив’язали, аби не звільнилась!

Тут вітри мою долю вже знали…

Я вернулась… Поглянь! Не спізнилась!

Я застала усе, як лишила .

А мій час тут спинився… Я знаю.

Моя земле , мене ти простила,

Я ж тебе, як колись – так кохаю!

3.07.2019 р.

ВІРА

 Відбитком сонця схована в людині,

Що в серці множиться без міри,

Подарував Творець своїй дитині

Найбільший дар – це силу віри.

Він знав її загублені дороги

І дні, як буде сонця мало,

І ті самотності важкі пороги,

Коли тепла в один момент не стало…

Каміння, кинуте під ноги босі,

І терня, сховане під виглядом трави,

Насмішки підлості у стоголоссі,

Що пронесуться з швидкістю стріли…

І безпорадний погляд – Бог це знав,

Серед закручених стежок життя.

Коли ти біг – позаду Він ступав,

Зносив твій біль, твої всі відчуття.

Страждав в тобі – щоб ти був з Ним,

І ніс твій хрест, коли не було сили,

І піднімав любові поглядом одним,

Коли найближчі, навіть, залишили…

Собою напував засохлі губи

І серце спрагле чистою водою,

Живою силою від блудів згуби,

Від хитрощів, що кличуть за собою.

Торкався вірою, як опускались руки,

Любов, надію, мудрість дарував,

Солодкими були із Богом муки,

Та Ангел любляче собою огортав…

Навчи, мій Боже, з вірою ступати,

І світло , що даєш – не погасити,

І кожен день з Тобою починати,

В дорозі спокій свій не загубити …

9.09 .2018 р.

ЄВА

 Самотність млява заслонила

Проміння щастя у раю,

Де радість по стежках ходила –

Схилила туга голову свою…

І гріх, напевне, сумувати…

Краса дарована Творцем!

Та як би зміг він покохати

На голові з самотності вінцем!

Здається, щось не вистачає,

І ніби, серце не болить…

А погляд пильно ще шукає

Того, хто душу звеселить!

А Бог з любов’ю подивився,

Скорботи тайну прочитав,

Та до Адама нахилився,

Солодкий сон подарував.

Щоб була в світі – найрідніша,

Душі частина – з тіла …

Дарунком долі – наймилiша

І щоб сміятись вміла!

Щоб радість щиро дарувала,

Бальзамом вірності була,

І біль Адама відчувала…

Так Єву Бог створив з ребра.

І більше щастя – не знайти!

Чого лиш можна побажати?

Та тільки б втриматись могти,

До слів гадюки не пристати!

Солодке яблуко спокуси –

Уста цілунку – у гріху…

І на душі – страху укуси,

Немає радості, сміху…

Яке гірке розчарування –

Непослух Божого творіння!

Зазнають голоду, страждання,

І шлях тернистий – до спасіння …

Ступає жінка й чоловік,

А біль плететься за ногами!

І не один несуть вже вік

Тавро покути зі сльозами…

Так біль народження дітей

Приносить радість і любов…

А сонце світить на людей,

Тепло дарує знов і знов!

І знов нагадує ті дні –

Як Єва коси розплітала…

А очі були – не сумні!

Адаму щастя дарувала…

 13 .07 .2018 р.

СЛОВА

 Слова бувають білими крильми,

Молитви даром, клекотом надії …

А можуть бути – снігом мерзлоти

І холодом, який вбиває мрії .

Птахами, що летять додому

Через моря – із вірою в очах!

Зірками в небі, всіяних нічному,

Що розгубились по чужих світах.

Колючим терням – цвіту не знайти,

Глупцями, сказаних сліпими…

Які кричать і досі: «Розіпни!..»

Загублено несуться вулицями …

А є слова – як паростки весняні!

На світло руки щиро простягають …

Їх обминають хитрощі лукаві,

Дощі любові Бога обмивають …

Вони – як ліки від хвороби,

Знеболення… Рецепти каяття .

І плід живий здорової утроби,

На світ приведене мале дитя …

І недарма – «Спочатку було слово…»

І слово стало зародженням життя…

Мечем – від нападів лихого,

Любові даром нашого Творця…

 20.06.2018 р.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!