З історії новорічно-різдвяних прикрас

З 15 грудня 2019-го по 20 січня ц. р. у виставковій залі Музею історії Надвірнянщини працювала виставка новорічно-різдвяних прикрас, на якій жителі та гості Надвірної мали змогу дізнатися про традиційні новорічно-різдвяні прикраси кінця ХІХ – початку ХХ століття, «шклєні пацьорки», свіціделка, а також зробити яскраве селфі.

Такі прикраси у місті, звичайно, відрізнялися від прикрас у селах, де переважав просто дідух. Як він мав виглядати – ніхто не задумувався. Принесли сніп у хату, поставили у кут та й усе. Пізніше, на свято Василія, ним обв’язували дерева, роблячи перевесла довкола стовбура. Крім дідухів, хату прикрашали ще й «павуками» із соломи та сіном, ставили на стіл і під стіл. Сіно з-під стола також брали на перевесла для дерев. У місті дідух теж зберігся. У Надвірній, наприклад, 9 січня, «на Штефана» (Степана), ходили у гості до усіх Степанів, обв’язували їх перевеслом з дідуха і колядували спеціальну коляду на мелодію «Старий рік минає». Ця традиція зберігалася ще навіть у 1990-их до початку 2000-их років.

Сучасні дідухи, які з плином часу зі звичайних снопів перетворилися на витвори мистецтва, зберігають у хаті і лише окремі ґазди, вважаючи, що врожай садовини важливіший, ніж витвір солом’яного мистецтва, продовжують зберігати традицію – роблять перевесла.

Ялинка почала повільно входити у вжиток від середини ХІХ ст. у містах, які десь намагалися іти в ногу зі світом. Спочатку їх прикрашали у, так би мовити, «панському» середовищі і, звичайно, на офіційному рівні – ялинка у міській раді, наприклад. Власне, завдяки другому наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття вбирання ялинки на новорічно-різдвяні свята вже почало входити у традицію. Разом з цим з’явився і звичай «Різдвяної просфори» (різдвяного «набутку»), який започаткований у середовищі товариства «Просвіта».

• Чим же ту ялинку прикрашали? Це, звичайно, і «фабричні» ялинкові прикраси, які у Надвірній називали забавками чи «свіціделками», «цвіціделками» або просто – «ціделками» (від пол. блискітка), так і «домашні» – яблука, горіхи (замотували у блискучі кольорові позлітки, фольгу). На верхівку прилаштовували виготовлених з паперу і вати ангелів, зображення лиця і крил для яких вирізали зі «святочних карток» (листівок) чи малювали самостійно.

У 40-50-60 роках ХХ ст. на ялинці з’являлися «цукорки» – замотані у блискучий папір плитки шоколаду, які виглядали як великий цукерок, а також власне цукерки, бублики, печиво. Використовували і виключно надвірнянські прикраси – оздобки, які виготовляли з кольорового паперу і перенизували нитками з бісером. За формою вони нагадували наскронні жіночі прикраси часів Київської Русі – лунниці або рясна.

Із середини ХХ століття традиція прикрашання ялинок поступово з’являлася і в селах, де, крім традиційних бубликів, горіхів чи ланцюжків з паперу, її декорували ще, приміром, саморобними «чоловічками», виготовленими з яйця (лице) і паперу (шапочка).

Також у другій половині ХХ ст. з’явилися фабричні прикраси: скляні гірлянди, які в містах вішали на ялинку, а по селах називали «шклєні пацьорки» і переробляли на коралі (намисто). Прикрашали мешканці сіл і підвіконня, ставлячи на них вату та ялинкові іграшки.

Після Другої світової війни з приходом радянської влади святкування Нового року почало носити ідеологічний характер. Причіпати ангелів на ялинку чи робити в хаті різдвяну шопку відкрито вже не дозволяли. З’явилися прикраси з п’ятикутними зірками, Кремлем та іншими символами СРСР. Робили навіть іграшки із зображенням Леніна і Сталіна.

Через це у нас за радянської окупації ніхто ніколи не прикрашав ялинку на Новий рік, лише на Різдво. Це – неписаний закон, який частково зберігся і до нині.

Уляна БОШКО,

зберігач фондів Музею історії Надвірнянщини.