Від правди історичної до правдивості сьогодення: у злагоді і в рівності

Нотатки із IV Польсько-Українського Форуму журналістів

Триденний Форум із 22 по 24 січня ц. р. у польському курортному містечку Казімєж-Дольний (Люблінське воєводство), про що ми інформували у «Народній Волі» від 31 січня ц. р., уже четвертий такого гатунку – зібрав два десятки українських журналістів і стільки ж польських колег – журналістів, науковців-істориків та політологів. Організаторами цього неординарного міжнародного медійного дійства виступили Асоціація польських журналістів (голова Кшиштоф Сковронський), Національна спілка журналістів України (Сергій Томіленко) та Інститут Центральної Європи (Люблін). Саме їм висловлюємо щиру вдячність за організацію і проведення Форуму, супровід та проживання й гостинність.

Для автора цих нотаток поїздка у сусідню, дружню нам країну, попри кількадесятилітній журналістський стаж виявилась першим закордонним професійним відрядженням. Серед інших мотивів і така особливість зумовлювала неабиякого формату творче завдання – розгледіти, пізнати і докопатися до істини на місці, як мовиться, у практичних умовах і безпосередньому спілкуванні із закордонними колегами до того, чим «дихає» і «живиться» у наші дні європейська журналістика, зокрема, польська; яка її участь у висвітленні історичного й нинішнього аспектів – державного, національного, громадянського. Та, мабуть, найбажанішим ставала вартність заглиблення у секрети професійної майстерності колег із Польщі. Звичайно, у задумах не відкидалася ідея відчути тональність польської журналістики у сприйнятті і висвітленні, навіть, практичному «просуванні» українського сьогодення й історії, взагалі справи українства у Польщі та Європі. Навіть первинний огляд означених питань-проблем і побажань, без сумніву, «тягне» на певну наукову працю-розвідку з обов`язковою вимогою глибше і грунтовніше, якомога об`єктивніше розібратися у суспільно-політичних процесах сусідньої держави, її журналістської спільноти. Уже відразу мушу обмежити свої професійні апетити щодо згаданих висотних побажань і зупинитися-висвітлити епізодично, з власного погляду побачене, почуте, прочитане…

Уже перша сесія у затишній актовій залі журналістського будинку – «дому творчої праці» привернула своєю тематикою до історичної політики у польських медіа на прикладі компанії «Moja Niepodlegla» («Моя Незалежна») та порталу «Przystanek Historia» («Зупинка Історія»). Про це доповіли заступник директора Бюро історичних досліджень Інституту національної пам`яті Польщі доктор Рафал Лєськєвіч та директор Бюро національної освіти цього ж Інституту Адам Глєбовіч. Згаданий портал охоплює історичні відрізки від 1939-го по 1991-й та із 1919-го по 1991-й роки. За один місяць тут понад 250 тисяч відвідувачів. Є окремий розділ «Українсько-польські відносини» від другої половини 1940-х років до сьогодення. Понад 3000 історичних подій висвітлює цей портал.

Подаючи свою та очолюваного Бюро пошукових робіт й ідентифікації віце-голова Інституту національної пам`яті професор Кшиштоф Швагжик позицію щодо Волинської трагедії, як доповідач викликав неоднозначне реагування українських журналістів. Не вдаючись у подробиці, зауважимо, що найприємливішою у згаданій проблемі є позиція взаємопорозуміння між двома державами Польщею й Україною, їх урядовими, політичними, релігійними і громадянськими інститутами та чинниками, а також поширення такого усвідомлення щодо взаєморозуміння серед людності двох держав і аж ніяк не вишукування свіжих аргументів для загострення ситуації, керуючись при цьому не завжди виправданим бажанням і потребою «встановити історичну справедливість».

Уже у наступній темі, яка стосувалася союзу Юзефа Пілсудського (а його величний і монументальний пам`ятник прикрашає історичну частину Любліна) та Симона Петлюри, як уроку для сучасних українсько-польських відносин, червоною ниткою прозвучала теза про правильність та історичність такого союзу і потребу вивчати його уроки для сучасного міждержавного, міжурядового та міжгромадянського порозуміння. До речі, у серпні у Польщі цього року на державному рівні відзначатимуть 100-річчя переможної битви польсько-українських військ над російсько-радянськими військами. Президент Польщі Анджей Дуда запросив українського Президента Володимира Зеленського на згадані торжества. Поляки надають цій даті особливого державного і національного значення. У виступах на згадану тематику професорів Валентина Балюка (Університет Марії Склодовської-Кюрі в Любліні), Анджея Гіля (Люблінський католицький університет), докторів з Інституту Центральної Європи Якуба Ольховського (Університет Марії Склодовської-Кюрі в Любліні) та Анджея Шабацюка (Люблінський католицький університет) за модерацією доктора, професора Томаша Стемпнєвського (Люблінський католицький університет та Інститут Центральної Європи) відчувалася попри подекуди емоційну дискусійність зацікавленість з двох сторін, щоб знаходити якомога більше точок дотику для тісніших українсько-польських взаємин.

Про історичну проблематику в українських ЗМІ розповіли головний редактор «Волинської газети» у Луцьку Володимир Данилюк та прес-секретар Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, секретар НСЖУ Зоя Шарикова. Вони відзначили, що розпочали журналістський Форум у День Соборності України, 22 січня, а польські колеги привітали нас із цим святом. Маємо шанс і нагоду у наші дні, наголосили доповідачі, розвивати та скріплювати як журналісти взаємні творчі зв`язки, сприяючи порозумінню та єдності наших двох держав і народів.

Підсумовуючи цю дискусійну тему з точки зору сьогодення, голова НСЖУ Сергій Томіленко зауважив на дієву допомогу і взаєморозуміння Асоціації польських журналістів, яка однією з перших серед іноземних журналістських професійних спільнот прийшла на допомогу і стала на захист прав українських журналістів під час Революції Гідності. Ще у 2014 році чітко попереджала про справжні загарбницькі плани московського Кремля і Путіна щодо України. Є повчальною для нас зацікавленість польських журналістів історичною тематикою, яка відіграє своєрідну захисну національну функцію.

Темі маніпуляції та дезінформації присвятили сесію форуму другого дня, 23 січня. Свою позицію щодо гібридних викликів для Польщі й України виклав доктор Національного технічного університету «Київська політехніка» Євген Магда. Він вважає, що Росія продовжує жити за імперським дискурсом. В Україні ми терпимо від нестачі інформації про сусідів, тому живемо у міфі, що, мовляв, поляки усе знають про українців, а українці – про поляків. А от про Молдову і Білорусь, життя їх народів отримуємо інформацію через призму здебільшого російських ЗМІ. Росія має потужне лоббі в Європі. Останнім часом у цьому середовищі став досить помітним гравцем французький лідер Макрон. На думку Євгена Магди, Європейський союз недооцінює вплив пропагандистської шкідливості російських ЗМІ, а Кремль використовує слабкості ЄС у власних інтересах.

Зараз тривожним симптомом стає «фейкова інформаційна загроза», насувається глобальна інформаційна епідемія. Російські ЗМІ повсякчас і повсюдно намагаються спекулювати на історичних подіях, роздувають і провокують ксенофобські настрої. Газові війни та ядерна енергетика – сильні важелі російської спекуляції. Росія серед основних своїх пріоритетів вважає всіляке послаблення впливу ЄС як свого конкурента. До тих пір, поки існує ЄС, Росія не зможе відмовитися від своєї імперської вищості в Європі і грати роль центра впливу у світі. Водночас Росія намагається відкоректувати історію Другої світової війни, а також прагне дискредитувати історію та сучасність Польщі, країн Прибалтики й України, зазначив Євген Магда.

Чи можемо протидіяти? Маємо поширювати вплив медіа і розвивати критичне мислення співвітчизників, посилювати роль і практичну віддачу інституту громадянського суспільства. Потрібно посилювати ступені поінформованості про держави-сусіди і про нас, Україну – сусідам.

Як протидіяти заходам, спрямованим на погіршення відносин між Польщею й Україною, висвітлили у своїх доповідях журналісти видання «StopFake PL» Павел Боболовіч і Войцех Муха та Ядвіга Хмельовська, генеральний секретар Асоціації польських журналістів. На думку Павела Боболовіча, у риториці Путіна зараз зникли згадування і вибачення перед Польщею за воєнні злочини проросійського СРСР у 1939 році, а термін «Велика Вітчизняна війна» фальсифікує історію Другої світової війни, яка фактично почалася у 1939-му. Росія, як країна-винуватець, вважає польський журналіст, і як країна-учасник нищення народів при нинішньому «дипломатичному» потуранні осмілюється говорити у світі від імені жертв Другої світової війни після трагедії у Катині, після масових мільйонних вивозів невинних людей у Сибір тощо.

Протидіяти російській дезінформації у світі, вважає Войцех Муха, треба активнішою протидією громадянського суспільства, залученням до виступів у ЗМІ дипломатів та працівників інших галузевих урядових структур, зокрема, із контррозвідувальної діяльності, які б розвінчували російську брехливу пропаганду. Нам допоможе професіоналізм, правда й усвідомлення того, що якщо ми не напишемо правдивої історії, то за нас це зроблять інші.

Ядвіга Хмельовська, прабабуся якої родом із Солотвина Богородчанського району, вважає, що зараз триває війна не лише військовою зброєю, але й методом брехні – політичної і суспільної. Журналістика повинна не лише інформувати, а й займатися просвітництвом, висвітлювати й пропагувати історію рідного народу. Зараз триває боротьба за історичну правду. Треба виходити зі своїх квартир і домівок і якнайповніше, якнайширше інформувати світ про правду життя та історичне минуле в Україні й Польщі і цим самим попереджувати різноманітні дезінформаційні намагання, передусім, з боку Росії. Вона позитивно висловилася і солідаризувалася у справі відстоювання інтересів та повернення Криму в Україну, як і побажала перемоги на сході України, котра повинна повернути і зберегти свою територіальну цілісність. Колеги-журналістки із кримськомовного телеканалу «АТР» Гульнара Абдулаєва та Ельвіна Сейтбулаєва висловили щиру вдячність польській колезі Ядвізі Хмельовській за її патріотичну позицію і підтримку кримських татар. Оце справжній вияв журналістської консолідації!

Темі «Журналісти та закон – покарання за наклеп» присвятили свої виступи на 3-й сесії голова регіонального відділення НСЖУ у Харкові Олександр Голуб і віце-президент Асоціації польських журналістів, директор Центру моніторингу свободи преси Йоланта Гайдаш. Їхні виступи, а також виступ голови НСЖУ Сергія Томіленка щодо загрозливої ситуації у зв`язку з намаганням провести в українському парламенті два законопроекти, які зазіхають на свободу слова в Україні, стали лейт­мотивом прийняття спільного звернення польських та українських журналістів до української влади щодо невпровадження в українське законодавство норм, які передбачають штрафи і навіть ув`язнення для журналістів, і передбачають посилення політичного, державного тиску та урядового контролю за діяльністю ЗМІ. Текст цього звернення від 23 січня 2020 р. опубліковано у «Народній Волі» від 31 січня ц. р.

Четверту сесію про місцеві ЗМІ присвятили висвітленню тем про трансформацію традиційних ЗМІ: від паперу до інтернету. Про це поділилися своїм досвідом видавець газети «Обрії Ізюмщини» із Харківщини, секретар НСЖУ Костянтин Григоренко та головний редактор видання «Сільські новини» із Луганщини Марина Животкова, голова Черкаської обласної організації НСЖУ Тетяна Калиновська та головний редактор Буської районної газети «Воля народу» зі Львівщини Микола Іванців.

Про роль місцевих журналістів у формуванні міжнародних відносин розповіли головний редактор «Форуму журналістів» Анджей Клімчак та керівник Інтернет-редакції «Радіо Люблін» Войцех Покора, який презентував 20-хвилинний документальний фільм про Юзефа Лободовського. Його могилу ми відвідали на Люблінському цвинтарі і помолилися. Юзеф Лободовський написав кількатомну працю про українсько-польські взаємини і своїм життям та працею сприяв і пропагував порозуміння між нашими двома народами.

Наступного дня, 24 січня, учасники Форуму з української сторони відвідали радіостудію факультету журналістики Люблінського католицького університету. Серед цікавинок такого візиту стали архівні оригінальні друковані газетні видання, яким понад 100 і більше років, а також послухали радіозаписи наших співвітчизників, котрих доля у воєнний і післявоєнний час перенесла з України у Польщу, але вони й досі пам`ятають свою Батьківщину, звичаї, обряди, пісні і в той же час толерантно спілкуються і проживають з корінними жителями Люб­лінського краю.

Зацікавленою вийшла зустріч і відвідини Інституту Центральної Європи у Любліні. Тут нам про ініціативу Тримор`я, з якою виступив Анджей Дуда і до якої входять 12 держав і до котрої логічно мала б увійти й Україна, розповів доктор Лукаш Левковіч з Університету Марії Склодовської-Кюрі.

Того ж дня ми відвідали меморіальний цвинтар у Любліні, де поховані вояки армії Української Народної Республіки під проводом Симона Петлюри. До пам`ятних надмогильних хрестів-стел лягли наші вдячні квіти і промовили щиру молитву. Польські журналісти Павел Боболовіч і Войцех Покора розповіли про те, як щороку у День Соборності України 22 січня біля цього пам`ятного місця відбуваються панахиди та заходи з вшанування українських вояків-петлюрівців з ініціативи місцевої української громади, розповідають про боротьбу УНР та історію польсько-українських взаємин. Наша екскурсія-відвідини цвинтаря стали даниною пам`яті і шани нашим двом народам. У думці ми поверталися до спільності нашої через сто літ…

…Містечно Казімєж Дольний, наіменоване на честь короля Польщі, запам`яталося своїм чи не повсюдним й оригінальним талісманом – когУтом – чи то металевим, чи дерев`яним, чи вигравіруваним, чи намальованим. На прощання працівники готелю-журналістського дому подарували нам когУти-калачі на додачу куплених нами когУтів-пряників. Розповідають, що багато літ тому, коли глухої ночі загорілося містечко, то саме півні-когУти розбудили його жителів, врятувавши цим самим Казімєж Дольний. Подумалось жартівливо, може отакі когУти-смаколики як талісмани взялися б випікати-виготовляти у нашому приміському селі Назавизів?..

Форум польських та українських журналістів засвідчив як єдність, так і подекуди полярність думок, поглядів, позицій, міркувань. Але я повертався з цього закордонного відрядження з думкою-переконанням, що нас багато що поєднує і має ще більше зближувати з поляками. Чимало у нас спільного, пам`ятного і навіть родинного. Але пам`ять також навіює-навертає гіркі сторінки, трагедійні події, нерідко спровоковані окупантами і, передусім, так званою третьою північною стороною, котра і нині, як і в 1940-і, і в раніші та наступні літа не заспокоюється і нізащо не бажає й не схвалює нашої з поляками єдності й порозуміння, і котра хоче й прагне далі розмахувати кулаками та ковадлами ворожості, ненависті, національного приниження й імперського диктату та державної роз`єднаності. Та чи маємо опускати руки? Аж ніяк. Перед нами – поле пошуку і домагання правдивості нашої історії та сьогодення. У зачині наших нотаток, зверніть увагу, означене об`ємне поле для цього. Лише у злагоді й на рівних партнерських взаємостосунках і засадах.

Надвірна –

Івано-Франківськ –Ковель – Казімєж

Дольний –Люблін – Ковель –

Івано-Франківськ –Надвірна.

Іван ГРИДЖУК «Народна Воля».