- Народна Воля - http://volya.if.ua -

Любов до мудрості

Posted By Модератор On 20.03.2020 @ 12:01 In Людина та її справа | No Comments

25 березня 1957-го у селі Красна Надвірнянського району народився Василь Юрійович Левицький – автор 34 новел та оповідань, що об’єднані у книгу «Великий день. Пізнє літо». Новели та оповідання.

Левицький_Вас [1]

(Надвірна. Бібліотека газети «Народна Воля». 2010 р.).

Книга видана за рішенням і за підтримки Надвірнянської районної ради і районної держадміністрації. До речі, у грудні цього року згадана книжка матиме своєрідний ювілей – 10-у річницю з дня її виходу у світ.

Поринаючи у світ новел і оповідань Василя Левицького, акумульованих у книзі, щораз відкриваю у його творчості для себе нове й нове. Особлива письменницька обдарованість дозволяє читачеві ставати свідком внутрішніх переживань його героїв, їх тривог і радощів. Захоплюючі, майстерно вибудувані сцени щоденного побуту і трудових буднів селян, переносять нас у нехитрі обійстя жителів пригірської Надвірнянщини та Закарпаття. Вдало композиційно створені ним описи дають можливість читачеві занурюватися у думи та сподівання учасників описуваних подій, їх сприйняття буденщини й тугу за минулим, розчарування насущним. Філософський підхід до написання дозволив Василеві у своєму новелістичному слові відкрити барвистість і багатогранність довкілля, суть людського єства: його протиріччя та єднання, радість і розчарування.

Колоритна гама описів довкілля, що «випурхнула» з-під пера Василя Левицького – немов постріл із рушниці у темінь і віддалася відлунням у серцях читачів, захопила авторським задумом. Що не слово у творах шановного Василя, то перед нами постає ціла інформативна плеяда, яка заворожує своєю майстерністю. Нехитрі, на перший погляд, картинки прояву погоди та її розмаїття, які автор нам дуже влучно відкриває, створює ілюзію особистої присутності в обійсті одного з героїв твору. Немов сам дощової темної ночі зайшов на подвір’я Федя у новелі «Слудван»: «Ніч видалася густа, як кисіль. Дощило днів зо три, хмари стояли при самій землі, а на Федьковому обійсті так низько, що міг їх жменями рвати і розкидати довкруг себе, як клоччя з старої ковдри». Від цієї феєрії неприємних картин, що натворив дощ, очевидно, і настрій кепський у головного героя Федька, який не перестає щохвилинно банувати за своєю нареченою Даркою, котра його підступно покинула.

У непересічному таланті письменника щоразу зринають барвисті замальовки довкілля, простих, на перший погляд, природних явищ: настання наступної пори року, незмінність цього процесу. Автор легко та незаперечно, немов помахом перста, малює зміну літа на осінь, відкриваючи перед читачем таїну щорічного наступу сезонних змін, змін у настроях людей.

Як просто у новелі «Гоп-перегоп» Василь передав величність такого мінливого поступу. Розпочавши новелу словами «І прийшла осінь, хоч її ніхто не просив приходити» та додавши опис дошкульності першого її прояву, автор делікатно, з великою любов’ю до трударів, заглибився в їх душі – душі братів Юрка та Петра. Описуючи сімейне життя цих різних за характером і фізичним станом людей, заглиблюється в їх внутрішній світ, при цьому виділяючи різновид форм їх індивідуального спротиву, інколи відкритого непослуху членів сім’ї, повідує читачеві вроджену мудрість пересічних людей, здатних оберігати своє сімейне коло, його благополуччя. Заходячи у деталі особистих стосунків, через роздуми героїв новели, пропонує нащадкам своє повчання щодо дії у схожих ситуаціях. Рефреном відгукується несприйняття письменником фізичної розправи над слабшою статтю. Устами свого героя Петра письменник «замисленно» промовляє: «Бити…То, хло`, не робота. Жінку бити не вольно. Нащо її бити?». Однак виголошений у подальшій бесіді Петром рецепт щодо приручення непокірної дружини митець відкидає цілком, бо був противником такого виховання і ще раз наголошує, що «Жінку бити не вольно». То ж у філософії автора не знаходимо констатації факту налагодження сімейних стосунків через узурпацію сильною слабшої статі. Цим і вирізняється його здатність схилити читача до роздумів над своїми діями та вибору способу влаштування сімейного миру, якраз через розумні, зважені дії.

Ніжні нотки, які очевидно були притаманні митцеві, а передав він їх у розмові братів Юрка та Петра, підсилюють дар письменника в описуванні туги людей за минулими часами, часами їх юності, закоханості й обміління почуттів, які їх наздогнали у зрілому віці. То ж великий дар автора новели «Гоп-перегоп» мудро повчати, його життєвий досвід додає читачеві можливості отримати непоодинокі рецепти виходу із непростої ситуації, як отої, що склалася після повідомлення Аннуньки, дочки Юрка, щодо її несподіваного заміжжя під час студентського навчання. Розважлива порада брата Петра геть розчинила сумніви Юрка щодо несерйозності намірів його дочки.

Велич жінки – один із головних постулатів сприйняття письменником людства. У новелі «Сироти» Василь Левицький поєднує роль матері та дружини, зводить воєдино їх сутність, сутність сімейного оберегу. Це дуже влучно передано словами матері, котра бідкається над тим, що має дати синові Василеві на обід. Автор ненав’язливо повчає: «Бо ти навіть не попоїв, певно, вже відвик від того, що мама варить. А воно так має бути, бо мама лиш на ноги поставити має, а відтак жінка вже годує чоловіка, і аби собі запам’ятав, що жінка і мама твоя рідна – то таке саме, треба любити і шанувати, поки віку твого, інакше як жінку зобидиш – знай, що то таке саме, якби маму».

Новели й оповідання Василя Левицького – це джерело мудрості. У кожній із них – великий філософський зміст, котрий посланий автором теперішньому та майбутнім поколінням, що відкриває свою любов до мудрості – основи сенсу життя. Немов підсумовуючи роль людини на білому світі, він запитує думками героя новели «Сироти» Василя: «Для чого людина живе? Чи тільки справді для того, аби ростити дітей, орати землю, збирати хліб, як оце робить він. Чи є щось вище, таке, що він зрозуміти не може, але воно поруч, із ним, лиш треба вміти подивитися й побачити його?». Нелегке питання.

Василь Левицький жив і творив, відкривав для себе і для нас довколишній світ, спрямовував наші думки, наміри та дії на творіння добра. Лише 32 роки життя Василеві подаровано долею, бо обірвалося трагічно 24 червня 1989-го на «миколаївських лиманах», але спалах його творчості дотепер дарує нам світло.

 Степан СОЛОМОН,

житель Івано-Франківська,

уродженець Надвірнянщини.


Article printed from Народна Воля: http://volya.if.ua

URL to article: http://volya.if.ua/2020/03/lyubov-do-mudrosti/

URLs in this post:

[1] Image: http://volya.if.ua/wp-content/uploads/2020/03/Левицький_Вас.jpg

© 2010 Narodna Volya. Всі права застережено.