Ліна Василівна Костенко – українська письменниця-шістдесятниця, поетеса, гідна дочка українського народу, велич нації.
Безумовний класик, чиї твори давно увійшли до навчальних програм.
Читаючи її поезію, відчуваю себе першокласницею…
Народу царствена душа
Присвячується Ліні Костенко –
поетесі, письменниці
Світ розмаїтий образів і строф,
Катрени, безумовно, свіжі рими.
Було достатньо на путі голгоф.
Шлях до висот стежинами стрімкими.
Як шістдесятниця, не витерпить олжі.
В зал суду принесе з собою квіти.
Осадчий, Зваричевська – не чужі,
І Горині…А друк – заборонити!…
У «чорних списках»…Вперта, сильна?Так!
Тому не зможе «правильно» писати.
Залізна Українка неспроста!
Нестримна, гордовита, заповзята.
Талант і відданість поезії …Дарма
Гострили недруги слова, як лезо бритви.
Незламну не забрати до ярма.
Безстрашна! Сміло вирушить на битву.
Стежки крізь терни — інше не дано.
Поет — не власність. Дивиться відкрито.
Культура предків, як старе вино.
Довіку мову, свій народ любити.
Позве Чорнобиль. Вистачить їй сил.
Нап’ється там водиці із криниці.
Незримий атом не обпалить крил.
Земля, народ — не тільки у столиці.
Те, що митцю не треба нагород,
Промовить ревно — це життєве кредо.
Її шанує й любить наш народ.
Збігають дні, роки…Гай-гай! Не з медом.
Ліси мережить проліском весна,
І незрадлива муза не вгаває.
Позаздрить щиро дівчинка сумна —
В поезію лиш перший крок ступає…
У горі, скруті нас не полиша
Прозоро-чиста дзвінкова криниця.
Поетка! В неї царствена* душа.
Слова — ясний вогонь і серця криця.
*ЦАРСТВЕНИЙ, а, е, книжне – сповнений гідності; величний.
Марія ЯНОВСЬКА,
поетка, членкиня літературної студії
«Бистрінь» ім. Н. Чира,
смт. Ланчин.