Газета по-надвірнянськи
 

Пластун Михайло Дем’янчук у боротьбі за незалежність та соборність Української держави

6 березня 2020, 12:12 | Рубрика: Людина та її справа Версія для друку Версія для друку 221 переглядів

«Минуле було оголошене недійсним.

Але минуле не зникає».

(Євген Сверстюк).

Дем’янчук Михайло Іванович – борець за незалежність та соборність Української держави, хорунжий Української Галицької Армії (УГА), засновник і перший голова «Пластприяту» в Міннеаполісі (США), член Українського Конгресового Комітету Америки (УККА).

Михайло-Дем'янчук-УГА

Народився у Надвірній у 1899 р. Після закінчення 7-ми класів Станиславівської гімназії, призваний до австрійської армії. У 1918-му брав участь в установленні української влади у Кам’янці Струмиловій на Львівщині. Воював у складі українських збройних сил у боях із поляками біля Львова. Був поранений. Пізніше вступив до УГА. Брав участь у наступальній операції проти польських військ «Чортківська офензива», у спільному поході Армії УНР й УГА на Київ-Одесу в 1919-му. Воював із денікінцями, вижив у «Чотирикутнику смерті», а потім у складі полку Шепаровича виступив проти більшовиків і потрапив до них у полон. У складі ІІІ Бригади Червоної Української Галицької Армії (ЧУГА) воював на польському фронті. Потрапив у полон до поляків, з якого звільнений у 1920-му. У Львові закінчив Український університет, а потім вищі торговельні курси. Займався підприємництвом у Львові і в Надвірній. Став членом підпільної Української Військової Організації (УВО) та Організації Українських Націоналістів (ОУН). У 1939-му емігрував до Німеччини. У 1952 р. переїхав до США, де продовжував займатися підприємництвом і громадською діяльністю.

  • Михайло Дем ‘янчук народився 17 листопада 1899 року в міщанській сім’ї у повітовому місті Надвірна у Галичині і проживав на вул. Станіславській (3 Мая), буд. №17. У 1909-му закінчив народну школу.
  • Із 1909-го по 1916-ий роки навчався в українській державній гімназії у Станиславові та закінчив 7 класів.

«Я мав несповна 10 літ, як у вересні 1909 року приїхав з кількома іншими товаришами із Надвірної до «Селянської бурси» у Станиславові, що містилася при вулиці Липовій ч. 80. Тоді вперше в житті пішов я з рідної хати у світ. Нас було шестеро учнями 1-ї кляси, 4 – з 2-ї та 1 – із 5-ї кляси української державної гімназії, що мала офіційну назву «Ґімназія з руською мовою викладовою». Усіх нас прийняли на мешкання й харчі у «Селянській бурсі». Учні 1-ї кляси: Буній Микола, Вірстюк Роман, Дем’янчук Михайло, Скорупський Йосиф, Розумович Степан та Слюсарчук Михайло. Учні 2-ї кляси: Вірстюк Зенон, Гаврилюк Михайло, Кочержук Дмитро та Кочержук Олекса. Учні 5-ї кляси: Гринішак Олекса та Розумович Володимир, одначе останній, мабуть, мешкав «на станції».

  • Усіх учнів-мешканців «Селянської бурси» було близько 100 душ. Дім «Селянської бурси» у Станиславові, що пізніше був зайнятий під дівочу гімназію Українського педагогічного товариства (УПТ) [1.ст.83].

У Станіславській гімназії Михайло Дем’янчук вступив до української скаутської організації «Пласт». Із споминів патріота відомо, що: «Перші гуртки «Пласту» почали творитися в нашій гімназії в шкільному році 1911/1912. У той час приймали до «Пласту» учнів, почавши від 3-ої кляси, тому гурток «Лиси», що складався з учнів 3-ої кляси «Б», тоді був наймолодшим гуртком у нашій гімназії. 3-помежи членів цього гуртка пригадую собі товаришів-одноклясників: Вірстюка Романа, 2. Гиру Василя, 3. Дуду Михайла, 4. Микитинського Дмитра, 5. Солодкого Василя, 6. Слюсарчука Михайла і 7. Шемлея Йосипа. Чи зо мною ще хто належав до нашого гуртка, тяжко достеменно пригадати. Всі ми були мешканцями «Селянської бурси», але з нашої кляси більшість до «Пласту» не належала. Нашими гуртковими були: Володимир Яценович і Весоловський (ім’я, на жаль, забулося). Одначе, хто з них був першим гуртковим, а хто його наступником – не пригадую собі. Тоді наша молода гімназія мала (в шк. році 1911/12) лише 7 кляс. Крім нашого гуртка, існували ще інші гуртки «Пласту» в нашій гімназії – «Олень» і «Крук» 11-го Пластового Полку ім. Гетьмана І. Мазепи. З-поміж їхніх членів ще й досі пам’ятаю доброго спортовця Володимира Стефанишина, що був на одну клясу старший від мене. Коли почалися сходини нашого гуртка пригадати не сила, але відбувалися вони за дозволом дирекції гімназії в одній із кляс в пополудневих годинах. У програмі тих сходин були всілякі гри й забави як, наприклад, гра «Кіма» та інші, переписування знаків для читання мап, заучування азбуки Морзе, в’язання вузлів, читання слідів різних звірят і птиць, наука сигналізації прапорцями та світлом. При співучасті інших гуртків відбували ми вправи в терені …Наш гімназійний «Пласт» мав свого опікуна з-помежи професорського складу, а був ним проф. Гриць Кичун. Прихильниками «Пласту» та оборонцями пластунів з-помежи професорів були Гаванський, ГнатПавлюх та Петро Ростинський». [2. ст. 721-723].

У червні 1916-го Михайла Дем’янчука призвали до австрійського війська. Спочатку перебував у напіввійськовій будівельній сотні, а в наприкінці 1916-го призначений до 19-го полку стрільців. Восени 1917-го із похідною сотнею прибув до вишкільної групи 45-ї австрійської дивізії в околиці Мармароського Сиготу на Карпатській Україні. Взявши відпустку, 29 квітня 1918 р. в українській державній гімназії Станиславіва склав випускні іспити й отримав атестат із відзнакою. Наприкінці липня 1918-го повернувся до 19-го полку стрільців у Львові, а звідти призначений до старшинської школи XI австрійського корпусу в Кам’янці Струмиловій на Львівщині. Уночі 31 жовтня 1918 р. разом з 70-ма українськими курсантами старшинської школи роззброїв усіх неукраїнців школи та провів облогу міста Кам’янки Струмилової. Разом із трьома сотнями селян, робітників і гімназистів допомагав у встановленні української влади у місті й повіті.

На заклик Центрального військового комітету (ЦВК) на чолі з Іваном Рудницьким у складі відділу близько 50 добровільців із 2 на 3 листопада переїхав до Львова. На відтинку Підзамче біля Львова брав участь у боях до 21 листопада 1918-го. Під час боїв присипаний вибуховою хвилею й отримав контузію. Після відступу з Львова взяв участь в оточенні міста. Захворів на іспанський грип, дістав відпустку, з котрої зголосився до Коша Українських Січових Стрільців (УСС) у Станіславі. У Коші УСС у Станиславі у казармах «на Діброві» працював сотенним писарем. Згодом команда Коша направила М. Дем’янчука до Державного Секретаріяту Військових Справ у Станиславові, де він пробув до травня 1919-го. Перед відступом із Станислава добровільно вступив до Пробоєвої сотні УСС, де комендант – чотар М. Креховецький. У рядах цієї сотні відступив до села Мушкатівка біля міста Борщів. Після зборів сотня відійшла на фронт та взяла участь в успішній наступальній операції проти польських військ у т. зв. «Чортківській офензиві». Наприкінці червня у бою біля села Букачівці його тяжко поранили у ліву ногу.

Зі спогадів Михайла Дем’янчука дізнаємося:

«Щасливо уникнув польського полону. Лікувався в лазаретах у Бережанах, Тернополі та Борщеві. Зголосився ще не повністю здоровий в штабі III корпусу УГА, де в сотні польової жандармерії служив мій батько бунчужний Іван Дем’янчук. З армією перейшов Збруч. Як старшина при штабі III Галицького корпусу брав участь у поході на Київ, пережив війну з армією Денікіна, хворів плямистим тифом та двома поворотними тифами в «Чотирикутнику смерти», в якому занедужали біля 10 тисяч українських старшин і вояків. Побував разом із батьком як реконвалесцент у Домі виздоровців в Одесі. Пережив у Роздільній жахливі години, арештований більшовиками у час повстання кінноти отамана Шепаровича». [3.ст.432].

У Вороновичах на Вінниччині отаман Едмунд Шепарович (знімечений українець) наклав на громаду контрибуцію на 250 тисяч царських карбованців, а як заручника велів арештувати місцевого рабина. Шепарович виправдувався абсолютним браком засобів до життя його кавалерійського загону і погодився звільнити рабина з під арешту, а єврейська громада зобов’язалася зібрати харчі й трохи готівки для частин Шепаровича.

У складі штабу III Бригади ЧУГА відправився на фронт проти поляків в околиці Могилева над Дністром. Перейшов з ЧУГА на сторону Дійової Армії УНР та потрапив у польський полон. Перебував у таборі для полонених у Тухолі до 28 грудня 1920 року. Польський військовий табір в Тухолі був призначений для інтернованих 700 старшин і 500 вояків ЧУГА, які перейшли навесні1920-го з Червоної Армії на польський бік для спільної боротьби з большевиками, але їх поляки підступно роззброїли. Ще з часів Першої світової війни Тухольський табір зажив собі сумної слави з огляду на ті складні побутові умови, в яких перебували його мешканці – полонені вояки зі складу російської і румунської армій. Влітку1920-го до Тухолі привезено генерала Мирона Тарнавськогої старшин УГА, що їх поляки заарештували у Львові. У таборі також перебував краянин із села Ланчин хорунжий Теодор Голіней. Звільнений із неволі, М. Дем’янчук приїхав до родинного містечка Надвірної.

З академічного 1921-1922 року – студент Львіського таємного Українського Університету до академічного 1924-1925 року. Закінчив вищі торговельні курси при товаристві «Просвіта» у Львові. Працював як громадський активіст у Львові і Надвірній. Член підпільної УВО. У 1925-му одружився. У фірмі «Полотно» у Львові пройшов торговельну практику і заснував у Надвірній текстильно-ґалантерейну крамницю. «У квітні 1927 р. постала у Надвірній перша українська текстильно-ґалянтерійна крамниця, що одночасно була на Західно-Українських землях п’ятою того роду нашою станицею та проіснувала до жовтня 1939 року». [4, ст. 823].

  • Став співзасновником філії Союзу Українських Купців і Промисловців у Надвірній, головою міського товариства «Луг», секретарем повітового товариства «Луг», заступником голови спортивного товариства «Бескид» та членом усіх українських товариств у Надвірній.
  • У двох каденціях – радник громадської ради у Надвірній. У зв’язку зі своєю громадсько-суспільною працею двічі арештовували та просидів 11 місяців у польських тюрмах. У 1939-му виїхав на еміграцію, керував підприємством у Соснівці на Шльонську (Польща), де також включився у громадсько-суспільну працю. У 1945-му переїхав до Німеччини, проживав в Авсбурзі і Мюнхені.

У 1952 р. переїхав до США. Жив у Міннеаполісі, працював там як член відділу філії УККА, засновник та перший голова «Пластприяту». Він – член церковного і громадського хорів, товариства «Сприяння Українській Національній Раді», слухач вечірніх курсів креслення, перекваліфікувався на кресляра. Восени 1965-го переїхав до Філадельфії і працював кресляром.

У вересні 1956-го заснував підприємство «Космос». Започаткував друк українських вишиваних узорів на текстильних матеріалах та у такий спосіб популяризував українську вишивку на більших розміром полотнах, що тепер красуються в більшості українських домів США й Канади. У вересні 1963-го вийшов на пенсію. Активний у товаристві «Союз українських купців і підприємців «СУКІП», в Об’єднанні Бувших Вояків – Українців Америки (ОбВУА), філії УККА, короткий час – член співочого товариства «Кобзар» у Філядельфії, член «Самопомочі», «Тризуба», товариства Прихильників Української Національної Ради (УНРади – українського парламенту за кордоном), Організації державного відродження України (ОДВУ) та член Спілки Українських журналістів.

Підтримував українську пресу в США, передплачуючи 14 українських часописів та журналів. На похоронах командира полку Чорних запорожців Армії УНР генерала Петра Дяченка 23 квітня 1965 року у місті Філадельфія (США) М. Дем’янчук виголосив прощальне слово:

«Над відкритою могилою прощали покійного: генерал Павло Шандрук від УНА та найближчих побратимів, д-р Іван Козак від Головної Управи ОбВУА, генерал Герасименко від Лицарів Залізного Хреста, Михайло Ковальчин від Головної Управи Товариства. Вояків УПА, мистець Валентин Сімянців від Чорних Запорожців, Ілярій Поліщук від СВУР, Іван Макогон та інші. Під час традиційних поминок промовляли архієпископ Мстислав, о. Царик, Т. Бульба-Боровець, Михайло Дем’янчук і інші». [5.ст.63].

Михайло Дем`янчук входив до редакційної колегії видання «Альманах Станиславівської Землі: збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини. Редакційна Колегія: Іван Ставничий, Осип Левицький, о. Володимир Клодницький, Осип Гайський, Михайло Дем’янчук, Микола Климишин. Редактор-у порядник: Богдан Кравців». Нью-Йорк-Торонто – Мюнхен,1975. Доктор Лука Луців писав: «Важко знайти мірило, яким можна б оцінювати регіональні збірники і ствердити, який із досі виданих збірників найліпший. Та, здається, що не дуже відійдемо від правди, коли напишемо, що до найкращих із досі виданих збірників зарахуємо «Альманах Станиславівської Землі». Помер Михайло Дем’янчук 13 серпня 1975 р. у СілверСпрінґ. Похований на цвинтарі у С. Бавнд Брук, Нью-Джерсі (США).

 Джерела:

1. Михайло Дем’янчук, «Селянська бурса» в Станиславові (1909-1916), Альманах Станиславівської землі: збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини / ред. Б. Кравців, Т-2, – Нью-Йорк; Торонто; Мюнхен: Вид. Центрального Комітету Станиславівщини, 1975.

2. Михайло Дем’янчук. Початки «Пласту» в чоловічій українській гімназії, Альманах Станиславівської землі: збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини / ред. М. Климишин. – Т. 2. – Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто: Видавництво Центрального Комітету Станиславівщини, 1985.

3. Михайло Дем ‘янчук. Мій життєпис. Альманах Станиславівської землі: збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини / ред. М. Климишин. – Т. 2. – Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто: Видавництво Центрального Комітету Станиславівщини, 1985.

4. Михайло Дем’янчук. Українська торгівля і промисел у Надвірній і Надвірнянщині. Альманах Станиславівської землі: збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини / ред. М. Климишин. – Т. 2. – Нью-Йорк; Видавництво Центрального Комітету Станиславівщини, 1985.

5. Вісті комбатанта. Нью-Йорк,1965, Ч. 2 (18). С. 63.

6. Знахідка у Варшавській бібліотеці: Списoк пoлoнeних стaршин УГА в тaбoрі Тухоля (1920-1922). Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. ISSN 1728-3817.

Ігор АНДРУНЯК,

член Національної

спілки краєзнавців України.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!